WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст. - Курсова робота

Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст. - Курсова робота

Більшість святилищ мали своїх ідолів. Найбільш розповсюдженими були ідоли з дерева, за описами вони являли собою стовпи, в горі яких зображувалась людська голова. Без сумніву, ідоли мали велике значення, а їх зображення (іконографія) посідають чільне місце у світоглядній системі.

За ступенем зображення людського тіла вони поділяються: зображення тільки голови і зображення цілого божества [23; с. 47]. Існували і маленькі домашні ідоли, що були виготовлені з дерева. Їх ставили на кутових поличках в "червоному кутку".

Скульптурна композиція Збруцького ідола, що був знайдений в 1848 р. в річці Збруч біля села Гусятина на Тернопільщині, являє собою чотирикутний стовп із розміщеними на кожному із чотирьох боків площинними зображеннями, розділеними на три яруса. На нижньому з ярусів зображено фігуру чоловіка з вусами в трьох проекціях, який підтримує середній ярус. На другом – зображені фігури чоловіків і жінок, що взялись за руки; на верхньому розміщені фігури божеств, що увінчані єдиною загальною шапкою. Вірогідно, ця спільна шапка виявляла вірування слов'ян в єдине божество, що був пращуром усіх богів. Чотири божества інтерпретуються дослідниками таким чином: у центрі на головному лицьовому боці зображено богиню Мокш з рогом достатку в руці; ліворуч від неї – воїн з мечем і конем, скоріш за все це зображення Перуна; праворуч – богиня шлюбу Лада з каблучкою в руці, а на тильній грані зображено божество без атрибутів [54; с. 342 – 346].

У Чернігові, при земляних роботах, під час будівництва фундаменту, в 1700 році було знайдено два срібних ідоли. На жаль, опису цих знахідок не було зроблено і місце знахідки не досліджено. Але без сумніву, ця знахідка дає підстави стверджувати що святилище знаходилось на місці вже згодом збудованого Борисоглібського собору [29; с. 115]. Ще одне капище розташовувалось на місці печерного монастиря святого Антонія, що був заснований в ХI столітті, з Іллінською церквою ХII століття.

Існує легенда, що розповсюджена серед місцевих жителів, яка свідчить, що на цьому місці гори, яка поросла віковічними дубами, стояло капище з ідолом язичницького бога Перуна. Тому не випадково, що християнська будівля має назву Іллі – пророка. Адже з розповсюдженням християнської віри язичницький бог Перун набув ім'я Іллі, який в свою чергу перейняв всі властивості язичницького бога [9; с. 48].

Отже, ідоли слов'янських богів зазвичай робились з дерева, рідше з каменя з додаванням коштовних каменів та металів; відповідно до функцій богів, зображались вони з різними атрибутами. Можливо, у слов'ян вже були жерці, проте в окремих випадках ритуал правили старійшини або князі, в похованнях останніх (наприклад, у кургані Чорна могила в Чернігові). Ще одним важливим джерелом для реконструкції релігійних поглядів слов'ян у дохристиянські часи служать поховальні пам'ятки - матеріальне відбиття тісно пов'язаного з ідеологічними поглядами ритуалу. Найбільш раннім у слов'ян був обряд кремації, який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупоспалення на стороні і на місці майбутнього поховання. У першому випадку померлих спалювали на загальному для усієї громади вогнищі. Як і в пізніших похованнях (за обрядом інгумації) небіжчикові клали різноманітний інвентар: побутові речі, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. В багатих похованнях зафіксовані ще предмети озброєння й спорядження воїна, в окремих комплексах виявлені загнуздані коні та вбиті слуги (найчастіше - наложниці). В окремих могилах небіжчиків не виявлено – то булти меморіальні споруди (кенотафи) на честь померлих далеко від домівки [55; с. 259].

Яскравим прикладом такого поховання є чернігівський курган Чорна могила, насипаний за князювання Святослава Ігоревича в 60-ті роки Х ст. Пам'ятку дослідив Д.Я. Самоквасов [55; с. 937-938]. Крім князя тут було поховано, ще підлітка та жінку. Біля померлих покладено різноманітні речі, що являлися необхідними для них на "тому світі": предмети озброєння і військового спорядження (шоломи, кольчуги, мечі), кінська упряж (стремена, сідло), побутові речі (ножі, ключі, замки, сокири, наповнений кістками тварин казан), довгі ритуальні ножи, елементи одягу, пикраси, монети, численні зливки кольорових металів – рештки розплавлених у вогні речей. У ногах небіжчиків лежали забиті бики і коні. Б.О. Рибаков інтерпретував Чорну Могилу як захоронення князя місцевої династії [44; с. 306]. Що стосується шляху досягнення іншого світу, а також його місцеперебування за уявленнями середньовічних слов'ян, слід зауважити, що інформація щодо цього в наявних писемних джерелах відсутня. Тому слід брати до уваги найбільш загальні вірування давніх індоєвропейців, до яких належало і східноєвропейське слов'янство. У більшості індоєвропейських народів Космос був упорядкований і систематизований у вигляді трьох просторово-часових пластів: нижнього (підземний світ), середнього (земний) і горішнього (небесний). Це так звана "концепція світового дерева" [54; с. 340]. У східних слов'ян така модель досить підтверджується композицією Збруцького ідола.

Ведучи мову про тричленний поділ Космосу, слід враховувати, що в міфології чітко простежується циклічна структура часу, коли все йде по заведеному, раз і назавжди встановленому колу. Тому, кожен об'єкт, перебуваючи в одному зі вказаних "світів", через певний час переміщувався до іншого. Це положення важливе тим, що під час обряду кремації можна уявляти лише один початковий напрямок переміщення померлого в просторі - разом із димом угору, до "небесного світу". Та й згодом, коли вже ховали за обрядом інгумації, душа відлітала "на небо" [55; с. 296]. Отже, прадавні уявлення слов'ян, у яких був присутній увесь міфологічний світ землеробів східної Європи в купі з відголосками уявлень, ще даніших часів, нічим не відрізнялися од світоляду сусідніх народів.

Святилища слов'ян були як у великих містах і мали всезагальний характер, так були і окремі місця в яких проводились обряди і моління – у гаях, біля водоймищ тощо. Язичество було визначальним чинником у житті й ідеології східних слов'ян, що знайшло широке відображення в матеріальних пам'ятках VІІІ-ІХ ст. [54; с. 341].

Розділ ІІІ. Християнізація Київської Русі

Аналіз джерел переконує, що введення християнства за офіційною датою 988р. на Русі не варто розглядати як одноразове діяння, пов'язане з прозрінням Володимира Святославича. То був довгий та тернистий шлях, що бере свої корені задовго до його княжіння та продовжує розвиватися після нього [50; с. 60]. Перші згадки (як письмові так і археологічні) що знайомлять слов'ян з християнською релігією мають витоки ще в антську епоху, де під впливом постійних економічних та політичних відносин з римськім світом (а пізніше і Візантією) мають своє логічне обґрунтування.

Розвиток Русi до середини IХ ст. майже зовсiм не висвітлений у наявних писемних джерелах. Перекази про Кия – напівлегендарного засновника давньоруської столицi i родоначальника першої київської династії; згадки про аварське іго; непевнi вiдомостi про боротьбу мiж полянами та іншими племенами; фольклорнi спогади про хозарську данину— цим, власне, й вичерпується все, що нам вiдомо про витоки Київської держави. Бiльш-менш достовiрна писемна iсторiя її починається вiд Аскольда — останнього представника дому Києвичiв [12; с. 131].

Врядування Аскольда становить яскраву сторiнку в iсторiї ранньої Русі. За всiма ознаками то був переломний момент у розвитку східного слов'янства, коли кiлькiсть перейшла у нову якiсть. Саме на середину IХ ст. завершується складний i тривалий процес формування класових вiдносин i безпосередньо пов'язаний iз ним процес утворення Київської держави як полiтичної надбудови над феодальним базисом. Русь досягає неабиякої могутностi i упевненими кроками виходить на свiтову арену [8; с. 69].

До часiв Аскольда належать повiдомлення арабських письменникiв про три центри Русi (або, як їх пропонує називати А. Новосельцев, три групи русiв [35; с. 408]). Це — автори так званої групи ал-Балхi (ал-Істахрi, Ібн-Хаукаль, анонiмна книга "Худуд ал-Алам", а також значно пiзніший твiр Iдрiсi). За свiдченням цих джерел, в серединi або на початку другої половини IХ ст. у Схiднiй Європi iснували три об'єднання східнослов'янських племен, що в нашій транскрипції iменуються Куявією, Славiєю та Арсанією (чи Артанiєю). Локалiзацiя цих об'єднань не викликає сумнівів i може вважатися загальновизнаною — попри численні гiпотези (часом досить фантастичнi) висловлені в літературі.

Куявiя — це, безперечно Київська Русь, тобто держава Аскольда. Вона об'єднувала пiвденну групу схiднослов'янських племен i за центр мала Київ. Головне теріторiальне ядро становила Середня Наддніпрянщина, за термiнологією Б.О. Рибакова — початкова Русь [44; с. 28—ЗЗ; 471]. Славiя — це об'єднання північної частини схiднослов'янських i деяких неслов'янських племен з центром у Ладозi (майбутня Новгородська Русь). Нарештi Арсанiя локалiзуєтъся на південному сходi нашої країни — в областi Надазовщини, східного Криму, Пiвнiчного Кавказу. Це — так звана Азовська або Чорноморська, або Тмутараканська Русь [22; с. 67].

Loading...

 
 

Цікаве