WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст. - Курсова робота

Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст. - Курсова робота

За Аскольда до складу Київської Русi входили землi полян, деревлян, дреговичів та пiвденно-захiдної частини сiверян (з містом Чернiговом). Славiя включала в себе територiю iльменськiх словенiв, чудi, вiсi та мерi. Помiж обома об'єднаннями лежала область кривичiв, що до 872 р. зберiгали свою незалежнiсть. Землi в'ятичiв, радимичiв та більшої частини сіверян ще у VІІІ ст. були захопленi хозарами — і вiдтодi перебували під зверхністю каганату [50; с. 22].

Головнi iнтереси Аскольдової Русi лежали на пiвднi та на південному сходi. ЇЇ приваблювали багатi i сильні держави — Хозарiя, Вiзантiя, Грузія, Вірменія, Албанiя та навіть Багдад. З цими контрагентами вона підтримувала активні торговельнi та політичні взаємини.

З Хозарією, що на початку IХ ст. (після повстання Iсака Готського, а особливо — пiсля громадянської війни, спровокованої реформами царя Обадiя) вiдчутно хилилася до занепаду [8; с. 70], Аскольд пiдтримував мирнi стосункі, більш-менш лояльними союзниками були мадяри, що до середини ІХ ст. утворили власне політичне об'єднання в басейнi Дону — Леведiю. Після натиску печенігів в області Нижньої Наддніпрянщини вони перейшли з хозарського під київський протекторат.

Аскольд придiляв особливу увагу землям Схiдного Криму та Кубанi (Арсанiя). Вбачав плацдарм активних дій спрямованих у бiк Закавказзя та прикаспiйських володiнь Халiфату. Зокрема, в арабських джерелах Ал-Якубi знаходимо вiдомостi про допомогу проти арабської навали, подану "царем словян", разом iз Хозарським каганом i грецьким iмператором племенам Кахетії [8; с. 71]. Вiдомий також похiд Русi на Абесгун (пiвденне узбережжя Каспiю), про який повiдомляє перський хронiст Iбн-Ісфендiйар [50; с. 31].

Але головною зовнiшньополiтичною акцiєю Аскольда стали походи проти Вiзантії та договори, укладенi з iмперською адмiнiстрацією. Що відіграло не останню роль у тогочасному суспільстві та було зафіксовано у численних джерелах.

За візантійськими джерелами у 860 році, під час правління Михайла ІІІ П'яниці [20; с. 42] русичі здійснили вдалий похід на Константинополь, чим ствердили свою міжнародну позицію як суверенний політичний організм [8; с. 72]. Саме в цей час за свідченнями патріарха Фотія та Порфирогенета, русичі відправили посольство, яке просило зробити їх речниками божественного хрещення, що й було зроблено...

Отже, запровадження християнства на Русі в середині ІХ ст. було складовою закономірного процесу, що охопив майже всю південну частину Східної Європи і становив собою логічне історичне явище. Джерела свідчать, що Аскольдове хрещення мало загальнодержавний характер і аж ніяк не було приватною справою конкретної особи. Навіть Густинський літопис та Церковний статут Володимира Великого наголошували, що Русь хрестилася за часів патріарха Фотія в ІХ ст., та про офіційний акт запровадження християнства як державної, загальнонаціональної релігії [8; с. 75]. У Києві створено залежну від Константинополя православну єпархію та прийнято візантійського архієпископа. Хоча нова віра і торкнулася усіх боків суспільного життя, та панівною ідеологією не стала, бо хрестилася лише певна частина суспільної верхівки на чолі з князем. Заміна багатобожжя монотеїзмом становила принципово новий крок у розвитку суспільної думки світу, позитивно вплинуло в області культурного розвитку, ціла злива ідей наринула на Русь [40; с. 273]. Монастирі, що виникають невдовзі, тривалий час будуть своєрідними академіями, головними вогниками творчого життя, розпочинається поширення писемності та грамотності. І на останок хочеться процитувати Брайчевського М.Ю.: " поза сумнівом, Аскольдове хрещення – це ніщо інше, як переворот...висуваючи духовне життя людини на перший план, у порівнянні з фізичною силою поганства, переворот має дуже велике значення для інтелектуального прогресу давньоруського суспільства..." [8; с. 82].

Слід зазначити що 860 рік був не єдиним походом дружин київського князя Аскольда на Візантію, після вже згаданого року були проведені кампанії 863, 866, 874 рр.. Щоправда незавжди вони були вдалими, Русь підтримувала економічно та культурно вигідні зв'язки, та міждержавні конфлікти й взаємні зіткнення з Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, країнами Скандинавії, Кавказу, печенізькими та половецькими ханствами південно руських степів [51; с. 19].

У цей самий час в Славії править інший князь – Рюрик. За своєю вдачею деспот поганської приналежності [22; с. 75]. На час його останніх років життя припадає вирішальне повстання у Новгороді, після придушення якого Аскольдова літопись повідомляє про масову втечу ладозьких бояр на Русь [8; с. 107]. Через декілька років сам Рюрик помирає, призначивши регентом при малолітньому Ігорю (сину) Олега – свого родича, хоча і не князівського роду. Спираючись на про язичницькі сили, та вчасно скориставшись ситуацією на Русі (після релігійних нововведень багато хто не розділяв думки Аскольда) влаштовує державний переворот з антихристиянською програмою та новими методами врядування. Метою цього перевороту є об'єднання та проголошення єдиної держави в масштабах цілої Східної Європи.

Рушивши на кривичів, у 882 році підступно вбивши Аскольда, захоплює Київ, впроваджує культ ільменського Перуна, за що був прозваний волхвами – Віщим, з того ж часу жерці північного божества успішно конкурували з шанувальниками полянського Даждьбога. Як це завжди бувало в середньовічному поганстві, узурпація земної влади неминуче мала відбится на ієрархії пантеону. Створення нових капищ розглядалося як незаперечна ідеологічна директива [8; с. 82], для християнських общин почалися важкі часи. Як зазначено в літописі, на вірність мирному договору 907 р. Олег та мужі його "по Рускому закону кляшася оружьем своим, и Перуном, богом своим, и Волосомъ, скотьемъ богомъ"[1; с. 25], визнає повне відродження язичницьких звичаїв. Також згадане руське посольство 911 р. в Царьграді, де імператор Леон намагався переконати "в истинной вере" [8; с. 19], та доповнити мирний договір суміжними статтями про християнство для Русі – судячи з всього не зачепила а ні Олега, а ні його послів [1; с. 29].

Повість минулих літ щедро згадує Олега та його походи проти древлян та уличів, тиверців, що вийшли з покори [1; с. 20]. Варто звернути увагу що ця зміна династій призвела до відвернення деяких племен від Києва, всі дипломатичні стосунки, зовнішньополітичне становище – всі досягнення Аскольда було зведено на нівець; церква та більшість полянського боярства, що підтримували вбитого кагана почали свою опозиційну політику.

Ситуація докорінно змінюється тільки зі смертю регента у 912 р. зі вступом на престол Ігора, княжіння котрого позначено релігійною толерантністю [36; с. 11]. Продовжує політику централізації влади та об'єднання всіх східнослов'янських земель. У 913-914 рр. вів війни з древлянами, у 915 і 920 рр. виступив проти печенізьких орд, воював з уличами, здійснив походи до Закавказзя. 941 року виступив проти Візантії, що скінчилося поразкою русів. За для реваншу вже у 944 р. знову йде в наступ, і того ж року підписує недуже вигідний договір з Візантією, де руси-язичникі та руси-християни виступили як рівноправні общини [1; с. 38]. Дійство проходило в Києві у соборній церкві св. Іллі на Подолі, а від так можна з упевненістю стверджувати про відновлення руської єпархії, тай взагалі за правління Ігора християне мали більший авторітет та перевершували язичників як кількістю, так і моральністю в плані політичного впливу в державі [50; с. 64]. Тобто аналізуючи ці факти можна сказати, що ось і почалася доба "двовір'я".

Доба Ігора закінчується древлянськім повстанням 945 р., що стало фатальним як для князя так і для всієї держави. За правовими канонами престол мав зайняти Святослав Ігоревич, та в цей рік йому було лишень три роки і певна річ влада тимчасово переходить до вдови – регенти Ольги.

Ольга помстившись древлянам за всіма поганськими звичаями, де найвиразніше, за словами Рибакова Б.О., змальовано поховальний обряд – в ладді на гарячому вугіллі з Перунової святині [44; с. 275], розпочинає нову мирну прохристиянську політику щодо своєї держави [13; с. 108], Вперше за історію Київської держави було наведено лад, виходячи з попереднього досвіду княгиня проводить низку реформ: юридично зарегламентувала феодальні повинності, впорядкувала податкі, провела адміністративно-господарську реформу, закладала нові села і міста, проводила церковно-політичні контакти, насамперед з Візантією [57; с. 44]. Напевно варто додати що врядування Ольги проходило під приводом християнських бояр, отож виходить з 945 і по 969 рік на Русі головною сопілкою в усіх сферах життя заправляє християнство.

У 957 році візитувала до Константинополя, з метою домовитися про одруження свого сина з імператорською дочкою, уклала новий договір. Деякі джерела наголошують про її охрещення, але є заперечний факт, бо саме в цю поїздку княгиню супроводжував священик Григорій [8; с. 128], також можна пригадати більш ранні свідчення 947 року, про заміну Ольгою язичницьких капищ на хрести [50; с. 67]; про Аскольдову могилу, де було створено церкву св. Миколая. І нарешті пропозиція Брайчевського М.Ю., Ольга охрестилася таємно разом зі своїм чоловіком Ігорем, за що і вбили князя ревнителі старої віри, а згаданий візит 957 р. "і повернулася Ольга до Києву з почуттям гніву і розчарування" [1; с. 45] спростовує сама повість минулих літ.

Loading...

 
 

Цікаве