WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст. - Курсова робота

Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст. - Курсова робота

Під 964 р. починає князювати син Ігора та Ольги [1; с. 45]. Діяльність Святослава як державця попервах мала обмежений, виключно військовий характер; внутрішне управління й надалі залишалося в руках рішучої і властолюбивої княгині аж до самої її смерті у 969 р. [8; с. 130]. Спирався на язичницьке угрупування феодально-дружинного класу, був безперечним поганином, ворожим до християнства. Ідея всього його життя полягала у стверджені пріоритету меча тарубої фізичної сили над розумом, правом і правдою. Доки мати була жива він був змушений стримуватися та виявляти зовнішню лояльність щодо християнства [16; с. 23]. Спалах ненависті проривається лише з 969 по 972рр., так само як і воєнні успіхи та слава. Провал східної політики, що спрокувала печенізьку навалу та втрату південних, надчорноморських земель; невдачі на Балканах, розмах народновизвольної боротьби болгарського народу, очевидна перевага візантійської дипломатії та зброї – все це призвело до розправи над християнством, та благовірними її (будь то свої чи чужинці) [8; с. 133]. Свідчення візантійських авторів (Лева Диякона, Скилиці) малюють жахливу картину масових убивств, заподіяних Святославом у болгарськіх містах. У 971р. в ніч з 19 на 20 липня на березі Дуная палають ритуальні вогнища, на яких горіли тіла загиблих дружинників, а ті що залишилися живими вбивали болгарських полонянок, а немовлят вкидали в річку із жертовними півнями. Це є ніщо інше як масове жертвоприношення християн поганським богам [50; с. 68]. Репресії також поширилися й на Русі, винищувалися церкви, християнські святині: Софіївська і Михайлівська церкви, зведені ще Ольгою.

У битві з печенігами 972 р. загинув князь Святослав, у Київській державі спалахують міжусобні війни між його синами: Ярополком, Олегом та Володимиром. Перебуваючи весь час у походах, в 965-971 рр.– Хозарії і Волзькій Булгарії, то в Болгарському царстві у Подунав'ї, Святослав розподілив теріторії, з яких збиралася данина, поміж трьома синами.

У Києві став княжити старший Ярополк, отримавши прерогативу великого князя. У Деревлянській землі – Олег, середній брат. А в Новгороді Володимир, як зазначає Лаврентієва літопись був позашлюбною дитиною і, як бастард, не мав шансів на батьківський престол [9; с. 105]. На інших землях були князі міських династій.

Занадто юний вік усіх трьох вимагав, аби при кожному стояв досвідчений радник, що контролював би і коригував дії свого підопічного: людина з достатнім досвідом врядування, здатна забезпечити надійний аналіз повсякденної ситуації, з метою вироблення оптимальних рішень. При Володимирі цю роль виконував його дядько – Добриня. Ярополк мав при собі воєводу Свенельда Блуда – що відіграв фатальну роль у трагічній долі свого підпічного [50; с. 48-49]. Неясною залишається ситуація з Олегом, хто був радником невідомо.

З трьох Святославичів двоє "законних", напевно,вже були православними, бо народилися вони коли Ольга вже встигла охреститися; Натомість, Володимира було віддано на догляд родичам його матері, Ольгиної ключниці – Малуші, і аж до 988 р. він залишався поганином [8; с. 160-162].

У 977 р. починається озброєний конфлікт між Олегом і воєводою Ярополка, за приводом вбивства сина Свенельда Люта. Відомий історик Толочко П.П., першопричиною конфлікту вважає питання власності Древлянської землі. У бою, що відбувся між братами Ярополком і Олегом, останній був вбитий [50; с. 68]. За дослідженням історика Брайчевського М.Ю., є всі підстави взяти під сумнів Несторську версію про взаємний конфлікт Ярополка і Олега, ініціатива міжусобної боротьби йшла саме від Володимира, особі якого ніщо не загрожувало.

Володимир їде в Швецію і повертається із загоном найманців – вікінгів, здобуває Новгород, Полоцьк та Київ, Ярополка – підступно вбито. Отже, цитуючи літопис з 980 р. " – став княжити Володимир у Києві один" [16; с. 29].

На Русі, та найбільш у Києві, все ще продовжувала існувати хітка рівновага двох ідеологій. Орієнтація на двовір'я, що вже мала слід за попередників, була невзмозі слугувати загальнодержавною ідеєю для могутньої та єдиної Русі [50; с. 70], тому новоспечений князь йде до влади на хвилi язичницької опозицiї та змушений до певного часу орiєнтуватися на панiвну верхiвку, що дотримувалася традицiйних язичницьких вiрувань i бiльше схильна до органiзацiї зовнiшнiх военнополiтичних акцiй, нiж до внутрiшнього облаштування Київської держави.

Головний напрямок першого етапу Володимирового врядування – об'єднання шести головних східнослов'янських племен: полян, сіверян, древлян, дреговичів, кривичів та ільменських словенів через запровадження першої релігійної реформи – "Володимирового шестибожія"; Усе розмаїття елементів стародавнього язичництва: вірування, звичаї, наявність живих носіїв релігійних традицій тощо [30; с. 25-30]. Створення такого релігійного осередку в політичному і економічному центрі Київської Русі мало на меті обгрунтувати територіальну єдність та неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданих. Племінному сепаратизму слід було покласти край [36; с. 17]. Сенс реформи, як вважає Брайчевський М. Ю. і Рибаков Б.О., полягає в об'єднанні місцевих богів в єдиному пантеоні, тим самим ствердити політичну єдність Русі.

До пантеону увійшли: верховним божеством став – новгородський Перун, запозичений у балтських племен, бог блискавки. Покровитель великого князя та його військової дружини, чим закріплювався принцип єдиновладдя. Перун був грізним божеством, але водночас, це був і мудрий бог. Уявляли його стрункім, золотовусим чоловіком з луком і стрілами в руках. З опису Володимирового пантеону кумир мав людську подобу, дерев'яний тулуб, залізні ноги, срібну голову і золоті вуса. Є зафіксовані літописцями описи, де зазначається що Перун мав коштовні камені, а подекуди зустрічався зі списом і щитом [28; с. 33]. Біля статуї Перуна завжди палало вогнище – постійний живий вогонь, якщо ж через недогляд служителя вогонь згасав, винуватця карали на смерть.

Другим був Хорс, зганий ще в "Слові о полку Ігоревім" як бог нічного світила, помилково вважався богом сонця [48; с. 121], мав іранське походження. Даждьбог – одне з головних божеств язичницької Русі. Під цим ім'ям обожнювалося Сонце, що давало життя, живило навколишне природне середовище. Бог що дає добро.

Антиподом Даждьбогу в пантеоні став Стрибог, той що знищує добро, уособлював холод і негоду, родоначальник усіх вітрів [37; с. 99]. П'ятим став Симаргл, бог Землі та підземного царства, дослідники трактують його образ як крилатого пса, охоронця зерна і посівів, мав крила, гострі пазури та зуби [30; с. 31].

Єдиною представницею жіночої статі в цьому поважному зібранні богів була Мокош – запозичена у фінських племен Верхнього Поволжя; це божество родючості і домашнього господарства [15; с. 102].

Цікаво, що в пантеон не увійшли такі боги як Род і Велес, хоча вважалися однопорядковими релігійно-міфологічними персонажами з Перуном. Мабудь через те, що Велес був покровитель нижчого світу, Род семантично пов'язаний з родючістю [43; с. 37].

Як і у попередні часи починається знищення християнських духовних осередків, створення поганських святилищ, встановлення головних кумирів, ретельне дотримання обрядів і незаперечне виконання порядків [5; с. 203]. Природно, що офірою для жертвоприношень, у першу чергу, як і за Святослава ставали саме християне; Повість минулих літ підкреслює зі скорботою цей факт: "И осквернися кровьми земля Руска..."[1; с. 56]. Стверджуючи свою волю, тероризуючи супротивників, намагався компенсувати брак надійної соціальної опори.

Яскравий документ, що віддзеркалює тогочасну колізію, – легенда про мучеників Іоана та Федора. Вміщено її у Повісті минулих літ, уривок з церковного переказу житійного типу [1; с. 219]. За змістом мова йде про батька і сина (імовірно були християне), та київських язичників, що надумали скласти жертвопринесення , кинули жереб – випав на молодшого з героїв. Але батько відмовився видати сина, мотивуючи Поганських богів звичайним деревом, зробленим людськими руками, що вони нічого не можуть спричинити. Серед киян почалися заворушення, вони вдруге зажадали офіри, але старий поставив вимогу – "хай же хоч один з ідолів ізійде за своєю жертвою". Обуренню киян не було меж, і тоді вони вбили обох [15; с. 125].

З оповідання випливає не стільки жостокість поганства, скільки неодноразова реальність практичних жертвоприношень. Зокрема, можна виділити окремий вид ритуального вбивства людей похилого віку – це своєрідний нюанс, сенс є у глибокій повазі та вірі в майже божествену силу вбивства старшої людини [37; с. 104]. Терор Володимира виявив себе не тільки у Києві, а й у периферійних центрах. Відомо, що Добриня був спеціально відряджений до Новгорода на утвердження там язичницького культу. На сьогодняшній день навіть існують зафіксовані дослідження, проведені Седовим В., рештки цього святилища в урочищі Перинь, було знайдено ліплену кераміку за віком старшу Х ст., що свідчить існування культу Перуна ще задовго до Володимира [9; с. 166]. Посилення проязичницьких настроїв панiвної верхiвки тогочасного суспільства розв'язали тодi справжню кампанiю гонiнь на християн. За їх намовою було вчинено фiзичну розправу над багатьма.

Loading...

 
 

Цікаве