WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становище Німеччини напередодні Другої світової війни - Курсова робота

Становище Німеччини напередодні Другої світової війни - Курсова робота

Таким чином ми бачимо, що найбільше розвиненими були металообробна та машинобудівна галузі, тоді як продукція авіаційної галузі складала незначну частину загальної вартості продукції, хоча у підготовці до війни вона мала б відігравати надважливу роль. З цього також видно, що виконання поставленого Гітлером завдання побудувати потужні військово-повітряні сили було на початковій стадії виконання.

Завданням Герінга було перевести економіку країни на військові рейки і за чотири роки повністю підготувати країну до війни. Про це свідчить секретна службова записка Гітлера, в якій він вимагав: "Через чотири роки німецька армія має бути боєздатною, а німецька промисловість готовою до війни". Заперечень він не приймав. Економічні проблеми Гітлер вважав "проблемами людської волі" і тільки Герінга він вважав особистістю з силою волі. "Він кращий, хто в мене є, це людина, сповнена рішучості, знаюча, що від неї вимагають, і досягає свого"[9;98].

Посилення військово-економічного потенціалу в області промисловості відбувалось передусім в чотирьох напрямках:

  1. Досягнення автаркії в постачанні сировиною (можна сказати, що з цією метою і був розроблений "чотирирічний план");

  2. Розосередження промислових підприємств з великих центрів більш рівномірний розподіл промислових підприємств по всій території Німеччини (створення індустріального центру в Центральній Німеччині);

  3. Збільшення виробничих потужностей;

  4. Посилена технічна раціоналізація в провідних і важливих у військовому відношенні галузях промисловості.

Досягнення автаркії настільки різноманітно розвиненої промисловості, як німецька, являлось завданням, яке могло бути вирішене тільки за десятиріччя планомірної роботи при значних збитках для продуктивності виробництва. Постановка завдання досягти цієї мети протягом 4 років могла поширюватись тільки на деякі основні галузі, а саме на ті, які у випадку війни заслуговували на особливу увагу. До них відносились: нафта (гідрогенізація вугілля), штучний каучук, залізна руда (в Центральній Німеччині), штучне волокно і легкі метали (алюміній і магній як замінники важких металів). До цього слід додати такі менш важливі завдання, як розвиток виробництва замінників шкіри, пластмас (замінник кольорових металів) та синтетичних жирів[7;14].

Проте в цілому проблема сировини для промисловості Німеччини не була вирішена до початку війни. Запаси сировини підтримувались на рівні 3 – 6-місячної необхідності; складські запаси хрому, вольфраму і залізної руди підтримувались на рівні 8 – 10-місячної необхідності, а марганцю – навіть 8-місячної. Однак такі великі запаси складали рідкі виключення[7;18].

Щодо переміщення промислових об'єктів з одних районів в інші, то його завдання були такими: промислові підприємства повинні були бути переведені з існуючих в той час в Німеччині головних промислових районів (Рурська область, Саксонія, Верхня Сілезія) в стратегічно відносно більш безпечні "нові" промислові центри. Центральна Німеччина вважалась безпечною в відношенні повітряних нальотів, а також з точки зору наземних операцій. Поклади залізної руди в районі Ганновера – Брауншвейга, де розміщувались заводи "Герман Герінг" вважались сировинною базою нового промислового району[7;18]. Проте ми не можемо говорити, що таке переміщення стосувалось лише металургійної промисловості, зате можемо сказати, що в Центральній Німеччині темпи випуску промислової продукції значно перевищували темпи в Західній Німеччині[7;19].

Поряд із загальним недоліком економічних ресурсів військова економіка Німеччини ще до початку війни переживала окремі труднощі, які в ході війни були доповнені новими економічними утрудненнями. Усякі ж недоліки й труднощі у військовій економіці, які не можуть бути швидко й легко усунуті, жадають від політичних керівників країни певної гнучкості в керівництві. Для того щоб вирішити найскладніші завдання, поставлені тотальною війною, необхідно, щоб керівництво економікою здійснювалося планово й було всебічним і далекоглядним. Його метою є задоволення військових потреб, яким варто віддавати перевагу перед потребами цивільного населення. Тому попит, пропонований цивільним сектором у воєнний час, повинен бути значно скорочений за рахунок зниження норм споживання для цивільного населення, тобто за рахунок зниження життєвого рівня народу, а також завдяки вилученню значної частини предметів споживання, наявних у домашньому господарстві, торгівлі й промисловості, або, нарешті, за рахунок припинення й відстрочки суспільних робіт з будівництва будинків, затримки додаткових капіталовкладень, припинення ремонтних робіт і т.п. Якщо яка-небудь промисловість не може задовольнити повністю попит на свою продукцію, то потреби цивільного сектора в цій продукції прирівнюються до потреб військового характеру, тому що в цьому випадку така продукція служить уже підтримці працездатності людини, а отже, і справі продовження самої війни. Оскільки, наприклад, азот застосовується однаково й для виробництва вибухових речовин і для добрив, то надавати промисловості, що робить вибухові речовини, необмежене право використання азоту не можна, тому що інакше азоту не вистачить для виробництва добрив, а від цього скоротиться кількість вироблених сільськогосподарських продуктів і, таким чином, буде поставлено під загрозу продовольче постачання самих збройних сил. Пануюча у військових колах думка про те, що задовольнити попит збройних сил можна за рахунок зниження норм цивільного споживання, зовсім не відповідає дійсності. Вона неправильна вже тому, що попит військового характеру концентрується на певній сировині (пальному, вибухових речовинах, залозі, металах, гумі й т.д.), на деяких галузях промисловості (літакобудуванні, танкобудуванні, будівництві підводних човнів, виробництві зброї), на які ніяк не поширюється попит цивільного сектора. А для того, щоб забезпечити ввіз самих необхідних матеріалів для воєнної промисловості, не можна забувати й про те, що певний відсоток невоєнної продукції повинен бути залишений для експорту. Для вирішення всіх поставлених перед військовою економікою завдань необхідно наступне: а) докладний статистичний облік всіх виробничих факторів, тобто створення повної картини всього економічного потенціалу країни; б) уточнення й регламентування попиту, а також перевірка кількості і якості предметів споживання; в) визначення точних строків для виконання тих, що закінчуються, триваючих або знову починаються промислових і військових будівельних робіт; г) постійний контроль за тим у якій мірі виробництво забезпечує всі наявні потреби. Якщо військова економіка не в змозі покрити весь раніше встановлений попит, тоді повинні бути визначені нові межі попиту, а при відомих обставинах повинні бути зроблені й висновки про обсяг і рівень оснащення того або іншого виду збройних сил, що у свою чергу не може не зробити певного впливу на стратегічне керівництво у війні. До рішення всіх питань про економічні можливості країни варто підходити з точки зору динаміки подій. При цьому потрібно виходити не тільки з визнання необхідності повного використання економічної потужності країни - потрібно постаратися вичерпати всі наявні можливості, щоб збільшити цю потужність, звертаючи головну увагу на ліквідацію проривів на окремих важливих ділянках виробництва, тому що такий прорив значно зменшує весь обсяг продукції, що випускається. Не було б ніякого змісту збільшувати виробництво боєприпасів, не обертаючи уваги на те, чи можуть всі гранати, що перебувають у виробництві, бути наповнені вибуховою речовиною. Нема рації й будувати літаки без обліку наявного в розпорядженні авіаційного пального й т.д.

2.2 Продовольча програма рейху та основні напрямки аграрної політики

Агропромисловий комплекс є невідємню частиною економіки будь-якої держави. Забезпечення населення продуктами харчування було і залишається важливою проблемою багатьох держав світу вже досить довгий час. Така ж проблема постала перед Гітлером та НСДАП після захоплення влади в державі. Постійно зростаюча кількість населення вимагала від уряду значних зусиль для забезпечення продуктами харчування населення держави, а також створення запасів сільськогосподарської продукції на випадок війни, яка вже була запланована Гітлером для розширення "життєвого простору Німеччини".

На 1933 рік становище сільського господарства в Німеччині було вкрай складним. Після пережитої економічної кризи агропромисловий комплекс держави знаходився у плачевному стані. Саме тому ці підприємства не могли конкурувати з великими сільськогосподарськими підприємствами, які могли собі дозволити значне зниження цін на сільськогосподарську продукцію не зазнаючи при цьому значних збитків. Поряд з цим, зовнішній ринок також не потребував цієї продукції, адже був нею перенасичений, тобто на експорт сільськогосподарська продукція Німеччини також не вивозилась. Уряд також не міг належним чином регулювати ситуацію на ринку продуктів харчування, адже перед ним стояла проблема збереження від розвалу життєво важливої для держави важкої промисловості. Наряду з цим почався перехід робочої сили з села в місто, де була надія заробити хоч якісь кошти. І хоча більшість колишніх селян в містах поповнювала ряди безробітних, проте люди все рівно йшли в міста, залишаючи тим самим сільське господарство без робочої сили і прирікаючи його на подальший занепад.

Loading...

 
 

Цікаве