WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політика холодної війни - Реферат

Політика холодної війни - Реферат

відбулася 17 липня - 2 серпня 1945 року Потсдамської конференції західні учасники уступили спільному тиску СРСР і Польщі і погодилися, що польсько-німецька межа пройде по лінії Одер-Нейсе. Питання про репарації був вирішений також на користь СРСР, що одержав право вивозити не тільки усе, що побажне, із своєї окупаційної зони, але і забрати чверть устаткування в західних зонах. США і Великобританія з подивом виявили появу нових радянських вимог: перегляд укладеної в Монтре конференції про режим чорноморських проток; повернення СРСР Карського й Ардаханського округів, що граничили з Радянської Вірменією й отошедших у 1921 р. Туреччини; одержання військово-морської бази Дедеагаче (Фракія) на Егейському море.
Лондонська нарада міністрів закордонних справ п'ятьох країн-членів Ради Безпеки ООН у вересні 1945 року виявила нові джерела напруженості між СРСР і Заходом. Західні країни поставили Радянський Союз у популярність, що вони не підпишуть мирні договори з Румунією і Болгарією до проведення там вільних виборів. Радянська сторона обгрунтувала цю позицію як відмову від угод, укладених із Черчіллем у жовтні 1944 року, про сфери впливу в Східної Європі. До того ж СРСР продемонстрував на цій нараді новопридбаний "комплекс великої держави", вимагаючи виняток Китаю і Франції з усіх переговорів про мирні договори і надання собі протекторату над Тріполітанією з тим, щоб, як личить великій державі забезпечити свою присутність у Середземному море. Після 3-х тижнів переговорів СРСР і Західні учасники були змушені констатувати свою незгоду по більшості питань і домовилися знову зустрітися в грудні в Москві.
У Москві міністри закордонних справ трьох великих держав прийшли до поступки по питанню про Болгарії і Румунії після те, як СРСР погодився на проведення там нових виборів, тим самим неявно визнавши, що попередні, що дали "вітчизняним фронтам" більшість у 90%, були фальсифіковані. Радянський Союз погодився також на участь "малих країн" у Мирній конференції, що повинна була відбутися в Парижі влітку 1946 року.
Проте декількома тижнями пізніше Радянська дипломатія підтвердила свій намір вирішувати значні міжнародні проблеми тільки зі США (показово, що з кінця 1945 року контакти між Сталіним і Эттли, що перемінила Черчілля на посаді прем'єр-міністра Великобританії, ставали усе більш епізодичними). У лютому 1946 року Молотів зокрема, заявив, що СРСР - одна з двох найбільших країн світу і ніякого міжнародного питання не може бути вирішений без її участі.
Зберігаючи свою схильність до політики поділу сфер впливу, що протистояла американському проекту колективної безпеки, що відводив ООН центральне місце у врегулюванні конфліктів, СРСР постарався усталити свої позиції в Ірані, тому що до цього моменті політика одержання "застав безпеки" приносило свої плоди.
З 1941 року Іран знаходився під спільною окупацією Великобританії і СРСР, що зобов'язалися вивести свої війська протягом шести місяців після закінчення війни. Проте Радянський Союз висловлював явний намір надовго улаштуватися в Ірані. У вересні 1944 року він безуспішно намагався створити змішану радянсько-іранську нафтову компанію. У той же час Радянський Союз підтримував партію Туде, що об'єднувала значну частину супротивників режиму, і сепаратистські прямування Курдів і Азербайджанців, маючи через або послабити центральну владу в Тегерані і поставити її в повну залежність від Туде, або анексувати межующі з Радянським Азербайджаном північні провінції. У грудні 1945 року при радянській підтримці на півночі Ірану були проголошені Автономна Республіка Азербайджан і Курдська Народна Республіка. Не домігшись у Раді Безпеки, де розглядалося це питання, прийнятного для себе рішення Великобританія направила додаткові військові контингенти на південь Ірану. У обмін на створення змішаної радянсько-іранської нафтової компанії Радянський Союз погодився вивести свої війська (травень 1946). Наприкінці 1946 року Іран денонсував договір про нафтовидобуток, відновив контроль над північною частиною своєї території, подавивши курдських і азербайджанських сепаратистів, на що СРСР віддав перевагу не реагувати, щоб не втягуватися в цьому районі в силовий конфлікт із США й Англією.
Коли іранська криза досягла своєї кульмінації (початок березня 1946 року), Черчілль вимовив у Фултоні (Міссурі) при президенті Трумані свою знамениту промову про "залізну завісу".
Ця промова, основні положення якої розділялися на Заході не всіма, що особливо находилася тоді у влади англійськими лейбористами, проте свідчила про початок нового і важливого етапу в усвідомленні Заходом реальності погрози "радянського експансіонізму". Перед особою цієї небезпеки тільки тверда політика - така, до якого Великобританія прибігла в наступні тижні в Ірані, - мала шанси виявитися результативної.
Парижскьі конференції квітня 1946 року і Мирної конференції, що проходила у французькій столиці з 29 липня по 15 жовтня 1946 року, були присвячені головним чином врегулюванню німецької проблеми. Вони не призвели ні до якого зближення західних і радянських позицій, за винятком питання про репарації. Тим часом держсекретар США Бирнс оголосив у Штутгарте, що, на думку американського уряду, настав момент передати німецькому народу відповідальність за ведення своїх власних справ, надати Німеччини можливість знаходити самостійність в економічній області. Бирнс, далі, навіть заявив, що "велика трійка" не приймала на себе в Потсдамі ніяких остаточних зобов'язань про східну межу Німеччини.
З своєї сторони СРСР приступив до активного "денацифиіцкації" своєї окупаційної зони, аграрній реформі, націоналізації промислових підприємств і створенню змішаних германськ-радянсько-німецьких підприємств, що працювали винятково на СРСР(після плутанини, створеної вивозом устаткування з німецьких заводів, превага було віддано цьому варіанту). Хоча СРСР незмінно підтверджував свою схильність ідеї возз'єднання демократизованої і демілітаризованої Німеччини, що росте невідповідність політичних і економічних структур у західних і радянської окупаційних зонах робило цю ідею усе більш ілюзорної.
Після провалу Мирної конференції відношення між західними країнами і СРСР ще більш погіршилися через пряму поміч, що надавалася Югославією, Болгарією й Албанією, що знаходились у зоні Радянського впливу, комуністичному партизанському прямуванню в Греції, ічерез тиск СРСР на Туреччину, від котрої Радянський Союз потребував разом із ним взяти участь в охороні проток, "щоб перешкоджати їхньому використанню іншими державами з метою, ворожим причорноморським державам". США енергійно відреагували на це, направив вражаючу військово-морську армаду в східний сектор Середземного моря. Рішучість Трумена, підтримана Парижем і Лондоном і опиравшаяся на американську атомну монополію, зробила той же ефект, що і жорстка позиція Великобританії в іранському питанні. У кінцевому рахунку грецький і турецький кризи зіграли в історії "холодної війни" роль , що далеко перевершила ті ставки, що були зроблені сторонами, що конфліктовали. По істоті, вони послужили джерелом доктрини Трумена, що стала першим кроком до оформлення американських зобов'язань у відношенні Європи, до створення НАТО.
Щоб спробувати врегулювати не вирішені Мирною конференцією проблеми, нове нарада міністрів закордонних справ зібралося в Москві 10 березня 1947 року, напередодні виклада Труменом конгресу своєї доктрини економічної помочі "вільним народам, що пручаються спробам закабалення з боку збройної меншості, або зовнішньому тиску". (Першими одержали американську поміч Туреччина і Греція). У Москві дискусія
Loading...

 
 

Цікаве