WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Вервольф - ставка Гітлера під Вінницею - Курсова робота

Вервольф - ставка Гітлера під Вінницею - Курсова робота

Про це писали навіть німці. Так, наприклад, ЗО липня 1942 року Раттенхубер одержав від Мюллера ще тривожніше повідомлення: "У Вінниці дислокується центральний більшовицький партизанський штаб України. На чолі цього штабу - більшовицький майор. Цей більшовицький партизанський штаб готує замах на фюрера і фельдмаршала Кейтеля. Більшовицький майор забезпечений самими бездоганними німецькими армійськими документами й 12 липня 1942 року виїхав у напрямку Курська для того, щоб оповістити більшовицькому центральному штабу план місцевості й точного розміщення німецької ставки. Вищевказаний майор має зв'язки з австрійськими комуністами німецького гарнізону. Більшовицькі бомбардувальники одержали завдання несподіваними нічними нальотами знищити ставку. На випадок невдачі більшовицький штаб передбачає висадити динамітом всю місцевість, де знаходиться ставка. Більшовицький штаб планує використати паніку в німецькій армії, викликану успішним замахом, для здійснення загального повстання проти німців на Україні. Замах має стати сигналом для повстання. І цілком не виключено, що Мюллер мав рацію, бо навіть офіцерство у вигляді графа Клауса фон Штауфенберга - майору організаційного відділу генштабу сухопутних військ, готувало замах на свого фюрера, але цей замах був невдалий.1

Але якщо ці замахи на конкретну особу фюрера не увінчавшись успіхом, то цілком конкретні дії проти фашистських окупантів приносили чималу користь. Так в червні 1943 року бойовий загін ім.. Сталіна під командуванням Слісаренка і Марченка перейшли до активних в лісах Вінниччини. Діяли вони в Пн.-Сх. районах Вінницької області, проводили бойові дії та агітаційно - масову роботу серед мирного населення. Численність групи була 100 чоловік, а в кінці листопада 1943 року організовано загін увійшов до партизанського з'єднання ім.. Леніна - командир Мичковський (потім Владіміров). За весь період бойової діяльності з червня 1943 року по 17 березня 1944 року - вони вбили і поранили німецько-румунських солдат, офіцерів і поліцаїв - 2365 чоловік, знищили 464 автомашини, 170 тонн пального, 5 мінометів, 15870 метрів ліній зв'язку. Захопили 12 кулеметів, 8 гармат, 404 гвинтівки, 24 мотоцикли. Роздали населенню 4000 тонн, хліба, 2008 голів рогатої худоби. Було звільнено 1250 чол. військово - полонених і цивільних громадян від вивезення на примусові роботи до Німеччини.

Ще на початку липня 1941 року, коли фашистські загарбники підійшли майже до самої Вінниці директором обласної бібліотеки був комуніст Іван Васильович Бевз. Йому обком партії запропонував залишитися у місті для організації підпільної боротьби з ворогом. Уже в серпні 1941 року він почав підбирати надійних людей, створювати явочні квартири. Активними помічниками Івана Васильовича стали Семен Степанович Левенець, Олександр Леонтійович Парамонов, Ігор Войцехівський, Валя Любимова, Наталя Медвідь, Ляля Ратушна. Бібліотека ім. Н.К. Крупської з кінця 1941 року перетворюється на штаб-квартиру першої підпільної організації у Вінниці, а пізніше підпільно-партійного центру до складу якого ввійшли І.В. Бевз (керівник), С.С. Левенець, О.П. Парамонов, Т.О. Тетерівський, Г. Азарашвілі. За ініціативою партійного центру було створено 18 підпільних груп на ряді підприємств міста, зокрема на м'ясокомбінаті, а також на залізничному транспорті.1

Розправившись з підпільним партійним центром, гітлерівці сподівались, що остаточно покінчили з антифашистським рухом у місті. Але це були марні сподівання. Підпілля жило, набирало сил, розгортало активну боротьбу з ворогом. В його подальшу історію вписали героїчні сторінки підпільні організації О.І.Побережця, П.І.Старика, І.Я.Бяллєра, С.П.Бєлканія, комсомольсько-молодіжна організація П.П.Мельника та інші. Всього в роки окупації у Вінниці діяло 46 підпільних організації і груп. Друкарня „Україна" працювала в Вінниці з серпня 1942 року до березня 1944 року.

Спочатку для виготовлення використовували друкарську машину, потім з кінця 1942 року - шрифт. Який підпільниця Ляля Ратушна винесла з міської друкарні. За час своєї діяльності друкарня „Україна" випустила близько 70 тисяч примірників листівок, звернень, зведень „Радінформбюро". Відважна патріотка Ляля Ратушна загинула 18 березня 1944 року, за два дні до визволення Вінниці від німецько - фашистських загарбників.

Жмеринка - важливий залізничний вузол. В роки Великої Вітчизняної Війни тут діяла підпільна організація „Радянські патріоти".

Зародилась вона на початку листопада 1942 року. Тоді ж, було створено підпільний комітет у складі К.С.Гришина, В.В.Кіняєва, Г.Г.Навроцького та інших. Ядро організації складали воїни-комуністи, які вирвалися з фашистського табору смерті, розташованого під Жмеринкою, та місцеві жителі: робітники депо, електростанції. Підпільники випускали рукописну газету „Красный партизан". Виходила вона регулярно, кожні 3-4 дні. Організація готувалась також розпочати бойові операції. Але цим планам не судилось здійснитись. В серпні 1943 році німці арештували їх і 2 грудня 1943 року розстріляли.

Немало зусиль доклали ОУН(б) по створенню підпільних націоналістичних осередків, що в певний мірі вдавалося. При їх створенні ставку було зроблено на осіб, не задоволених радянською владою, зокрема, колишніх розкуркулених, що повернулися до рідних місць, членів їх сімей та родичів, місцеву інтелігенцію, молодь.

Найголовнішим же своїм завданням націоналісти вважали підготовку до збройного виступу за самостійну Соборну Україну. Як згадує колишній окружний провідник військовий референт обласного Проводу ОУН на терені Вінниччини Попівський Є.А., ще у першій половині 1942 року, ми почали підготовку, щоб створити південно-західний фронт; осередком його головного командування мала бути Вінниця. Ми робили облік усіх матеріалів і резервів, потрібних для мілітарної справи.1 Вивчали також обставини, враховували завдання військової Округи р. Бога і південного Подністров'я. А завдання наше на випадок повстання було таке:

  1. роззброїти війська окупантів, у потребі навіть збройною силою та звільнити від них наш терен дії;

  2. перешкодити активній дії будь-яких „автономістів" чи „федералістів", себто малоросів, під таким чи іншим прапором;

  3. обставити своїми збройними силами всі важливі об'єкти, щоб зберегти їх незнищенними для потреб української держави;

  4. у воєнно - визвольний час поставити все життя нашого краю під контроль військової національно - революційної української адміністрації, при збереженні та активізації органів місцевого українського самоврядування;

  5. діяти між р. Богом і південним Дунаєм на теренах, що замешкані переважно українським населенням.

У другій половині 1942 року, починаючи з місяця липня, ми розпочали такі підготовчі роботи:

„В м. Вінниці, а також в ряді районів, - говориться в іншому документі, - існували оунівські організації бандерівського спрямування, закладені прибулими із західних областей України емісарами головного Проводу ОУН. Характерним є існування молодіжної організації у М. Вінниці з числа студентів медичного і педагогічного інститутів, „Спілка українського націоналістичного студентства" (СУНС). Існуюче націоналістичне підпілля у Вінницькій області, зокрема серед молоді, що навчається, мало свій вплив на молодь районів Кам'янець - Подільської області".1

Керівником націоналістів у Калиновському районі був прибулий із Західної України освітянин Липовий, котрий працював заступником інспектора райвно (розстріляний в 1942 року в м. Вінниці німцями), керівниками націоналістичних осередків: у с Старий Пиків - зубний технік П.Гребінь (розстріляний партизанами), в с Байківці - місцевий староста З.Пиндик, у с Жигалівці - фельдшер Дорогневич, у с. Хомутинцях -прибулий із Західної України піп Мороз створювалися такі осередки також в „Трансністрії":

Loading...

 
 

Цікаве