WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Влодимирове хрещення - Курсова робота

Влодимирове хрещення - Курсова робота

Тiльки в першiй половинi ХI ст. завершився процес навернення в християнство мешканцiв Муромської землi, яка за своїм етнiчним складом була вельми строкатою. Тут жили переважно народи угро-фiнської групи та частково слов'яни, що з'являються в цих краях, як засвiдчують данi археологiї з другої половини Х ст.

За правлiння Володимира Святославича не всi давньорусъкi землi було цiлком християнiзовано, але є вагомi пiдстави вважати, що бiльшiсть населення країни навернулася, принаймнi формально, в нову вiру. Було закладено основи церковної органiзацiї. Розростаючись у глиб i в широчiнь, вона об'єктивно визначала єдину для всього населення, Київської держави приналежнiсть. Церква сприяла змiцненню територiально-адмiнiстративного подiлу, засновуючи єпископiї в адмiнiстративно-полiтичних центрах давньоруських земель-князiвств, що формувалися. Все це безумовно вiдповiдало потребам об'єднавчої полiтики київського уряду та згуртування країни.

Однак процес християнiзацiї держави йшов повiльно, а незрiдка й хворобливо (надто у вiддалених од київського центру областях). Населения Київсъкої Русi гостро реагувало на новi iдеологiчнi віяння, що розповсюджувалися по всiх градах, погостах і селах. Християнськi проповiдники наштовхувалися на глухе чи пряме незадоволения народу, яке iнодi перехлюпуля через край i виявлялося у формi фiзичноi розправи над ними. Достатнъо сказати, що протягом лише одного десятилiття в Новгородськiй землi, наприклад, було забито трьох єпископiв (йдеться про середину ХІ ст).1 Першi поставленi в Ростовi єпископи Федiр i Ларiон, зустрiвшись iз невдоволенням тамтешнього люду, змушенi були покинути цей край. Не бiлъшого успіху в справi навернення населения Ростовської землi в нону вiру досяг i їх наступник — чернець Києво-Печерського монастиря Леонтiй. "Житiє" цього святителя, згодом проголошеного Церквою святим, повiдомляє про те, що Леонтiй, узявшись навiювати християнське віровчення дiтям, був скараний їх батьками на смерть. Тiльки епископу Ісайї, котрий заступив Леонтiя, вдалося винищить геть кумирiв язичницьких богiв, щанованих тамтещнiми поселянами.

Є вагомi пiдстави взяти пiд сумнiв i поширену у вiтчизнянiй iсторiографiї точку зору, згiдно з якою Церква в тогочасному суспiльствi виключно допомагала експлуататорським класам тримати народ у покорi й сама була гнобителькою. Церковна органiзацiя провадила гнучку соцiальну полiтику, спрямовану на захист найбiльш знедолених категорiй населення давньоруського суспiльства. Доступними їй методами вона виступала проти свавiлля феодалiв, жорстоких утискiв народу та iнших крайнощiв суспiльного життя того часу. Ця її дiяльнiсть (хоч i не завжди результативна) об'єктивно сприяла пом'якшенню класових суперечностей i збереженню соцiального спокою, певна рiч, вiдносного.2

Церква як надрегiональний iнститут пiдтримувала в населения рiзних земель Русi усвiдомлення спiльної релiгiйної приналежностi та полiтичного пiдданства, розчиняючи тим самим рудименти родоплемiнних принципiв, що зберiгалися в повсякденному життi тогочасного суспiльства. Вона сприяла утвердженню єдиних для всього населення Давньоруської держави морально-етичних норм, християнської обрядовостi та культури. Iз запровадженням християнства руська культура через контакти з Вiзантiєю знайшла точки дотику з бiблiйними й еллiнiстичними витоками, подолавши вiдтак локальну обмеженiсть, i набула свого унiверсального вимiру. Християнство пiдняло планку морально-етичних вимог, суттєво змiнивши їхню соцiальну природу в давньоруському суспiльствi, що сприяло його вдосконаленню та подальшому розвитковi.1

Отже, запровадження християнства на Русi за Володимира Святославича мало багатограннi й далекосяжнi наслiдки. В некролозi на смерть князя, вмiщеному в "Повiстi минулих лiт" пiд 1015 роком, його автор чiтко усвiдомлював, що Володимир не просто охрестив Русь, а привів увесь народ до бога.

І справдi, Володимиру Святославичу належала вирiшальна роль у справi запровадження християнського вiровчення. Вiн розумiв, що християнiзацiя пiдданих його країни вiдкриває шлях до визнання за Київською державою самостiйного мiсця в тогочасному християнському свiтi, уможливлює закрiплення за її володарем нових знакiв влади та титулатури.

Устремлiння київсъкої влади до константинопольської моделi та спроби перейняти її символiку засвiдчують, зокрема, данi нумiзматики. На златниках i срiбляниках Володимира князь зображувався в iмператорських регалiях, з короною на головi та з хрестом у правицi. Зображення Христа й напис "Володимир на столi" надавали владi київського князя сакрального характеру. В середньовiчнiй символiцi влади хрест надiлявся синтезуючою силою, що поєднувала земне i небесне. Процедура вiнчання на царство вiзантiйського iмператора передбачала передачу йому хреста, якого вiн мав тримати в правiй руцi, з рук патрiарха. Проте не варто перебiльшувати вплив вiзантiйської моделi влади на київську. Спроби iмiтацiї вiзантiйської iмперiальностi не привнесли, як гадають дослiдники, докорiнних змiн у мiсцеву традицiю князiвської влади, сакралiзацiя якої мала iнше обгрунтування: князiвсъка гiднiсть легiтимiзувалася (узаконювалася) тут виключно приналежнiстю до роду. Схiднохристиянська концепцiя державної влади засвоювалася на Русi повiльно, модифiкувавшись в офiцiйну державну доктрину не ранiше середини ХI ст.

Для Київської Русi доби Володимира актуальним було не суперництво її з Вiзантiйською iмперiєю, а забезпечення автономностi нової християнсъкої держави в рамках церковної супрематiї (зверхностi) василевса, який стояв над усiм схiдним християнським свiтом. Невипадково в пам'ятках давньоруської писемностi наполегливо пiдкреслюється самостiйна роль київського князя в запровадженнi християнства на Русi, усвiдомлення ним цього вибору. Слiд також вiдзначити намагання майже всiх слов'янських правителiв забезпечити церковну самостiйнiстъ своїх держав шляхом створення осiбної церковної єпархiї чи навiть окремої автокефальної (самостiйної, незалежної) Церкви. Остерiгаючись опинитися спершу в церковно-релiгiйнiй, а вiдтак i в полiтичнiй залежностi вiд Вiзантїї, київсъкий князь також ужив вiдповiдних запобiжних заходiв. Уряд князя Володимира вiдводить митрополитовi другорядну роль, визначивши мiсцем його перебування окраїнний Переяслав.

Боротьба за почесне мiсце Київської Русi в iєрархiї християнської ойкумени тривала i по смертi Володимира, очолювана, зокрема, його сином Ярославом Мудрим. Надзвичайно важливою за цих обставин акцiєю Ярослава та його пресвiтерiв було посмертне охрещення князiв язичницької епохи. 1044 року в Десятиннiй церквi вiдбулися урочистостi, пов'язанi з охрещенням останкiв загиблих пiд час усобиць князiв Ярополка i Олега Святославичiв (канонiзацiя цих язичникiв 13 правлячої династiї, схоже, вiдбулася всупереч волi митрополита та константинопольського патрiархату) В такий спосiб прославлявся князiвський рiд, Русь християнська пов'язувалася з язичницькою в одне цiле, християнiзувалася вся її iсторiя. Це мало засвiдчити сусiдам Русi силу i мiць нової релiгiї.

Наостанок варто звернути увагу, що Володимир одружившись з Анною практично став імператором Русі, та й загалом після запровадження християнства починається такасобі конкуренція, або навіть, зверхність над Візантією. І це зрозуміло, як доречно зазначив Лев Любимов, руському народу притамана велич, як духовна так і матеріальна. Прояви можна побачити як у архітектурі, літературному та співочому, образотворчому мистецтві так і в контамінації християнства та язичництва, що багате розмаїттям звичаїв, обрядів та свят обох релігійних систем.1

Висновок

Прийшовши до влади через тривалі міжусобні чвари та труп свого брата-християнина, Володимир отримав тяжку спадщину. Держава, де розкладається первіснообщинний лад, знесилена воєнними походами, ще дотримувалася традицiйних язичницьких вiрувань, та позиції язичництва вже підірвані, була схильна бiльше до органiзацiї зовнiшнiх военно-полiтичних акцiй, нiж до внутрiшнього облаштування Київської держави. Оточена сусідами-християнами ─ візантійцями, поляками, чехами, болгарами, ─ Русь немовби застигла на порозі перелому, що мав остаточно вивести її на християнську орбіту.

Давня Русь розвивалася аналогічно Західній Європі і підійшла одночасно з нею до рубежу утворення ранньофеодальної держави, зійшовши на престол великий князь робить невдалу спробу злиття місцевих богів у єдиному пантеоні, бажаючи обгрунтувати територіальну єдність, неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданих. Пристосування прадавнiх язичницьких культiв схiдних слов'ян до нових форм економiчного й суспiльнополiтичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодалъного суспiльства i його держави. Протягом усього кiлькох рокiв з часу проведення унiфiкацiї i об'єднання язичницьких культiв на основi традицiйних вiрувань схiдних слов'ян вiдбулося перегрупування полiтичних сил всерединi панiвної верстви Київсъкої Русi, загалом завершилося їi станове оформлення та консолiдацiя. Язичництво, нехай i реформоване в полiтеїзм, уже не вiдповiдало соцiалъним i полiтичним вимогам та претензiям правлячої верхiвки, що прискорено феодалiзувалася. Збереження язичництва перешкоджало рiвноправним вiдносинам Київської Русi з християнськими державами середньовiчного свiту. Тiльки монотеїзм мiг послужити сталою опорою для реалiзацiї цих прагнень i допомогти забезпечити мiцне становище владi великого князя.

Loading...

 
 

Цікаве