WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Німецька окупація України - Курсова робота

Німецька окупація України - Курсова робота

Такими ж нещадними були гітлерівці і до сільського населення. Правда тут виявились певні особливості. Якщо городян просто прирікали на голодну смерть, щоб звільнити рейх від "зайвих їдців", то селяни мусили цей самий рейх годувати. Як не раз підкреслював Еріх Кох, завдання рейхскомісаріату полягало в тому, щоб забезпечити харчуванням німецьку армію і постачання продуктів Німеччині. Одноразовим пограбуванням сіл це завдання не можна було розв'язати, особливо після того, як війна стала затяжною. Треба було примусити селян виростити новий урожай, нову худобу. Крім того, село стало для загарбників своєрідним резервуаром, звідки вони черпали робочу силу для бауерів та промисловців Німеччини. Доводилось думати і про збереження певної кількості "рабів" для майбутніх колонізаторів. Для українського села політика батога і пряника, яку проводили гітлерівці, була не нова, щось схоже в них вже було за радянської влади. Селяни повернулись до звичного життя в постійному страху.

Спочатку окупації гітлерівці мали намір ліквідувати колгоспи і створили замість них як великі господарства "общинні господарства" та "державні маєтності" так і дрібні. Це було те ж що і колгоспи, оскільки Гітлеру сподобався винахід Сталіна.

Окупанти запровадили рабсько-кріпосницьку працю в своїх господарствах. Селян примушували працювати з ранку до смеркання, погрожуючи штрафами, тілесними покараннями і навіть смертю. Їх жорстоко карали за невихід на роботу. Так, в Полтавській області за це карали канчуками і штрафом до 1000 карбованців. У Харківській області влітку 1942 року, під час збирання врожаю, за невихід на роботу перший раз попереджали, вдруге – сікли батогами, втретє – палили хату, а вчетверте - розстрілювали всю сім'ю. У Вінницькій області тих, хто не виходив з якихось причин на роботу, викликали в сільську управу і прилюдно сікли різками. У селі Кожанка Київської області комендант запріг місцевого жителя Петра Левищенка у віз і їздив на ньому по селу.

Про ступінь сваволі, яка панувала в окупованих селах , свідчить, наприклад, розпорядження ярунського гебітскомісара Житомирської області від 29 квітня 1942 року: "За непокору старості, голові общинного господарства і бригадирам, за невихід на роботу і погане ставлення до роботи кожний поліцай має право при першому ж випадку на місці відстьобати винного канчуком. Коли ж хто-небудь не підкориться вдруге, то треба повідомити мені прізвище і я дозволю повісити винного".

Праця була справді рабською. Бракувало тяглової сили, і весною 1942 року німецька влада дала вказівку проводити сільськогосподарські роботи з максимальним використанням людської сили. У багатьох районах України поля скопували лопатами і засівали вручну. У селах Балабоне і Царицин Кут Запорізької області в плуги впрягали по 8 чоловік та жінок і примушували їх орати землю. В селі Власівка Харківської області сівалку тягло 10 чоловік, борону – двоє. Так і орали, і сіяли, і боронували в багатьох місцях України. Такий був "новий порядок" на українському селі.

Не припинялося, звичайно, систематичне пограбування сіл. Захопивши той чи інший населений пункт, гітлерівці конфісковували продукти харчування як у колгоспів, так і в населення. При найменшому опорі окупанти застосовували зброю. Слідом за першим ешелоном нацистських військ входили нові, і грабунок, безчинства розпочинались знову. Так було скрізь, куди ступала нога загарбника.

Окупанти розоряли селян непосильними податками. Єдиних норм не існувало, тому податки були різні. А 27 січня 1942 року спеціальним розпорядженням рейхскомісаріату України був встановлений податок на собак – по 50 карбованців на рік за кожного.

Вдаючись до драконівських заходів, нацисти намагалися вивезти з України все, що тільки могли. Наприкінці 1942 року Еріх Кох хвальковито заявив, що чотирьохсоттисячний поїзд з українськими продуктами пересік кордон рейху.

Ще одна сторінка "нового порядку" - вивіз працездатного населення з України на роботу до Німеччини. Лютими заходами мисливцям за рабами вдалося протягом 1941-1942 років вивезти з України 714 тисяч чоловік. Людей перевозили в товарних вагонах під посиленою охороною. У Німеччині прибулих збирали в так званих розподільних таборах. Сюди приїжджали німецькі промисловці і відбирали собі потрібних робітників. Картина відбору нагадувала невільницькі ринки рабовласницької епохи.

Страшних мук довелось зазнати тим, кого вивезли в Німеччину. Їх нещадно експлуатували, били, морили голодом, з них знущались.

Стогін вигнаних у Німеччину невільників долітав до України, посилюючи ненависть до поневолювачів. Кожному ставало ясно, що нацизм прирікає Україну до загибелі і вимирання. Немов гігантський спрут, гітлерівці висмоктували останні соки з України – по хижацькому грабували її і вивозили в Німеччину національне багатство і особисте майно українців, виганяли в неволю молодь, запровадили рабську працю і нещадно експлуатували місцеве населення, знищували військовополонених і ув'язнених концтаборів. Українському народові загрожувало поголовне знищення, тому він піднявся з колін, підняв голову, подивився ворогу у його нещадні очі і, з новою силою включився в боротьбу. Це була не просто боротьба, це була боротьба на смерть. І ворог не витримав такого напору, і ми тепер, завдяки подвигам наших співвітчизників можемо жити не як раби, а як вільні громадяни молодої демократичної держава під гордою назвою Україна.

Геноцид проти єврейського народу

Самими страшними і найбільш численними злочинами були злодіяння, задумані і здійснені нацистами проти євреїв. В 1933 році в Німеччині налічувалось близько 500000 євреїв. Всі вони в загальному, досягли успіху і це викликало заздрість частини німців. Те що євреїв було мало, робило їх безпечними, але, в той же час, їх було достатньо, щоб зображати євреїв як загрозу.

Як говорив Роберт Лей, "другою таємною зброєю Німеччини є антисемітизм, тому що, якщо він буде систематично проводитись Німеччиною, він стане проблемою загального значення, з якою змушені будуть рахуватись і всі інші народи".

Голокост – самий найбільший в історії геноцид. Він не може перетворитись в виклад того, де, коли, скільки людей загинуло. Це, перш за все, людська трагедія.

Коли мова заходить про голокост, я намагаюсь уявити, про що думали в останню хвилину життя ці нещасні. Може, вони молились, може, проклинали катів. А можливо, вони звертались до нас, до нащадків, щоб ми ніколи не забули, в ім'я справедливості, це масове знищення.

А почалась ця боротьба між німцями та євреями, як свідчать(так вважає частина євреїв) єврейські джерела, так:

Всім відомо, що Яаків купив первородство у свого брата Ейсава. Після смерті їхнього батька Іцхака, Яаків був проголошений законним спадкоємцем. З цього часу і розпочинається ворогування між братами.

Існує передбачення, що відбудеться три конфлікти між нащадками Яакова – євреями та нащадками Ейсава – амалекитянами. Перший конфлікт відбувся, коли амалекитяни напали на євреїв при виході із Єгипту. Іудеї розгромили амалекитян, але з доброти своєї подарували на добу життя їхньому царю. Цар за ніч продовжив свій рід з однією з наложниць.

Аман – радник перського царя Ахашвероша був нащадком тих самих амалекитян, які бажали знищити всіх євреїв. Але його планам помішала Естер – любима дружина перського царя.

В священному тексті "Мегілат Естер" говориться: "І в укріпленні Шушан, повбивали іудеї, п'ятсот чоловік, десятьох синів Амана... І сказав цар цариці Естер: "У тебе є бажання? Скажи мені і буде воно виконане". І сказала Естер: Якщо Ваша ласка, то нехай завтра дозволено буде іудеям... діяти по наказу сьогоднішнього дня, і десятьох синів Амана нехай повісять на деревах".

Не одне покоління дослідників не могли зрозуміти, для чого Естер просить дозволу повісити синів Амана другий раз. Виявилось (як гадають ), що в тексті "Мегілат Естер" і ховається розгадка.

Відомо, що в івриті кожна буква має своє числове значення. Чотири букви другого розміру відповідають по християнському календарю 1946 рокові. Рік Нюрнбергського процесу. Це і є третій конфлікт нащадків Яакова з амалекитянами.

Те "завтра" - є 16 жовтня 1946 року. В цей день було повішені нацистські кати після Нюрнбергського процесу.

Є ще один доказ, що нацисти – нащадки Далека. Документ, складений в V столітті, говорить: "є триста князів Німеччини... Небезпека настане тоді, коли вони об'єднаються".

Вестфальський мир розбив Німеччину якраз на 300 князівств. Бісмарк в 1871 році об'єднав ці 300 князівств в імперію, яка й поставила завдання знищити євреїв.

Loading...

 
 

Цікаве