WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Влодимирове хрещення - Курсова робота

Влодимирове хрещення - Курсова робота

За іншими свiдченнями лiтописців, київський князь скликав бояр i старiйшин на нараду, де було вирішино бiльщ детально вивчити переваги й недолiки iснуючих у тогочасному свiтi вiросповiдань. Було обрано десять "мужiв" якi вирушили в далекi свiти розiзнати про віру i службу тамтешнiх народiв. Найбiльше їх вразила служба, що правилася в християнських храмах Вiзантiї.1 А вітак навернення Русi в християнство за вiзантiйським взiрцем і стало логічним завершенням пошуків.

У християнському вiровченнi втiлився багатющий суспiльний досвiд, нагромаджений в умовах такого громiздкого й етнiчно рiзнорiдного державного утворення, яким була Вiзантiйська iмперiя. Київський правитель усвiдомлював свою вирiшальну роль у справi реорганiзацiї системи релiгiйних вiрувань. При всiй його недостатнiй обiзнаностi в християнських догматах та обрядовостi, князю, безперечно, було вiдомо про пiдпорядкованiсть Церкви iнтересам свiтської влади у Вiзантiї. Важливо зазначити, що в свiдомостi "варварських" вождiв тiєї доби вiзантiйська модель християнства пов'язувалася насамперед з уявленнями про вищу свiтську владу. Ця обставина зiграла чи не вирiшальну роль у запровадженнi на Русi християнства за вiзантiйським зразком. Його модель як найкраще вiдповiдала системi полiтичного устрою Київської Русi, що була тодi вiдносно єдиною ранньофеодальною монархiєю. Християнiзацiя вiдкривала шлях до визнання за Київською державою самостiйного мiсця в полiтичнiй структурi тогочасного свiту й входження до свiтової християнсъкої спiльноти.

Охрещення Володимира Святославича i навернення в християнство пiдданих його країни пов'язувалося лiтописцем iз вiйськовим походом київського князя на грецьке мiсто Корсунь (Херсонес). Заперлися корсуняни в городi, i став Володимир з одного боку города в гаванi, на вiддалi одного полъоту стрiли од города, i боролися крiпко городяни з ними. Князь заявив непоступливим корсунянам, що має твердий намiр тримати мiсто в облозi, якщо знадобиться, то й три роки. День у день насипали київськi вої землю пiд мiськi мури, щоб оволодiти ними. Та городяни, пiдкопавши непомiтно мiську стiну, поночi вибирали той насип i носили землю до центру мiста. Облога Корсуня затягувалася. Та ось до стану руських воїв упала стрiла з прикрiпленим до неї посланням. У ньому корсунянин на ім'я Анастас повiщав київського князя, як можна покласти край облозi й заволодiти мiстом. Вiн радив перепинити воду, що надходила до мiста з колодязiв, розташованих на схiдних околицях Корсуня.1 Скориставшись iз цiєї поради, Володимир негайно звелiв поруйнувати труби. Приречене на прагу, багатотисячне мiсто вiдкрило ворота.

Заволодiвши Корсунем, Володимир посилас послiв до візантiйської столицi, де на iмператорсъкому престолi сидiли тодi Василiй i Костянтин з погрозою знищити Корсунь, якщо вони не віддадуть свою сестру. Стурбованi василевси погоджуються на його умови, але він повинен прийняти нову віру.

На переговорах у Києвi Володимир пiдтвердив свою готовність прийняти християнство як державну релiгiю Русi, а вiзантiйськi iмператори-спiвправителi, в свою чергу, обiцяли видати за нього свою сестру Анну. Київсъкий князь зобов'язувався надати Вiзантiї військову домогу, зокрема, негайно надiслати до Константинополя руський експедицiйний корпус для боротьби з заколотниками. Сам Володимир вирушив, коли настав час, до Криму, щоб покарати корсунян, якi перекинулися на бiк полiтичних супротинникiв Вiзантійського iмператора Василiя II та його брата Костянтина.2 Здобувши фортецю, Володимир передав її своему шуриновi. Отже, корсуньська експедицiя була наслiдком вiзантiйсько-руської союзницъкої угоди, реалiзацiї якої передувало заручення Київського князя з Анною Порфiрородною та охрещення влiтку 988 року мешканцiв Киева.3

Необхiдно наголосити на тому, що християнiзацiя Київської Русi не перебувала в однобiчнiй залежностi вiд мiжнародних зв'язкiв. Прийняття християнства давньоруською верхiвкою було передусiм результатом внутрiшнього соцiально-економiчного, політичного i культурного розвитку схiдного слов'янства. Воно вiдповiдало назрiлим потребам данньорусъкого суспiльства, яке за правлiння Володимира Святославича зайщло в переломний перiод iсторичного розвитку. Саме тодi вiдходив у минуле родоплемiнний побут слов'ян, утверджувалися новi, прогресивнi для того часу феодальнi виробничi вiдносини й притаманнi їм форми полiтичного i духовного життя. Завершувалося об'єднання схiднослов'янсъких земель у складi Київсъкої держави, стабiлiзувалися її зовнiшнi рубежi. Країна вкривалася густою мережею мiст, фортець i замкiв, за мурами яких велася жвава торгiвля, розквiтали ремесла. Послабилися впливи варязької дружинної елiти, яка внесла до полiтики київських князiв орiентацiю на далекi вiйськовi походи, через що консервувалися процеси внутрiшнього, насамперед соцiально-економiчного розвитку. Вiдтак од грабiжницьких вiйн iз сусiднiми народами мiсцева знать переходить до освоєння власних земель, експлуатацiї своїх пiдданих. Так народжувався стан нової аристократiї, об'єднаний матерiалъною основою (землеволодiння) буття та спiльними елементами соцiальної психологiї. Пошуки iдеологiчних засобiв консолiдацiї цієї елiти й поширення її влади на всi прошарки тогочасного суспiльства спричинилися до того, що панiвна верхiвка Київської Русi наприкiнцi Х ст. проголосила християнство офiцiйною релiгiєю.1

Крiм корсуньської версiї, лiтописцям були вiдомi й iншi "адреси" Володимирового охрещення. Зокрема, називають ще Василiв (сучасний Василькiв Київської областi). Одначе вже сама назна цього мiста, збудованого на честь християнського патрона Володимира, свiдчить про пiзнiшу лiтературну iнтерполяцiю (змiну первiсного тексту).2 Є вагомi пiдстави вважати, що Володимир прилучився до християнства в Києвi на початку 988 року. За обчисленнями днем охрещення київського князя було обрано день Богоявлення Господня, який припав на 6 сiчня. Вiдповiдно до церковних канонiв, Володимир пройшов пiдготовку до охрещення — так зване оглашення", що зазвичай тривало 40 днiв. Із настанням потеплiння, тобто навеснi 988 року, Володимир попрямував до днiпровських порогiв, щоб зустрiти тут свою порфiроносну наречену. Тодi ж (очевидно, 27 травня, на зеленi свята) вiдбулося масове охрещення киян.

Охрещенню передувало знищення загальнодержавного язичницького пантеону, зовсiм недавно спорудженого в центрi стольного града. Князь наказав, як повідомляє літописець, поскидати кумирiв, порубати, вогню оддати. Перуна ж велiв прив'язати коневi до хвоста і волочити з гори по Борисевому узвозу на ручай, а дванадцятьох мужiв бити його палицями. Коли волокли його по ручаю до Днiпра, оплакували його невiрнi люди, бо ще не прийняли вони хрещення. Потім вкинули його у Днiпро, а як пристане до берега, то одштовхували.

В системi морально-етичних цiнностей язичницького суспільства цей акт насправдi виглядав звичайнісінькім обрядовим дiйством, що символiзувало "вигнання " чи "поховання" кумира колишнього державного божества Перуна. Його невипадково перенесли до води, адже вода у стародавнiх слов'ян вiддавна пов'язувалася зi смертю, потойбiчним свiтом. Побиття Перуна палицям також було символiчним: iдола необхiдно було фiзично знищити. Перуна проводжали аж до днiпровських порогiв, за якими вiдкривався свiт кочового "Поля", тобто його випровадили до останньої межi розселення слов'ян.1 Це означало, що за межi їхньої держави випроваджувалося язичництво, буквально поступаючись мiсцем новiй, християнськiй релiгiї. Як сповiщає лiтописець, Володимир повелiв "робити церкви i ставити їх на мiсцях, де колись стояли кумири. Володимир одержав при охрещеннi iм'я Василiй, iм'я свого швагра i хрещеного батька — iмператора ромеїв. Вiдтак святий Василiй став небесним покровителем i християнським патроном князя. Будiвництво християнського храму на честь святого Василiя на мiсцi язичницького пантеону Перуна не лише унаочнювало докорiнну перемiну релiгiйної структури Київської держави, а й символiзувало особисту роль Володимира Святославича в цiй реформi.

Процедура навернення в християнство киян, яскраво змалъована лiтописцем, поклала початок охрещенню всiє країни. Джерела повiдомляють, що вiдразу пiсля знищення чи радше "вигнання-похорону" язичницьких iдолiв у Києвi розпочалася насильницька християнiзацiя населення Новгородської землi. Лiтопис сповiщас про те, що архiєпископом до Новгорода було поставлено Якима Корсунянина, пов'язуючи з його приходом зруйнування язичницького капища. Поваленого iдола Перуна тут, як i в Киевi, було побито залiзними палицями й кинуто у води рiчки Волхов. Християнiзацiю Новгорода проводили київськi урядовцi Добриня та Путята. Велику активнiсть їх у цьому засвiдчують скупi, але дуже промовистi слова новгородського книжника: "Хрестив нас Путята мечем, а добриня вогнем".1

Восени 990 року розпочалася християнiзацiя населения Суздальщини. Тут, на березi рiчки Клязьма, було тодi, очевидно, й закладено мiсто Володимир, яке в майбутньому стало важливим церковним центром. У сферi його полiтичного та iдеологiчного впливу опинилися племена словен, кривичiв, в'ятичiв i мерi. Згодом тут почалося жваве церковне будiвництво.2

Loading...

 
 

Цікаве