WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Вервольф - ставка Гітлера під Вінницею - Курсова робота

Вервольф - ставка Гітлера під Вінницею - Курсова робота

Але у Гітлера був власний погляд на цю проблему. Доповідь, а ще більше позиція Бормана, його тільки, розлютили: „Нам потрібна робоча сила! Можливо, настане такий день, коли ми заборонимо місцевому населенню користуватись концетрацептивами, а порушення буде каратись розстрілом. А ось із розповсюдженням єврейської зарази ми будемо боротися весь час! Але старання зберегти здорову робочу силу повинні відповідати розумним межам: наприклад, проводити загальну вакцинацію населення ні до чого".

Таким чином можна з упевненістю сказати, що у німців були свої плани щодо України і українців. Які ще можливо були продумані до початку війни, і в цих планах спокійного і мирного життя для слов'ян не передбачалось. А на Вінниччині акти жорстокості були особливо кривавими, так як тут знаходився німецький військовий об'єкт - „Вервольф". Хоч про це і не знало населення, але це їх не врятувало, смерть від рук фашистів прийняла дуже велика кількість кращих синів і дочок Вітчизни.

Розділ II. Місцеве цивільне управління

На загарбаній території гітлерівці встановили жорстокий окупаційний режим. Вони ліквідували наукові, культурні, освітні та медичні заклади, закрили інститути, технікуми, школи, театри, музеї, бібліотеки, а натомість їх приміщення перетворювали в казарми та поліцейські дільниці. Промислові підприємства руйнувалися або використовувалися для обслуговування гітлерівської армії. Знищувалися колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювалися так звані „общинні господарства" або „загальні двори" і „державні маєтки", головним завданням яких було постачання хліба, інших сільськогосподарських продуктів для фашистської армії та вивезення до Німеччини. Праця на цих „дворах" і „маєтках" носила рабсько-кріпосницький характер. Люди працювали від зорі до зорі майже нічого не одержуючи за свою працю.1

Не задовольняючись пограбуванням общинних господарств, окупанти оподаткували селян численними грошовими та натуральними податками. Селянин, незалежно від того чи мав чи не мав корову, мусив здавати 600-700літрів молока (або заплатити податок). Вводилася подушна подать - 120 карбованців за чоловіка, 100 карбованців за жінку. Стягували податки за будинок, садибу, худобу і за домашніх тварин (собак, кішок). Заборонялося продавати на базарах усі види сільськогосподарських продуктів. Це боляче відбивалося на становищі міського населення.2

Активний учасник Проскурівського підпілля К.К.Кошарський так це описав у своєму щоденнику: "Важко писати про те, що відбувається у житті людей. Створені поліцейські і шпигунські загони в місті і селі майже щодня розстрілюють командирів, міліціонерів, комуністів. Відкрито грабують на базарі, відбирають масло, яйця, цибулю, олію, борошно, картоплю. Грабують цивілізованим методом Західної Європи, б'ють в морду. На жіночу стать дивляться по-звірячому, розводять будинки розпусти. Сотнями голів знищують на м'ясокомбінаті худобу, вивозять сільськогосподарські запаси, про права особи і роботу навіть не згадують". Військово-поліцейський апарат проводив організоване пограбування радянських людей, створював для них нестерпні умови, прирікав на голодне вимирання.1 На основі закону про трудову повинність закликається тепер на комісію українська молодь 1926 року народження. Прийнята молодь цього заклику направлятиметься виключно до Рейху. „Тому зовсім недоцільно подавати будь-які заяви через керівників підприємств про звільнення, ~ розпоряджався козятинський оберфюрер СС і поліції, - комісія по прийому молоді 1926 року народження працюватиме в приміщенні по Київській вул., № 65 в такі дні: 1 і 2 округи міста - п'ятниця, ЗО цього липня від 8 до 16 години. З і 4 округи міста -субота, 31 цього липня від 8 до 16 години. 5, 6 і 7 округи міста - понеділок, 2 серпня 1943 р. від 8 до 16 години. Хто уникатиме явки на комісію, той разом з своїми родичами буде суворо покараний. В майбутньому на підприємствах й установах працюватиме тільки та підлегла трудовій повинності молодь, що матиме на руках свідоцтва про звільнення від трудової повинності". Згідно параграфу 1 закону „Про обмеження змін місця праці", від 4.03.42 р. на роботу осіб народження 1920-1926 pp. Можливий лише з письмового дозволу обласного комісара. На підставі розпорядження пана рейхсміністра для зайнятих східних земель все міське населення народження 1923-1924-1925 років зобов'язане до відбуття 2-річної трудової повинності в Німеччині.

„Для огляду повинні бути приставлені всі особи, що підлягають цьому призову, терміну огляду треба точно притримуватися. Причини, зв'язані з працею, яку виконує дана особа, за станом здоров'я або сімейними обставинами, які потребують відстрочки від виїзду до Німеччини, будуть перевірені під час огляду. Приналежні виїхавши до Німеччини, згідно розпорядження Рейхскомісара України від 19.11.1942р., будуть одержувати допомогу. Хто не зголоситься на огляд, буде важко покараний, так само, як той, хто обманом спробує уникнути від цього призову. - Гебітскомісар."1 При цьому зважмо на термін перебування „завербованих" у Німеччині, що вказується в останніх оголошеннях, - 2 роки. Коли німці починали вербувати, тоді йшлося про шість місяців і дехто з подолян, щоб не накликати на себе і рідних репресій, погоджувався відбути цей строк. Та досить швидко про нього забули. Тепер же час перебування в Німеччині обумовлювався 24-ма місяцями, хоч він офіційно не встановлювався -„остарбайтер" повинен був працювати на чужині до повного фізичного виснаження. Окупанти, очевидно пішли на цей крок, щоб у певній мірі зняти серед населення гнітючу психологічну напругу невизначеності строку відірваності від рідної домівки. Проте це було більше дешевим пропагандистським трюком, аніж бодай якоюсь реальною турботою про людей. Тим більше, що згадувані розпорядження „підкріплювались" іншими ще більш промовистими документами, свавіллям, жорстокими репресіями.

І з 1 квітня 1943 року жителі сіл Вінниччини при одержанні повідомлень про відправку на каторжні роботи в Німеччину змушені були давати розписку, в якій йшлось: зголоситися на працю до Німеччини, щоб цим самим приймати участь в знищені більшовизму.

„Більша частина здорових жінок і дівчат 16-23 років народження знаходяться в Німеччині. Решта з цих років поїдуть до Німеччини наступним транспортом. Від всіх жінок та дівчат цих років народження вимагається, щоб вони якнайшвидше з'явилися до гебітскомісара у відділ праці. В сучасний момент, коли кожна розсудна людина примикає до замкнутого фронту проти більшовизму - Українська жінка не повинна відставати. А для цього ще раз закликаю: Зголошуйтеся до праці до Німеччини у Вашого гебітскомісара „Відділ Праці".—Гебітскомісар Еггерс"

Надокучаючи подолянам зі сторінок газет, нацистські „благодійники" не забули навіть про „класову робітничо-селянську єдність": „Німецький селянин і робітник закликають Вас до співпраці в Рейху. Ви матимете в Рейху краще життя, ніж тут".1

Але юнацтво не надавало „переваги праці в мирних обставинах", прекрасно розуміючи, що то за праця і, які її умови. Жінки та дівчата, як і чи не всі подоляни, теж всіма можливими засобами прагнули не потрапляти на очі та в руки „вербувальників". Зрозуміло, серед заручників найбільше розстріляно українців, оскільки вони складали основну масу населення, що жило на Вінниччині у передвоєнний період та під час окупації. Так, 42-х заручників української національності було розстріляно гітлерівцями у с Трибухах Літинського району. Серед них —Мартинюк Марія, Марчук Ганна, Харусь Параска, Савчук Микола, Дарнобит Василь, Мельник Іван, Ящук Текля, Марчук Ірина та інші. 19 заручників української національності, серед яких колишній секретар сільської Ради депутатів трудящих, розстріляно у с Сеферівці Барського району, 9-чол. в Майдані Курилівському, 5 чол. у с Михайлівці Гайсинського району. Власне, мало не в кожному населеному пункті області не обійшлося без страт заручників.

Ще однією трагедією стала насильницька депортація дітей на каторжні роботи. Всього із Вінниччини на німецьку каторгу було вивезено 1470 дітей (віком до 16 років). Найбільше з Піщанського (354 дитини), Хмільницького (299 дітей), Літинського (252 дитини), Жмеринського (239 дітей), Жулинського (ІбОдітей) районів.

Безперервний набір робочої сили обернувся, врешті, катастрофічним її дефіцитом на самих окупованих територіях. Уже з липня 1943 р. відмічалася гостра нестача робочих рук для місцевих потреб. Незважаючи на те, що обстановка на фронтах складалась не на користь Вермахту, все ще вірячи у благополучне завершення війни, багато німецьких керівників намагалися вводити в дію підприємства в Україні і самі потребували робочої сили.

Loading...

 
 

Цікаве