WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Вплив геополітичних факторів на інкорпорацію Закарпаття Чехословацькою державою - Курсова робота

Вплив геополітичних факторів на інкорпорацію Закарпаття Чехословацькою державою - Курсова робота

Закарпатська територіальна проблема набула широкого міжнародного звучання. Вище вже говорилося про прагнення Росії вийти на цей терен й ослабити австрійські і угорські політичні впливи в Центральній і Південно східній Європі. Напередодні та на початковому етапі війни Ці втручання набули особливо гострих форм. З російськими імперськими прагненнями намагались узгодити свої дії й інші суб'єкти політики. Так, Румунія намагалась виторгувати землі на південь від річки Тиси, тобто частини колишньої Мараморощини. Своєрідні плани виношували і лідери чеського національно-визвольного руху. Їх проекти передбачали створення чехословацької держави під протекторатом Росії і російського царя. Сферою своїх майбутніх державних інтересів, хоч не чітко, вони оголосили і Закарпаття. За планом Т.Г. Масарика український етнографічний масив Закарпаття західніше Ужгорода мав відійти до майбутньої Чехословаччини. Він також висловив думку про доцільність майбутній державі чехів і словаків мати спільний кордон з Румунією. Особливо помпезний план майбутньої Чехословаччини виглядав у К.Крамаржа, поданий російському цареві, згідно з яким колишня "Угорська Русь" мала належати Чехословаччині.

Активізація дипломатичної боротьби наступила тоді, коли Росія - головний претендент на Закарпаття — вибула із політичної гри. Глибока економічна криза, розпад імперії та захоплення влади більшовиками передчасно поховали її імперіалістичні плани — контролювання усіх етнічних українських земель. Тільки після цього в Румунії і новоутворених політичних суб'єктів УНР-ЗУНР та чеського політичного проводу, який очолив власну державу 30 жовтня 1918 року, почали лунати голоси про право на володіння краєм. Від ефективності державотворення, зміцнення молодих державних організмів, їх визнання і підтримки міжнародними колами та ступеня зрілості і активності дипломатії залежав майбутній успіх у справі Закарпаття.

Криза російської імперії сприяла появі українського державного організму. Виникнення нового суб'єкта політики в 1917 році спочатку у формі автономії у складі Росії, а згодом переростання її в незалежну УНР відбився на настроях населення Закарпаття. Виникнення Української держави - УНР, а згодом і ЗУНР, був тим зовнішнім чинником, що сколихнув українську політичну орієнтацію на Закарпатті. Факт існування української держави сприяв зростанню української національної свідомості, що прямо вплинуло на прийняття історичних рішень Народними радами, Хустським конгресом та з'їздом закарпатських українців у Станіславі про возз'єднання краю з Українською державою. Такий хід подій в краї перевершив всі можливі очікування. Дотепер багато істориків не можуть, а дехто свідомо не хоче оцінити цього, справді важливого, рішення для подальшої долі Закарпаття та України. За сприятливого збігу обставин

Для закріплення української державності Закарпатський край таки увійшов би до її складу. Обидві українські республіки - УНР та ЗУНР — намагались включити Закарпаття до української держави.

Українські політичні сили завжди настоювали на тому, що Закарпаття, чи як воно тоді називалось — "Угорська Русь", має входити до складу української держави. Це чітко засвідчують документи, прийняті Українською Національною Радою у Львові 13 листопада 1918 року. Уряд ЗУНР і президент Петрушевич намагались надати політичну, моральну і навіть військову допомогу українським силам Закарпаття. Це засвідчується допомогою ЗУНР Гуцульській Республіці та військовим рейдом січових стрільців у напрямі на Мукачево.

Представники УНР теж відстоювали історичне та природне право цього краю перебувати у складі української держави. Про майбутню долю Закарпаття йшла мова навіть на переговорах, які вела українська делегація у Брест-Литовську. В універсалі Директорії про об'єднання українських земель говорилося про Закарпаття як про невід'ємну частину Західно-Української Народної Республіки, що воєдино зливається з Наддніпрянською Великою Україною. Ілько Борщак, Пшемислав Журавський-Граєвський, американський професор прорусинської орієнтації Павло Роберт, Магочій аргументовано довели, що УНР послідовно відстоювала рішення про злуку українських земель і заявила протест спробам відірвати Закарпаття від Соборної України. Представник УНР в Парижі Г.Сидоренко передав протест УНР, де настоював, щоб конференція врахувала волевиявлення русинів-українців від 21.01.1919 року про возз'єднання з Соборною Україною, щоб ЧСР вивела свої війська із Закарпаття. Та боротьба УНР і ЗУНР за Закарпаття не велася достатньо енергійно. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки надавав більше моральну та ідеологічну підтримку, ніж робив конкретні кроки, щоб взяти край під військово-політичний контроль української влади. Не помічалось ні великих дипломатичних зусиль, ні практичної наполегливості в поширенні влади ЗУНР на Закарпаття.

З огляду на хитке внутрішнє становище через українсько-польську війну та зовнішньополітичну кон'юнктуру український уряд шукав підтримки навіть в Угорщині і не наважився відкрито утвердити свою владу на Закарпатті. Згодом український уряд доволі легко поступився румунській та чеській військовій окупації краю. Рейд військ ЗУНР в напрямі на Мукачево виявився більше патріотичним і поривом, ніж плановою акцією поширення влади Західно-Української Народної Республіки на південний бік Карпат. Таким чином, проголошення Українською Національною Радою про поширення клади ЗУНР на Закарпаття виявилося декларативним.

Розділ ІІІ. Міжнародні геополітичні обставини

Для утвердження української державності в 1918-1919 pp. були вкрай несприятливі міжнародні обставини. Це позначилось на і політичних орієнтаціях українців краю та на загальній інтенсивності української дипломатії по збиранню українських етнічних територій. Український народ змушений був вести війни проти агресивних імперських домагань як більшовицької і білої Росії, так Польщі та навіть військ Антанти на півдні України. З другого боку, молоді українські державні організми опинилися в стані політичної ізоляції. Творці Версальської системи не бажали вирішувати українське питання. При цьому знамениті 14 пунктів В.Вільсона, що теоретично обґрунтовували самовизначення націй, не поширювали самовизначення і на українську націю. Негативізм щодо вирішення української проблеми, який найбільш повно виявив себе на Паризькій мирній конференції, був зумовлений кількома обставинами: Захід не зміг і не встиг піднестися до розуміння ролі незалежної України в європейській геополітиці. В світі, а головним чином на європейському континенті, домінували проросійські, пропольські і прочеські, по суті - антиукраїнські настрої. Європа і США дивилися на Україну через білі російські окуляри, бачили в Україні силу, яка доклала зусиль до руйнування могутності Російської імперії та потенційного союзника Німеччини. Цього не хотіли пробачити російські емігрантські кола та союзники Росії в Першій світовій війні. В країнах Західної Європи, а головним чином у Франції, поширювались антиукраїнські публікації представниками російської, польської і ряду інших національних громад. На позицію французького уряду великий політичний вплив мали російські еміграційні кола Сазонова і Маклакова. Про антиукраїнську ідеологічну пропаганду можна говорити навіть з того, як різко був засуджений Четвертий універсал УНР чеським політичним проводом. Так, після його проголошення Т.Масарик негайно розірвав стосунки з керівництвом УНР. У "Доповідній записці про чехословацьке військо і військовополонених" він відстоював думку, що всім народам, які проживають між Німеччиною і Росією, потрібна сильна і єдина Росія. Ніхто з великих держав Антанти не планував і не хотів розпаду Росії. Всю свою допомогу вони спрямовували на підтримку боротьби проти більшовицького режиму і нехтували національно-визвольними змаганнями століттями поневолених народів Російської імперії. Серед російських емігрантських кіл плекались надії повалення більшовицького режиму і відновлення могутності імперії. Російська політична рада, що складалась з колишніх членів Тимчасового уряду в Петрограді, 10.05.1919 р. подала меморандум до Паризької мирної конференції з претензіями на землі Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Представники скинутого тимчасового уряду на Паризькій мирній конференції 10 травня 1919 р. протестували проти приєднання краю до Чехословаччини, сподіваючись на відродження "Демократичної Росії".

Такі ж погляди і підходи домінували у ставленні до ЗУНР. Місія Антанти в лютому 1919 р. чинила неймовірний тиск на західноукраїнський уряд і вимагала від нього територіальних поступок на користь Польщі. За відмову від прийняття умов місії ЗУНР пригрозили війною з Антантою, наступом армії Галл ера. Фактично армія Галлера воювала проти ЗУНР, хоч вона першопочатково була направлена для боротьби із більшовиками. Однак таке рішення поляків ніхто з французьких командирів не опротестовував. Французькі офіцери, у складі армії Галлера, воювали проти військ ЗУНР. Не зайвим разом буде нагадати позицію французького уряду та й інших країн Антанти, які забороняли навіть Червоному Хрестові надавати допомогу УНР - Директорії. Внаслідок таких дій армія УНР була переможена тифом, а молода українська держава опинилась у повній ізоляції. З одного боку -більшовики, з іншого - Антанта з білогвардійцями. Це лише короткий штрих щодо антиукраїнської політики Антанти. Саме цим укладачі Версальської мирної системи тенденційно підійшли до вирішення не лише української, а також і закарпатоукраїнської проблеми. На рішення Паризької мирної конференції та ряду наступних конференцій вплинули такі чинники:

Loading...

 
 

Цікаве