WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Вже на зламі ІХ-Х століть середньовічний Корсунь справедливо вважався в історіографії центром проникнення нової релігії на східноєвропейські землі, сполучною ланкою між Візантійською імперією та Київською Руссю в часи християнізації останньої наприкінці І тисячоліття н.е.

Другим, імовірно, регіоном запровадження раннього християнства, на думку окремих дослідників, були межиріччя Дніпра і Дунаю – місцевість, де жили носії черняхівської культури, які мали безпосереднє відношення до етногенезу слов'ян. Також є повідомлення писемних джерел про те, що після засудження на Нікейському соборі непокірні аріанські єпископи й священники були вислані до дунайських провінцій, де саме в цей час активно пересувалися варварські племена. Християнським наставником східних готів – одного з германських племен став єпископом Ільфіла, який і переклав їм Біблію. Наслідком місіонерської діяльності засланих аріан стало те, що чимало варварів прийняли християнство в аріанському варіанті й згодом це спричинило драматичні події і криваву боротьбу між послідовниками різних релігійних напрямків.

Ситуація на більшій частині східнослов'янського світу і, насамперед, на півдні розселення спільноти починає змінюватись на користь християнства тільки в часи формування Київської держави, хоч язичництво продовжувало ще розвиватись протягом певного часу. Реальне знайомство східних слов'ян з новою релігією сталося після походів на Крим та Амастриду і, особливо, після вдалого походу в 60 – ті роки ІХ ст. На Константинополь. Саме тоді патріарх Фотій у своєму окружному посланні пише: " ... так звані Росси... зараз змінили еллінське й нечестиве вчення, котре тримали до цього, на чисту і правдиву, християнську віру: замість недавнього, ворожого до нас нашестя і великого насильства з любов'ю поставили себе в чині підданих та друзів. І так розпалила їх любов і ревність до віри, що вони прийняли єпископа та пастиря і вітали християнське богослужіння з особливим запалом і старанністю".

Цю першу згадку про хрещення якоїсь частини жителів Київської Русі дослідники кваліфікують як незаперечну перемогу нової релігії над східнослов'янським язичництвом, вважаючи всі наступні повідомлення про апофеоз старих вірувань звичайнісінькими рецидивами (тимчасове повернення) традиційних поглядів.

А тим часом християнізація була лише однією з форм зв'язків різних народів із Візантійською імперією й усвідомлювалася на перших етапах як спроба більшою мірою політична ніж релігійна. В такий спосіб Візантія хотіла розширити сферу свого безпосереднього впливу і владу.

Так чи інакше, але з 60 – х років ІХ ст. Християнство стало відомим на Русі. Його ідеї частково або повністю засвоювалися окремими індивідуумами, а то й групами населення, котрі жили на середньодніпровських територіях і одними з перших знайомилися з різноманітними візантійськими традиціями.

Підтвердженням цього являється факт присутності у військовій дружині князя Ігоря Старого воїнів – християн, котрі, на відміну од язичників, присягалися виконувати умови русько – візантійського договору в церкві св'ятого Іллі на Подолі, а не біля язичницьких кумирів на Горі.

Теза про знайомство східних слов'ян з християнським віровченням, а то і про широке розповсюдження його на землях останніх задовго до офіційного хрещення Русі у 988 неодноразово висловлювались фахівцями з історії церкви, так і Київської Русі в цілому. Проте, через надзвичайну обмеженість фонду письмових джерел з цієї проблеми та їх фрагментарність, переважній більшості дослідників, як правило, не вдавалось вийти за межі ймовірних заключень та припущень.

Водночас у більшості випадків практично не використаним залишається величезний інформаційний потенціал археологічних джерел, зокрема поховальних пам'яток доби Київської Русі.

Загалом на територіях, що входили до складу Давньоруської держави, на сьогодні розкопано десятки тисяч курганів та поховань на грунтових могильниках. З них найбільший інтерес для вирішення зазначеної проблеми становлять повністю досліджені некрополі, що мають, до того ж, точно датовані комплекси. Однією з таких пам'яток є Шестовицький могильник.

Комплекс археологічних пам'яток біля с. Шестовиця Чернігівського району Чернігівської області включає два городища з посадами ( в південній частині села, в ур. Городище, та на південь від села, в ур. Коровель) й розташованими навколо численними курганними групами, більшість з яких не збереглися, а також низку селищ. З них у спеціальній літературі найбільш відоме городище в ур. Коровель з приналежними до нього курганними групами в ур. Діброва, Колодливо, Узвіз і Коровель, що нині майже повністю досліджені.

Шестовицькі кургани привернули увагу дослідників ще наприкінці XIX ст. Вже 1874 року М. Константинович згадує про них у доповіді на ІІІ Археологічному з'їзді в Києві. Ним же на могильнику були проведені і перші пробні розкопки. Тоді ж до Археологічного музею Київського університету Св. Володимира надійшов меч з аматорських розкопок шестовицьких курганів, що походив з урнового поховання за обрядом кремації на стороні . Дещо пізніше кургани в ур. Коровель згадують П. Уварова та Д. Самоквасов, а деякі знахідки з них демонструвалися на виставці, присвяченій ХІV Археологічному з`їзду в Чернігові у 1908 р., що привернуло до пам'ятки додаткову увагу науковців.

Ледь не відразу після закінчення громадянської війни, у 1925-1927 рр. дослідження в Шестовиці за дорученням Чернігівського державного історичного музею були продовжені П. Смолічевим, який зняв і перший план комплексу. Головним об'єктом його інтересу були кургани, з яких він у різних групах за 3 сезони розкопав 42 насипи. 1946 р. вивчення Шестовицького комплексу було продовжене експедицією Інституту історії матеріальної культури АН СРСР під проводом Я. Станкевич , яка дослідила ще 7 курганів; 1947 р. І. Ляпушкин зафіксував 1 зруйноване поховання в районі ур. Узвіз. Та найбільш масштабні дослідження в Шестовиці провів у 1948, 1956 – 1958 рр. Д. Бліфельд, який розкопав тут понад 130 насипів. 1970 р. ще 2 насипи в ур. Діброва розкрила М. Попудренко; 1980 р. О. Шекун відкрив 2 поховання на мисі Коровель, на північний схід від городища; 1976р. В. Коваленко, а 1983 р. О. Моця дослідили по 2 зруйнованих поховання в ур. Колодливо. Всього, т.ч., тут в різні роки було досліджено понад 150 насипів, під якими, з урахуванням групових, було виявлено понад 180 поховань.

За поховальною обрядовістю вони поділяються на 4 групи: тілоспалення на стороні і на місці, кенотафи та тілопокладення. При цьому тілопокладення становлять чи не найбільш чисельну групу поховань. Щоправда, за кількістю курганних насипів вони поступаються кенотафам, але за числом досліджених під цими насипами поховань безсумнівно домінують.

Кургани з тілопокладеннями, в свою чергу, можна поділити на 2 підгрупи: насипи з рядовими похованнями в простих грунтових могильних ямах та з дружинними похованнями.

Дуже близькі за рядом параметрів до попередньої групи понад 20 дитячих поховань, так само здійснених, переважно, у звичайних грунтових могильних ямах невеликих розмірів, в цілому у відповідності до християнської обрядовості і в більшості випадків – практично без супроводжуючого інвентаря. Ями перекриті невеличкими (часто – зовсім невиразними ) насипами, причому в ряді випадків ( особливо в т. зв. колективних, або сімейних усипальницях ) взагалі виникає враження, що поховання здійснювались поза їх межами, у міжкурганному просторі, і лише з часом були перекриті частково грунтом з цих насипів, що поступово розсувалися й запливали. Так, у кургані, що містив поховання 1 чоловіка, 2 жінок та 6 дітей всі шість дитячих поховань виявлені Д. Бліфельдом у прирізці, що зі сходу примикала до власне курганного насипу. 4 поховання в кургані так само досить умовно об`єднані автором досліджень в єдиний комплекс, хоч форма сильно видовженого по лінії схід-захід насипу створює враження про наявність тут щонайменше двох курганів, у яких злилися підошви насипів. Але тоді 2 інших поховання знову-таки були здійснені поза межами курганних насипів. При цьому в одному з них, що належало дитині, знайдено відомий бронзовий візантійський перстень-печатку з погрудним зображенням Спасителя. Щоправда, необхідно відзначити, що перстень знайдений поряд з амулетом з просверленої таранної кістки бобра і, вірогідно, сприймався володарем у якості такого ж амулету, а в могильній ямі знаходився типовий для дружинних поховань набір інвентаря, включаючи бойову сокиру, але вже сам факт знахідки безперечно свідчить про знайомство мешканців Шестовиці з християнством.

Дещо складніша ситуація з похованнями за обрядом тілопокладення у великих за розмірами підкурганних ямах, яких в Шестовиці зафіксовано 17. Значна частина з них належала дружинникам чи представникам інших прошарків соціальної верхівки. 15 з них утримували супроводжуючий інвентар, часто досить різноманітний і чисельний, кістки жертовних тварин, у половині знайдені посудини -стравниці. Окремі поховання здійснювались в сидячому чи скорченому стані. В 4 курганах кістяк воїна супроводжували поховання жінки та бойового коня. Відтак, це не дозволяє, на наш погляд, розглядати їх як християнські, хоч і відкидати повністю вплив християнства на поширення саме в цей час обряду тілопокладення у Центрально-Східній Європі, як то іноді стверджують деякі дослідники, навряд чи правомірно. Додатковим побіжним аргументом на користь цього може слугувати і знайдений в кургані (багате сидяче жіноче поховання у великій дерев`яній домовині зі слідами часткового спалення ) невеличкий срібний хрестик.

Loading...

 
 

Цікаве