WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст. - Курсова робота

Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст. - Курсова робота

За правління Ярослава Мудрого кордони країни почали стабілізуватися і, в основному, збігатися з етнічними межами розселення східних слов'ян (хоча до них входили і деякі землі, заселені представниками інших народів). Західна орієнтація у політиці зробила Київську Русь повністю європейською державою, проте повна стабілізація кордонів відбулася вже після самого Ярослава [12; с. 183].

У лютому 1054 р. зі смертю Ярослава починається вдруге загострення через престолонаслідування. Згідно з заповітом Ярослава, Київ переходив до старшого Ізяслава, Чернігів – Святославу, Переяславщина – Всеволоду, а наймолодші сини – Ігор та В'ячеслав отримали Володимир-Волинський та Смоленськ; на думку деяких істориків саме заповіт став передумовою та початком роздрібленості руських земель [57; с. 90].

Другий виступ – мав місце у Ростовській землі та на Білозері у 1070-1071 рр. і був спровокований політичними подіями 1068-1069 рр. [1; с. 79] – поразка руських князів від половців, народне повстання у Києві, польська інтервенція, селянські заворушення на Київщині [13; с. 490].

Обидва повстання очолювалися волхвами, а отже проходили під релігійними гаслами, повстанці захищали язичество проти силоміць нав'язуваного, осоружного християнства [35; с. 219]. Літописи під словом "волъхвъ" позначають язичеських жерців, що протиставлені християнському духовенству, волхванння – трактують як обрядові та ритуальні дії, відмінні від християнства [22; с. 264].

Не підлягає сумніву, що справжньою причиною виступів в обох випадках стали моменти соціально-економічного порядку – недорід, голод, здирства визискувачів, а також послаблення центральної державної влади за умов міжусобної боротьби. Повстанці нищили представників феодального класу, звинувачуючи їх у приховуванні продовольства [12; с. 181].

Пiд тим самим роком умiщено в лiтописi повідомлення про заколот мешканцiв Новгорода, яких підбурив волхв. Спокусившись проповiдями натовп роздiлився надвоє. Менша частина — купка дружинникiв на чолi з князем Глiбом — пристала до єпископа, а "люди" всi пiшли за волхвом. Тiльки пiсля як пiдбурювач був пiступно забитий князем Глiбом, натовп вiдступився i заколот ущух. Наведена оповiдь яскраво завiдчує велику популярнiсть волхвiв у народному середовищi [8; с. 216]. Літописецъ, схоже, свiдомо, об'єднав матерiали про заворушення в Ростовськiй землi та заколот у Новгородi в однiй лiтописнiй статтi. В такий спосiб вiн намагався пояснити характер цих рухiв "намовляннями бiсiвськими".

На жаль, ідеологічна концепція волхвів у 20-і роки ХІ ст. в джерелах залишається нероз'ясненою, а от ситуація 70-х років більш сприятливіша для дослідників. Літописи донесли до нас богословський диспут ватажків повстання з Яном Вишатичем, що придушив Білозерську сутичку [22; с. 272]. Саме вона і протирічить погляду на волхвів як на репрезентантів старого язичництва, вони не були апостолами багатобожжя, визнавали єдиного бога і протиставленого йому диявола. Специфічний зміст, далекій від канонічних християнських уявлень, пропагований волхвами, є маніхейським дуалізмом добра і зла як незалежних сил, репрезентованих образами бога та диявола [17; с. 369], має тенденцію до міфологізації біблейських сюжетів і перетворення християнства в оповідну систему.

Б.О. Рибаков висловив думку, що волхви не прагнули до зміни соціального ладу, а тільки до перерозподілу суспільного продукту [50; с. 74]. Та соціальна програма волхвів передбачала набагато радикальніші заходи: фізична ліквідація феодального класу реально означала б і ліквідацію феодального ладу [9; с. 221].

Боротьба між церквою й народними звичаями точилася довго і запекло. Старі поняття надто міцно трималися у народній гущі. Навіть новоспечені священнослужителі (русичі) не завжди дотримувалися положень християнства, часто не цураючись поганських звичаїв. Так підміняючи волхвів, церковникі приймають призначені старим богам пожертви та ретельно відвідують народні пирування. Певна річ, що починається занепокоєння вищого духовенства, та двовірське життя встановлює свої закони [23; с. 269]. Звичай народовір'я підносити пожертву поступово допускається і в християнські обряди, люде "по-старому жертвують" новому богу, або "на храм божий".

Вже перша збудована в Києві, церква присвячена Іллі Пророку, за своєю діяльністю була максимально наближена до Перуна, причому язичницькі пожертви тлумачили не тільки як подяка та моління, а й як "загладження гріхів перед богом" [39; с. 205].

Слід також звернути увагу, що язичницька Русь не знала як такого храмового будівництва, а після охрещення сюди було запрошено з Візантії не тільки духовенство, а й майстрів архітектури (звісно, в кількості, аби навчати майстрів "дерев'яної справи") [21; с. 53]. Так будується Десятинна багатокупольна (до 25 куполів) церква за Володимира, Софія Київська за Ярослава, ступінчата пірамідальність якої продовжує традицію давньослов'янського дерев'яного зодчества з його стовповидними зрубами, клітями та золотоверхими верхівками – що у своїй мальовничій декоративності є видозміненим аналогом язичницьких ідолів [29; с. 105].

Софiйськi собори в Новгородi, Полоцьку, Золотi ворота в Києвi, Володимирi. Принципи будiвництва храмiв - хрестовокупольний стиль був запозичений з Вiзантiї. Храми являли собою нiби зменшене вiдображення свiтобудови. Увага до склепiнних арок визначилася традицiєю, пов'язаною з грандiозним символом неба — куполом. Центральний простiр храму в планi утворював хрест [3; с. 192]. Усерединi храми прикрашалися фресками і мозаїкою. Винятковий інтерес у розпису становить оригінальність виконання: кольорові гами фресок, зображення культових та світських тем, пов'язаних із улюбленими розвагами князів. Тут і полювання з гепардами та собаками на оленів, вепрів, вовків та рисей, вершники на коні [2; с. 92]. В медальйонах на склепіннях веж зображено ловчих птахів – соколів, яструбів, кречетів. Також представлено і інші князівські розваги: двобої борців, жонглери, танцюристи-скоморохи, змагання ряджених, стрільці з луками, музикі з дудками, флейтами, домрами та гуслями [58; с. 57].

Необхiдним елементом прикраси були iкони. Першi iконописцi були греки, якi навчали слов'ян. Та вже на початку ХII ст. руськi iконописцi створюють оригiнальнi художнi композиції на теми, невiдомi у Вiзантії, найшанованiшою на Русi iконою було зображення Богоматерi з дитиною на руках, виконане невідомим живописцем у ХІ ст., що одержала назву "Володимирової Богоматері" i стала своєрiдним символом Русі [23; с. 360]. Портретність обумовлюється вільним живописом та прямолінійністю образів (чітко виражені очі з вільно-почуттєвою мімікою обличчя) є характерним тільки для руських митців [29; с. 184].

Високий злет художньої культури за часів Київської Русі був зумовлений глибоким соціально-економічним процесами: відокремлення ремесла від господарства, виникнення і забудова міст як центрів ремісничого виробництва й торгівлі, дипломатичні стосунки [45; с. 30].

В оздобленні давньоруських храмів та князівських палаців Х-ХІ ст. значну роль відіграє різьбярство високої досконалості, де використовувалися: мармур та рожевий шифер. В Десятинній церкві, в чернігівському Спасі і в Київській Софії різьбленне вбрання має розкішний орнаментальний та зооморфний рельєфи [5; с. 95], і тільки з другої половини ХІ ст. поширюється антропоморфний мотив.

Навіть з введенням християнства храмобудівництво широко використовує язичницькі символічні елементи, як в оздобленні церков і соборів, так і у внутрішньому дизайні алтарів, арок, у напрестольних сенях; у конструкціях будівель. Досить популярними є ящури як вимір підземного світу води, ящури-коні, собако-птиці – прототип Семаргла, потрійне сонце – тривимірна позиція ранку, дня та вечору, співаючі півні – символіка перемоги та вовки, які кусають один одного, – як єдиноборство [44; с. 285, 288].

До другої половини ХІ ст. усі будови старокнязівської доби наближені до квадрату, це Спас на Берестові (ХІ-ХІІ ст.) й церква Видубицького монастиря коло Києва (1088р.). Осередком найбільшого будівельного руху цього періоду є Київ та Чернігів [29; с. 181]. З другої половини ХІ ст. і в ХІІ ст. план церков видовжується в напрямку схід-захід, та добудовується шістьма полонами (стовпами). Головним прикладом є церква Київської Лаври (1073р.), Михайлівський собор у Києві (1108р.), Борисоглібська церква у Чернігові (1120р.), Успенська на Подолі (1132р.), Кирилівська (1140р.) [3; с. 243-245].

До ХII — ХІІІ ст. давньоруська культура досягла свого найвищого рiвня. Руськi мiста стали спiвучасниками створення загальноєвропейського романсъкого художнього стилю. В основi цих досягнень — успiхи в розвитку матерiально i духовно культури попереднього перiоду. Значного розвитку досягло руське ремесло, за підрахунками дослідників, на Русi було більш нiж 60 ремiсничих професій [11; с. 12]. Язичницькі елементи особливо рельєфно виступають у творах художнього ремесла Давньої Русі – змійовики, діадема, колти, браслети-наручі, підвіски-обереги. На всіх їх разом з християнською символікою представлена і поганська (дерево життя, скоморошьні пляски і демонські игрища, зображення фантастичних звірів і птахів та ін [50; с. 87]).

Loading...

 
 

Цікаве