WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Останнім часом в Україні виявляється тенденція невиправданої ідеалізації язичництва. Належить вона переважно людям далеким від науки, але подекуди її сповідують і науковці. Згідно з нею, язичництво було основою нашої національної ідентичності і самобутності, а християнство перервало тисячолітні традиції власного духовного розвитку народу, підрубало його коріння. Є.К.Долуман вважає навіть, що християнство, яке принесло на Русь чужу культуру і чужий світогляд, обумовило відставання нашої культури, порівняно з європейською, на сотні років [22, 65].

Це та аналогічні твердження не мають під собою жодних підстав. їх переконливо спростовує хоч би Софія Київська - пам'ятка християнської культури світового значення. Але в подібних сентенціях немає і логіки. Адже незрозуміло, чому для країн Центральної і Західної Європи християнство виявилось благодійним, а для Русі - ні.

У наш час є всі можливості для об'єктивного розгляду проблеми співвідношення язичництва і християнства в житті Київської Русі. Не зводячи перше до становища первісного примітивізму, все ж таки мусимо визнати, що в суспільно-політичному і культурному розвитку Русі християнство зіграло надзвичайно важливу роль.

Цим актом вона остаточно визначила своє входження до візантійсько-православного і загальноєвропейського культурного ландшафту. Незмірно розширились її економічні і культурні зв'язки з багатьма європейськими країнами. Християнство інтегрувало під своєю егідою писемність, літературу, архітектуру і мистецтво. Нова релігія справила сильний цементуючий вплив на процеси формування східнослов'янської етнічної спільності. Вона взяла на себе відповідальність за духовний розвиток народу, за формування його світогляду.

Можна стверджувати, що на кінець ХХ ст., давньоруське суспільство досягло необхідного рівня соціал - економічного розвитку і панівним прошарком на чолі з великим київським князем знадобилося ідеологічне обгрунтування визрілої історичної ситуації.

Отже, візантійське християнство могло проникнути до східної Європи не лише традиційним дніпровським шляхом " із грек у варяги", а й через Карпати. А поміж факторів, які визначають трансформацію культури будь – якого народу, найсуттєвішим слід вважати рівень соціал – економічного розвитку, досягнутий даним суспільством.

2.3 Утвердження християнства в Київській державі .Формування церковної організації

Як уже зазначалося, в другій половині X ст. на Русі реально склалося кілька осередків щеплення християнського віровчення. Воно дедалі більше знаходило своїх прихильників і в дружинному оточенні великого князя київського тому прошарку панівної верхівки Київської держави, від якого значною мірою залежали кардинальні зрушення в системі ідеологічної організації тогочасного суспільства.

Проте Володимир Святославич, котрий прийшов до влади 980 року на хвилі язичницької опозиції і через труп свого брата-християнина, змушений був до певного часу орієнтуватися на ту частину панівної верхівки, яка дотримувалася традиційних язичницьких вірувань і була схильна більше до організації зовнішніх воєнно-політичних акцій, ніж до внутрішнього облаштування Київської держави. Посилення проязичницьких настроїв панівної верхівки тогочасного суспільства засвідчує літописна стаття 983 року. Київські "старці і бояри" розв'язали тоді справжню кампанію гонінь на християн. За їх намовою було, зокрема, вчинено фізичну розправу над багатим варягом, який "прийшов був із Греків і потай держався віри християнської". Його син став жертвою жорстокого язичницького обряду. Це була вельми продумана акція ревнителів "старої віри", спрямована проти нових ідеологічних віянь та суспільних порядків, що владно вторгалися в усі сфери життя країни.

Пристосування прадавніх язичницьких культів східних слов'ян до нових форм економічного й суспільно-політичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодального суспільства і його держави. Протягом усього кількох років (за літописною хронологією восьми) з часу проведення уніфікації і об'єднання язичницьких культів на основі традиційних вірувань східних слов'ян відбулося перегрупування політичних сил всередині панівної верстви Київської Русі, загалом завершилося її станове оформлення та консолідація. Язичництво, нехай і реформоване в політеїзмі, уже не відповідало соціальним і політичним вимогам та претензіям правлячої верхівки, що прискорено феодалізувалася. Збереження язичництва перешкоджало рівноправним відносинам Київської Русі з християнськими державами середньовічного світу. Тільки монотеїзм міг послужити сталою опорою для реалізації цих прагнень і допомогти забезпечити міцне становище владі великого князя.

Інтенсивні пошуки панівною верхівкою Київської держави нових релігійних структур, які найбільш вдало відповідали б її інтересам, засвідчує літописна оповідь про "вибір (випробування) вірувань". Під 986 роком "Повість минулих літ" сповіщає про відвідини Києва болгарами "віри магометанської", "німцями з Риму" та іудеями. Володимир Святославич вислуховував промови послів, але усім їм відмовив. Магометанським місіонерам через те, що йому не сподобалися обряд обрізання, заборона вживати свиняче м'ясо, а особливо необхідність відмови од вина. Він сказав: "Русі веселість пиття, ми не можемо без сього бути". Італійцям-католикам київський князь звелів повертатися назад, "бо предки наші сього не прийняли".

980 року, уряд князя Володимира вів інтенсивні пошуки найбільш оптимальної для молодої Київської держави релігійної структури. Вони завершилися наверненням Pусі в християнство за візантійським взірцем.

У християнському віровченні втілився багатющий суспільний досвід, нагромаджений в умовах такого громіздкого й етнічно різнорідного державного утворення, яким була Візантійська імперія. Київський правитель усвідомлював свою вирішальну роль у справі реорганізації системи релігійних вірувань. При всій його недостатній обізнаності в християнських догматах та обрядовості, як це видно з уміщеного в літописі його діалогу з грецьким "філософом", князю, безперечно, було відомо про підпорядкованість Церкви інтересам світської влади у Візантії. Важливо зазначити, що в свідомості "варварських" вождів тієї доби візантійська модель християнства пов'язувалася насамперед з уявленнями про вищу світську владу [22, 89]. Ця обставина зіграла чи не вирішальну роль у запровадженні на Русі християнства за візантійським зразком. Його модель якнайкраще відповідала системі політичного устрою Київської Русі, що була тоді відносно єдиною ранньофеодальною монархією. Християнізація відкривала шлях до визнання за Київською державою самостійного місця в політичній структурі тогочасного світу й входження до світової християнської спільноти .

Необхідно наголосити на тому, що християнізація Київської Русі не перебувала в однобічній залежності від міжнародних зв'язків. Прийняття християнства давньоруською верхівкою було передусім результатом внутрішнього соціально-економічного, політичного і культурного розвитку східного слов'янства. Воно відповідало назрілим потребам давньоруського суспільства, яке за правління Володимира Святославича зайшло в переломний період історичного розвитку. Саме тоді відходив у минуле родоплемінний побут слов'ян, утверджувалися нові, прогресивні для того часу феодальні виробничі відносини й притаманні їм форми політичного і духовного життя. Завершувалося об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської держави, стабілізувалися її зовнішні рубежі. Країна вкривалася густою мережею міст, фортець і замків, за мурами яких велася жвава торгівля, розквітали ремесла. Послабилися впливи варязької дружинної еліти, яка внесла до політики київських князів орієнтацію на далекі військові походи, через що консервувалися процеси внутрішнього, насамперед соціально-економічного розвитку. Відтак од грабіжницьких війн із сусідніми народами місцева знать переходить до освоєння власних земель, експлуатації своїх підданих. Так народжувався стан нової аристократії, об'єднаний матеріальною основою (землеволодіння) буття та спільними елементами соціальної психології. Пошуки ідеологічних засобів консолідації цієї еліти й поширення її влади на всі прошарки тогочасного суспільства спричинилися до того, що панівна верхівка Київської Русі наприкінці X ст. проголосила християнство офіційною релігією.

Охрещенню киян передувало знищення загальнодержавного язичницького пантеону, зовсім недавно спорудженого в центрі стольного града. Князь наказав, як повідомляє літописець, "поскидати кумирів тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями- І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення. І, приволікши його, вкинули його в Дніпро.

Літописці-християни пояснювали, що ця акція була вчинена для "знеславлення біса". Більшість сучасних дослідників, сприймаючи це повідомлення "Повісті минулих літ" буквально, доводять, що глумлива розправа над Перуном мала скомпрометувати й принизити цього недавно ще всесильного в очах київських язичників бога. Проте в системі морально-етичних цінностей язичницького суспільства цей акт насправді виглядав звичайнісіньким обрядовим дійством, що символізувало "вигнання" чи "поховання" кумира колишнього державного божества Перуна [16, 42].

Loading...

 
 

Цікаве