WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політика холодної війни - Реферат

Політика холодної війни - Реферат

був "украй небезпечним" роком, оскільки СРСР уже не сумнівався, що американці надовго залишаться в Європі. Але він же приніс радянським керівникам і задоволення: успішний іспит першої радянської атомної бомби (вересень 1949 рік) і перемога китайських комуністів.
На відміну від своєї політики, що проводиться в інших районах світу, на Далекому Сході СРСР із 1945 року діяв вкрай обережно. Вступ Червоної Армії у війну проти Японії в серпні 1945 року дозволило йому відновити в цьому регіоні позиції, втрачені в 1905 році царською імперією. 15 серпня 1945 року Чан Кайши погодився з радянською присутністю в Порт-Артурі, Дайрене і Манчьжурии. При радянській підтримці Манчьжурія стала автономною комуністичною державою, очолюваним Као Каном, що, певне, був тісно пов'язаний із Сталіним. Наприкінці 1945 року останній закликав китайських комуністів знайти загальну мову з Чай Канши. Ця позиція була декілька разів підтверджена в 1946-1948 роках. Той факт, що починаючи з літа 1947 року політична і військова ситуація змінилася на користь китайських комуністів, у цілому не змінив стримане відношення радянського керівництва до китайських комуністів, що не були запрошені на нараду, присвячена підставі Комінформа. Цієї стриманості можна дати декілька пояснень: розуміючи американські наміри у відношенні Японії, радянське керівництво розглядало Далекий Схід як переважну сферу впливу США (на відміну від Європи). Але чи не побоювалося воно також, що у випадку перемоги китайських комуністів виникне новий полюс комунізму? У цьому змісті варто визнати непослідовність політики, що боровся проти Тито, але дозволяла зміцнювати свою незалежність Маа Цзедунові. Показово що радянська преса майже не зауважила вирішальне настання китайських комуністів улітку 1949 року, оскільки була занадто зайнята звітами про викриття незліченних "гітлерівсько-троцькістсько-титоистських" змов у Східної Європі.
Ентузіазм СРСР із приводу "китайських братів по зброї" проявився тільки після остаточної перемоги Маа Цзедуна. 23 листопада1 949 року СРСР установив дипломатичні відносини з Пекіном, і Вишинский заявив в ООН, що тепер його країна не визнає націоналістичний Китай. Після важких двомісячних переговорів 14 лютого 1950 року в Москві Маа Цзедун підписав із Сталіним Договір про взаємодопомогу терміном на 30 років. Радянський Союз зобов'язався відмовитися в дворічний термін від усіх своїх прав у Манчьжурії і повернути Дайрен і Порт-Артур, надати Китаю позику у $300 млн. на 5 років, засвоїти Синьцзян силами змішаних фірм із радянським фінансовим і технічним переваженням. Тривалість переговорів, скромна сума кредиту, термін, передбачений для передачі манчьжурскої залізниці і портів, підкріплюють гіпотезу, відповідно до якої Москва, перед тим, як прийняти на себе більш серйозні зобов'язання, хотіла побачити, яку політику вибере Маа. Загальна ворожість стосовно США була одним з основних чинників згоди. Це було відкрито підтверджено декількома тижнями пізніше: коли Рада Безпеки відмовився виключити націоналістичний Китай з ООН, СРСР вийшов із усіх її органів (до серпня 1950 року).
Саме через відсутності СРСР Рада Безпеки зміг 27 червня 1950 року прийняти резолюцію про запровадження американських військ у Корею, де північні корейці за два дні до цього перетнули 38-у паралель. Коли Китай вступив у війну на стороні Північної Кореи, СРСР, наткнувшись на тверду позицію США, постарався зберегти локальний характер конфлікту. Після зсуву войовничого генерала Макартура напруженість навколо корейських подій зменшилася. 23 червня 1951 року постійний представник СРСР в ООН Малик продовжив, щоб "воюючі сторони почали дискусію про припинення вогню і досягненні перемир'я". Переговори по цьому питанню увінчаються успіхом тільки через два роки, після смерті Сталіна.
У більшому ступені, чим конфлікт у Кореї, "головною біль" радянського зовнішньої політики на початку 50-х років було питання про інтеграцію ФРН у західну політичну систему і її переозброєння. Використовуючи глибокі розбіжності між західними державами по цій проблемі, радянська дипломатія мала можливість спритно маневрувати. 23 жовтня 1950 року ті, що зібралися в Празі міністри закордонних справ східноєвропейського табору запропонували підписати мирний договір із Німеччиною, що передбачає її демілітаризацію і висновок із її всіх іноземних військ. У грудні західні країни в принципі погодилися на зустріч, але зажадали, щоб на ній були обговорені всі проблеми, по яких мало місце протистояння Заходу і Сходу. Що продовжувалася з 5-го березня по 21-ое червня 1951року в Парижі переговори не призвели сторони до угоди. Причиною неуспіху стало дуже другорядне питання: Радянський Союз наполягав на тому, щоб мова йшла і про Атлантичний пакт, чому противилися країни Заходу. На такий рік СРСР почав ще одну спробу. 10 березня 1952 року, через декілька днів після Лісабонської конференції керівників країн НАТО, на якій був прийнятий план переозброєння Європи, у тому числі і ФРН, Радянський Союз направив західним державам ноту, що містить пропозицію укласти мирний договір із демілітаризованої і нейтральної Німеччиною. У порівнянні з попередніми проектами -- як радянськими, так і західними --цей план містив нові моменти, що повинні були спокусити німців (дозвіл Німеччини мати необхідні для оборони національні збройні сили, загальна амністія для всіх офіцерів вермахту і функціонерів НСДАП, за винятком винних у військових злочинах). Проте, щоб спокусити німців у 1952 році Москві випливало заплатити більше: насамперед відмовитися від вимоги визнати в якості попередньої умови межу по Одеру-Нейсе і погодитися з утворенням нового загальнонімецькому уряду за підсумками вільних виборів. У сформованій ситуації західні держави не приминули скористатися з нагоди, щоб заявити, що висновок мирного договору припускає колись створення уряду, повноважного його підписати, і що, отже, для початку необхідно домовитися про організацію вільних виборів.
У інтерв'ю, опублікованому 24 грудня 1952 року в "New-York Times" Сталін висловив готовність до співробітництва в можливій дипломатичній акції, "виходячи з того факту, що СРСР бажає, щоб Корейській війні був призначений кінець", і до зустрічі з Эйзенхауером. Проте Эйзенхауер дочекався смерті Сталіна, щоб, говорячи словами президента США, "зробити перші кроки до створення взаємної довіри, заснованого на спільних зусиллях".
Протягом таких декількох років відношення між Радянським Союзом і західними країнами досягли великої напруженості. 14 червня 1955 року, у відповідь на дії Заходу, Болгарія, Угорщина, Чехословаччина, СРСР, Польща, Румунія, НДР, Албанія підписали Варшавський договір "із метою забезпечення безпеки країн учасниць і підтримки світу в Європі". Серйозну небезпеку для світу подавала усе гонка озброєнь, що розширюється. Як США, так і СРСР із року в рік збільшували свої військові бюджети, тисяча вчених і інженерів трудилися над створенням самих зроблених видів зброї масового знищення.
Починаючи з 1958 року проводилися спроби покласти початок скороченню озброєнь, але вони надавалися невдалими. Отже, до кінця 50-х світ став значно більш полярним, і ніхто не бачив виходу з "холодної війни".
Використана література:
1. Краткая история СССР, отв. редактор А.М.САМСОНОВ, "Наука". - М., 1999.
2. История советского государства,1900-1991. Верт Н., Прогресс,1992
3. От "Барбароссы" до "Терминала": Взгляд с Запада Ю.И.Логинов, Политиздат,1988
4. Сталин. Рузвельт. Черчилль. Де Голль : Политические портреты, сост. В.Велесько "Беларусь",1991
Loading...

 
 

Цікаве