WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст. - Курсова робота

Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст. - Курсова робота

З джерел сивої давнини, має витоки і народна медицина. Вона не виступає застиглим каноном, а розвивається разом з суспільством, добою епохи; повнокровно живиться та абсорбує у свої різноманітні засоби досягнення як загальнонаукових, так і в першу чергу медичних знань.

У народній медицині праукраїнців та українців переплітаються найрізноманітніші гілки понять, дій, засобів, означень, методів впливу на серце, розум та недуги людини, на природу, яка оточує цю людину, чи, правдивіше, на її стихії: Сонце, Небо, Повітря, Воду, Вогонь, Землю, на її рослинний та тваринний світ, на її неповторну красу, ту, що створена природою, і ту, що виплекана людиною, з допомогою замовляння цілющого зела, предметів мистецтва, пісень, ритуалів, оберегів, житла, одягу, їжі, напоїв і всього, звеличує людина, живучи на благословенній землі. Звертаємо особливу увагу, що уже у ті далекі доісторичні часи набирають особливої ваги такі наріжні пластини впливу на людину і природу: слово, мова, замовляння і магія дій, речей, рослин, різноманітних оберегів, численні святково-виробничі ритуали з високомистецькими дійствами.

Вже у прадавній слов'янській медичній культурі домінує особа жінки над чоловіком. Це ставить її у коло найважливіших подій. Вона творець родинного вогнища, мати дітей. Жінка стоїть у центрі весняної, літньої календарної обрядовості та поезії. Вона продовжує рід людський, годує дітей материнським молоком, співає колискові пісні, оповідає казки та легенди, формує духовний світ майбутнього покоління. Це вона купає дитину в настоях череди, материнки, квіток глоду, ромашки, трави м'яти, чебрецю, деревію, аби її дитина росла здорова і бадьора, повна сил та енергії [7; с. 22].

Уже первісна людина, керуючись інстинктом самозбереження, змушена була надавати собі лікарську допомогу при різного роду травмах та захворюваннях. І, цілком природно, засоби для цього шукала в навколишній природі, насамперед у світі рослин.

У народній медицині раціональні засоби, визнані сучасною наукою як доцільні й ефективні, поєднувались з магічними діями. Найпоширенішим магічним впливом користувалася словесна магія. Протягом певного історичного періоду було розроблено окрему форму мовного навіювання – замовляння. Специфікою замовлянь та нашіптувань є те, що у процесі їх використання за призначенням забороняється додавати довільні слова, речення, гадки, змінювати їхній зміст.

Зразки стародавніх замовлянь вельми різноманітні: замовляння про здоров'я взагалі, для немовляти при першому його поруху після народження, для вояків та зброї. Замовляння мають глибоку фольклорно-пісенну основу, на підвалинах якої легко спостерігати віковічну інтелігентну мудрість народу, яка базується на медитаційній магічності слова як чинника діяльності центральної нервової системи. Разом зі словом народ вірить у великий вплив на людину небесних світил, вогню, води, землі, рослин як ліків та оберегів, язичницьких, а згодом і християнських божеств [7; с. 27].

Характеризуючи етнографічні та фольклорні джерела, слід зазначити, що вони є головним матеріалом для вивчення дохристиянських звичаїв та обрядів. За допомогою етнографічних матеріалів маємо можливість простежити, хоча дещо у видозміненій формі, пережитки язичницьких дійств, уявлень тощо.

До фольклорного матеріалу відносять казки, билини, сказання, народні пісні, щедрівки, колядки, які можуть бути джерелом вивчення язичницьких уявлень та вірувань. Адже в багатьох веснянках, щедрівках, колядках, піснях, дитячих іграх збереглись фрагменти давніх міфологічних поглядів та релігійних вірувань. Так, наприклад, за підбіркою Б.О.Рибакова до прадавніх мисливців палеоліту і мезоліту можна віднести цілий рядок елементів східнослов'янського фольклора: замовляння сил природи, замовляння проти лиха, біди (упирі, вампіри), образ чудовиська у вогні, культ ведмежої лапи чи казковий велетень Ведмеже Вушко, богатирі у звірячих шкірах, - все це відголоскі кам'яного віку [43; с. 7]. А от пізніша стадія мезоліту зазнала дещо змін, так з'являються божество Род та рожаниці, найчастіше в образі лосихи та її теля. І нарешті, образ матері як космогонічної Венери, задум плодовитості рільницькіх племен. Що теж згодом стала Матір'ю- Землею, або ж Маковою.

Основу язичницьких вiрувань давнiх слов'ян складали рiзноманiтнi природнi культи. Слов'яни боготворили лiси, рiки й iншi водойми, гори, каменi або безпосередньо, або заселяючи iх особливими духами. Подiбнi пережитки, власне, анiмiстичних вiрувань можна зустрiти не тiльки в язичництвi, а й у розвинутих національно-етнiчних i регiональних релiгiях — досить згадати нiмф i сатирiв в олiмпiйськiй релiгiї давнiх грекiв. Стiйкiсть поклонiння духам i природним явищам пояснюється дуже легко – вони iснували поруч з людьми, були для них зрозумiлiшими, нiж, припустимо, небеснi боги [37; с. 96].

В очах наших слов'янських предкiв переважна бiльшiсть духiв ставилася до людей неоднозначно. Саме в такому виглядi переносили люди на духiв свої спостереження за рiзноманiтними природними феноменами, кожний з яких залежно вiд обставин мiг то допомагати, то шкодити людям, хоча, за великим рахунком, самi люди поводяться так само. Сонце, наприклад, могло виступати i небесним вогнем, джерелом тепла i свiтла, вiд якого повнiстю залежить життя i добробут людей, i нешастям, тому що саме його променi палять руських ваїв у "Словi о полку Iгоровiм" Отже, слов'янам-язичникам доводилося постiйно залучати на свiй бiк заради доброго врожаю, безпеки худоби, вдалих пологiв тощо, всiх цих водяникiв, лiсовикiв i домовикiв.

Природнi культи давнiх слов'ян можна умовно роздiлити на чотири: культи води, культ лiсiв i дерев, культ предкiв, культ злих сил. Зрозумiло, цим не вичерпуються прояви слов'янського язичницького анiмiзму: цiлий ряд джерел пiдтверджує, що слов'яни поклонялися каменям i горам, колодязям i озерам, звiрам i птахам, вогню, зiркам, Мiсяцю та Сонцю.

Культ води пов'язаний з тим, що слов'яни вважали воду першоматерiєю свiту. Насправдi "земнi" джерела водного культу слiд шукати в значеннi води для землеробства, що було основою господарства давнiх слов'ян. Здавна слов'яни приносили жертви озерам i колодязям, полюбляли молитися над водою, називали рiчки богинями, запалювали свiчки над колодязями i криницями. Поруч iз виключно "зрошувалъною" також шанувалася "очисна" властивiстъ води, внаслiдок чого ще в середнi вiки зберiгався звичай водних ордалiй [17; с. 349]. Воднi ордалi — випробування, якi полягали в тому, що людину, запiдозрювану в чаклунствi, кидали у воду, уважно спостерiгаючи, — потоне вона чи нi.

Найбiлъш вiдомий прояв культу води, безперечно, — це вiра у водяникiв i русалок. Водяного народна фантазiя зображувала у виглядi старця з довгою, заплутаною бородою, який надає перевагу тихим глибоким заводям. Русалки уявлялися вродливими дiвчатами, що через якiсь причини (найчастiше — через нещасливу любов) знайшли свою смерть у водi. Танцi русалок — це хвиля на водi, а їхнi пiснi — це шум хвилі [32; с. 38]. Коли в розпал лiта, пiд час визрiвання врожаю, вранцi виступала роса. люди вважали. шо русалки приносять її у своєму довгому волоссi, i назвали Русальським тиждень, що передував святу лiтнього сонцестояння.

Предметом культу дерев ставали як окремi породи дерев (найчастiше дуб — найпомiтнiше за розмiрами i за вiком дерево лiсостепової зони), так i цiлi гаї. Там, у священних гаях, пiд загрозою суворого покарання заборонялося ловити птахiв, полювати на тварин, навiть рубати дерева. Нашi предки були переконанi, що саме в лiсах та гаях, де затишно i спокiйно, в пущах, подалi вiд людських очей жили боги. Тому в лiсах найчастiше i розташовувалися культовi споруди слов'ян-язичникiв, проводилися окремi обрядово-ритуальнi дії [17; с. 350]. Вiзантiйський iмператор Константин Багрянородний залишив опис подiбних дiй бiля священного дуба на островi Хортиця. Торговцi, якi щойно подолали небезпечнi днiпровськi пороги, збиралися пiд його розложистим гiллям i приносили йому жертви: хто хлiб, хто кусень м'яса, хто живих пiвнiв. Потiм, утворивши коло з 12 стрiл, провадили ворожіння — можливо, про прикiнцевий прибуток свого підприємства [58; с. 69].

Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам'яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стосується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.

Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.

Світогляд народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір'їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір'я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.

Loading...

 
 

Цікаве