WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Влодимирове хрещення - Курсова робота

Влодимирове хрещення - Курсова робота

Створення такого релігійного осередку в політичному і економічному центрі Київської Русі мало на меті обгрунтувати територіальну єдність та неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданих. Племінному сепаратизму слід було покласти край.4 Це були: Даждьбог, Хорс, Перун, Стрибог, Симаргл, Мокош. Частина з них мали чужинське походження: Хорс, був іранським божеством Місяця, Перун – богом блискавки у литовців, Мокош – богинею хатнього вогнища у фінських племен Верхнього Поволжя. Сенс реформи полягає, як вважає Брайчевський М. Ю. і Рибаков Б.О., щоб об'єднати місцевих богів у єдиному пантеоні і тим самим ствердити політичну єдність Русі.

Вельми показовим видається те, що верховним божеством, своєрідним царем пантеону, був стверджений не полянський Дажбог, а новгородський Перун, запозичений у балтських племен. Покровитель великого князя та його військової дружини, чим закріплювався принцип єдиновладдя. Перун був грізним божеством, але водночас, це був і мудрий бог. Уявляли його стрункім, золотовусим чоловіком з луком і стрілами в руках. З опису Володимирового пантеону кумир мав людську подобу, дерев'яний тулуб, залізні ноги, срібну голову і золоті вуса. Є зафіксовані літописцями описи, де зазначається що Перун мав коштовні камені, а подекуди зустрічався зі списом і щитом.1 Біля статуї Перуна завжди палало вогнище ─ постійний живий вогонь, якщо через недогляд служителя вогонь згасав, винуватця карали на смерть.

Другим був Хорс, зганий ще в "Слові о полку Ігоревім" як бог нічного світила, помилково вважався богом сонця. Даждьбог ─ одне з головних божеств язичницької Русі. Під цим ім'ям обожнювалося Сонце, давало життя, живило навколишне природне середовище. Бог що дає добро.

Антиподом Даждьбогу в пантеоні 980 р. був Стрибог, той що знищує добро, уособлював холод і негоду, родоначальник усіх вітрів.2 П'ятим був Симаргл, бог Землі та підземного царства, дослідники трактують його образ як крилатого пса, охоронця зерна і посівів, мав крила, гострі пазури та зуби.3

Єдиною представницею жіночої статі в цьому поважному зібранні богів була Мокош ─ це божество родючості і домашнього господарства. Цікаво, що в пантеон не увійшли такі боги як Род і Велес, хоча вважалися однопорядковими релігійно-міфологічними персонажами з Перуном. Мабудь через те, що Велес був покровитель нижчого світу, Род семантично пов'язаний з родючістю.

Це був необережний крок, що неминуче поставив київське поганське жерцівство в опозицію до великого князя. Та, очевидно, іншого виходу Володимир немав: захопивши владу за допомогою новгородської олігархії, він мусив рахуватися з її волею. Втім, позиції київського язичництва на той час були вже докорінно підірвані; їх було підважино ще 860 року запровадженням християнства. Захопивши Київ у 882 році, Олег приніс із собою культ ільменського Перуна, з того ж часу жерці північного божества успішно конкурували з шанувальниками полянського Дажбога. Як це завжди бувало в середньовічному поганстві, узурпація земної влади неминуче мала відбится на ієрархії пантеону. Створення нового капища було обставлено урочисто і розглядалося як незаперечна ідеологічна директива. Володимир вимагав ретельного дотримання обрядів, знову ж таки констатує літопис. Правдивіше за все обряд жертвопринесення був не тільки тварин, також практикувалися і людські жертвопринесення. Природно, що на першу чергу жертвами ставали саме християни. Причина зрозуміла, заволодівши столицею, Володимир побачив себе перед сильною опозицією, здатною змести його з лиця земного. Людські жертвопринесення були вдалим засобом нищення непокірної частини населення, що становила певну загрозу володареві. Стверджуючи свою волю, тероризуючи супротивників, намагався компенсувати брак надійної соціальної опори.

Яскравий документ, що яскраво віддзеркалює тогочасну колізію,─легенда про мучеників Іоана та Федора. Вміщено її у Повісті минулих літ, уривок з церковного переказу житійного типу. За змістом мова йде про батька і сина (імовірно були християне), та київських язичників, що надумали скласти жертвопринесення , кинули жереб – випав на молодшого з героїв. Але батько відмовився видати сина, мотивуючи Поганських богів звичайним деревом, зробленим людськими руками, що вони нічого не можуть спричинити. Серед киян почалися заворушення, вони вдруге зажадали офіри, але вже двох. Тоді старий поставив вимогу ─ " хай же хоч один з ідолів ізійде за своєю жертвою". Обуренню киян не було меж, і тоді вони вбили обох.1

З оповідання випливає не стільки жорстокість поганства, скільки неодноразова реальність практичних жертвоприношень. Зокрема, можна виділити окремий вид ритуального вбивства людей похилого віку ─ це своєрідний нюанс, сенс є у глибокій повазі та вірі в майже божественну силу вбивства старшої людини. Терор Володимира виявив себе не тільки у Києві, а й у периферійних центрах. Відомо, що Добриня був спеціально відряджений до Новгорода на утвердження там язичницького культу. На сьогоднішній день навіть існують зафіксовані дослідження, проведені Седовим В., рештки цього святилища в урочищі Перинь, було знайдено ліплену кераміку за віком старшу Х ст. А відтак, впевнено можна зробити висновок, що культ Перуна тут з'явився ще до Володимира.1

Так прийшовши до влади 980 року на хвилi язичницької опозицiї i через труп свого брата-християнина, новоспечений князь змушений до певного часу орiєнтуватися на панiвну верхiвку, що дотримувалася традицiйних язичницьких вiрувань i схильна бiльше до органiзацiї зовнiшнiх военнополiтичних акцiй, нiж до внутрiшнього облаштування Київської держави. Посилення проязичницьких настроїв панiвної верхiвки тогочасного суспiльства засвiдчус лiтописна стаття 983 року. Київськi "старцi i бояри" розв'язали тодi справжню кампанiю гонiнь на християн. За їх намовою було вчинено фiзичну розправу над багатьма.

Це була вельми продумана акцiя ревнителiв "старої вiри", спрямована проти нових iдеологiчних вiянъ та суспiльних порядкiв, що владно вторгалися в усi сфери життя країни.

Пристосування прадавнiх язичницьких культiв схiдних слов'ян до нових форм економiчного й суспiльнополiтичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодалъного суспiльства i його держави. Протягом усього кiлькох рокiв (за лiтописною хронологiсю — восьми) з часу проведення унiфiкацiї i об'єднання язичницьких культiв на основi традицiйних вiрувань схiдних слов'ян вiдбулося перегрупування полiтичних сил всерединi панiвної верстви Київсъкої Русi, загалом завершилося їi станове оформлення та консолiдацiя. Язичництво, нехай i реформоване в полiтеїзм, уже не вiдповiдало соцiалъним i полiтичним вимогам та претензiям правлячої верхiвки, що прискорено феодалiзувалася. Збереження язичництва перешкоджало рiвноправним вiдносинам Київської Русi з християнськими державами середньовiчного свiту. Тiльки монотеїзм мiг послужити сталою опорою для реалiзацiї цих прагнень i допомогти забезпечити мiцне становище владi великого князя.

Розділ ІV. Охрещення Русі

Починаючи з реформування язичницьких культiв 980 року, уряд князя Володимира вiв iнтенсивнi пошуки найбiльш оптимальної для молодої Київської держави релiгiйної структури, яка найбiльш вдало вiдповiдала б її iнтересам, що засвiдчує лiтописна оповiдь про "вибiр (випробування) вiрувань". Пiд 986 роком Повiсть минулих лiт сповiщає про вiдвiдини Києва болгарами "вiри магометанської", "нiмцями з Риму" та iудеями. Володимир Святославич вислуховував промови послiв, але усiм їм вiдмовяв.1 Магометанським мiсiонерам через те, що йому не сподобалися обряд обрiзання, заборона вживати свиняче м'ясо, а особливо ─ необхідність відмови од вина. Вiн сказав: "Русi веселiсть ─ пиття, ми не можемо без сього бути". Італійцям-католикам київсъкий князь звелiв повертатися назад, "бо предки нашi сього не прийняли". Дискутуючи з iудеями Володимир став дорiкати їм у тому, що вони Богом відкинуті й не можуть iнших навчати своєї вiри.2

Loading...

 
 

Цікаве