WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

З цим можна погодитися, уточнивши, проте, що зазначені факти стосуються передовсім культури вищих соціальних прошарків суспільства. На рівні елітарної культури двовірство найперше відбивається в тексті "Слова о полку Ігоревім", написаного через два століття після введення християнства на Русі. Тут згадуються старі божества (Велес, Стрибог, Хоре, Див та інші), підкреслюється активне ставлення сил природи до різних етапів походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців 1185 року: попередження про небезпеку на початку походу, радість у зв'язку зі втечею князя з полону. Не менш показовими з цього погляду є діалог полоненого князя з річкою та плач дружини князя Ярославни, яка звертається за допомогою не до християнських святих, а до вітра-вітрила, Дніпра-Славутича, світлого і трисвітлого сонця.

Яскраві приклади існування двовірства серед феодальної верхівки дають вироби прикладного мистецтва. З-поміж них найбільш показовими є круглі амулети-змійовики, що походять з Візантії, але набагато більшу популярність здобули на Русі. Це, схоже, передовсім було пов'язано зі специфікою релігійної свідомості східних слов'ян доби середньовіччя)

На одному боці такого оберега зображався Христос, Богородиця, архангел Михаїл чи ще якийсь святий, на іншому, фігура чи сама лише голова з волоссям у вигляді змій (міфологічний мотив, генетично пов'язаний з античною Медузою Горгоною). На багатьох із виявлених у різних місцях екземплярах присутні грецькі написи заклинання проти зображеного на них демона вже не Горгони. Написи на змійовиках називають цього демона "істера" (давньоруський переклад "дъна", проте це слово можна тлумачити й інакше: "внутрішнє, утроба, її хвороби та демон, що їх спричиняє"). Певно, мається на увазі хвороботворний демон жіночої статі, який часто фігурує в апокрифічних текстах і пов'язаних з ними заклинаннях. Написи грецькою мовою на частині цих амулетів говорять про їх використання саме у вищих соціальних прошарках суспільства Київської Русі. Невибагливі за виконанням змійовики могли носитися й представниками широких мас. Саме так вважають окремі дослідники.

Популярність язичницьких мотивів серед "сильних світу цього" засвідчують і деякі категорії жіночих прикрас: срібні двостулкові браслети-наручі та не менш відомі колти з емалями. Перші з них стягували довгі та широкі рукава сорочок, що вдягалися жінками перед ігрищами, але під час танців знімалися (довгий рукав саме такої сорочки прагне намочити в річці Каяла героїня "Слова" Ярославна, щоб утерти ним криваві рани на тілі свого чоловіка). Другі являли собою фрагменти головного убору. На браслетах часто викарбовувалося зображення жінок у танці, скоморохів, гуслярів, тобто все те, що засуджувалося церковниками як язичницьке. А колти не зрідка прикрашалися зображеннями птахів-сиринів, "деревами життя" - символами будови Всесвіту. Проте слід відзначити, що в XII - XIII ст. у вищих суспільних колах ці речі носилися вже не для демонстрації перед духівництвом і поступово замінювалися сюжетами суто християнськими [31, 560].

Набагато більше свідчень про двовірство знаходимо на рівні народної культури. Про це оповідається в окремих церковних творах, наприклад, у проаналізованому Б. О. Рибаковим "Слові про те, як язичники поклонялися ідолам і приносили їм жертви". Твір, можливо, був написаний у XII ст. церковнослужителем з кліру Київської Софії під час мандрівки на кораблі до Константинополя. Зокрема, в ньому розповідається, що після введення християнства на Русі язичництво відступило на "україни", де люди і в згаданий час молилися "проклятому богу Перуну" та іншим божествам, однак робили це крадькома.

Археологічне підтвердження двовірства отримано під час - робіт на давньоруському сільському поселенні між сучасними селами Автуничі та Лемешівка на півночі Чернігівщини, де поміж численних категорій знахідок були виявлені предмети християнського культур натільні хрестики, виготовлені з металу, перламутру та сланцю, а також енколпіони (хрести-складні). А на одному з уламків горщика XII ст., виготовленого місцевим ремісником-гончарем, вдалося прочитати частину напису: "[Боже] поможи рабу твоєму М...". З усього сказаного випливає, що християнство цілком торжествувало навіть у цьому віддаленому од великих центрів куточку Південної Русі. Проте на сільському кладовищі небіжчиків ховали ще за старими звичаями під курганними насипами.

Слід зазначити, що серед археологічних пам'яток XI - XIII ст. саме поховальні пам'ятки якнайкраще ілюструють побутування релігійного синкретизму в середовищі широких народних мас Адже за християнськими канонами людина з цього світу мусила вирушати до потойбічного з тим, з чим прийшла, тобто без нічого. А на некрополях перших століть II тисячоліття н. є. досліджуються курганні насипи, під якими біля померлих часто знаходять різноманітний інвентар, що за традиційними віруваннями мав допомагати людині в її житті на новому місці. Така ж картина простежується й на багатьох безкурганних (тобто християнських) кладовищах: незрідка фіксуються в могилах кераміка та інші побутові речі, прикраси, елементи одягу тощо. Найчастіше зустрічаються в XI - XII ст. комплекси, де курган - символ язичництва в поховальній обрядовості ще насипався, але саме захоронения за обрядом інгумації вже проводилося в ямі, тобто виконувалася одна з догм нової, християнської релігії.

Ще одним підтвердженням синкретизму вірувань є наявність у культурних шарах багатьох давньоруських міст і сільських поселень, що існували на початку II тисячоліття н. е., амулетів-оберегів та символів християнської релігії. До останніх слід відносити вже згадані хрестики невеликих розмірів та енколпіони, а також іконки прямокутної і овальної форми, виготовлені з різного металу і каміння, фігурні підвіски із зображенням святих. На півдні Русі популярними були зображення Христа, Богородиці, Георгія, Миколая, Пантелеймона, Гавриїла та деяких інших. Зустрічаються не лише місцеві вироби (часто досить високої якості), а й імпортовані з Візантії, Скандінавії.

Вражають розмаїттям амулети перших століть II тисячоліття н. е. Поміж них орнаментовані підвіски круглої форми — символи Сонця, так звані "лунниці" - символи Місяця, мініатюрні топірці із золота та кольорових металів символи Перуна (його символами були ще й крем'яні знаряддя праці та уламки цього каменю), шумні амулети-обереги, які своїм звуком мали відганяти злих духів від людей і домашніх тварин. Крім того, відомі мініатюрні ключики символи багатства, кістяні обереги (ікла кабана, ведмедя, так звані "стилі" зігнуті вістря із зображенням чи орнаментом на одному з кінців, пазури хижаків), глиняні писанки, що уособлювали очисні, відроджувальні сили, та деякі інші речі Навіть певні побутові предмети, зокрема, ножі, потрапляючи в поховання, наділялися новими, магічними функціями, вони відігравали роль супротивників злих сил. Такі властивості окремих предметів побутового призначення зафіксовані і в етнографії.

Часто язичницькі та християнські амулети і символи зустрічаються разом в одному археологічному комплексі (наприклад, у складі однієї низки намиста могло бути кілька лунниць і хрестиків). Іноді протилежні з релігійного погляду мотиви могли переплітатися в одному виробі (наприклад, хрест у колі чи всередині лунниці, або звернення до Бога на язичницькому амулеті кабанячому іклі).

Розглянуті тут матеріали різних історичних джерел дозволяють зробити певні висновки. Можна стверджувати, що коли Київська Русь увійшла до християнського світу як рівноправний партнер, то отримала значні і позитивні імпульси, що безумовно сприяли розвиткові її культури загалом і релігійної свідомості зокрема.

Водночас давньоруська епоха стала добою протистояння старої і нової релігійних систем, взаємопроникнення ідей, що спричинило появу такого духовного феномена, як двовірство. Розвинуте в пору державотворення східнослов'янське язичництво не відразу поступилося місцем новій вірі. Проте апарат Церкви за підтримки світської влади поступово, але неухильно завойовував позиції в усіх куточках східнослов'янської ойкумени і, зокрема, на території південноруських земель.

Функції язичницьких богів перебрали на себе окремі християнські святі (Велес Власій, Перун Ілля), деякі православні свята (Пасха, Різдво) наклалися на прадідівські ритуали.

IX - XIII ст. стали перехідним етапом у розвитку християнства на території сучасної України, як і по всій Східній Європі. Нова доба його утвердження почалася в другій половині XIII ст., коли внаслідок внутрішнього духовного розвитку суспільства, а також глобальної для країни катастрофи - навали орд Батия і загибелі держави - східні слов'яни вже остаточно навертаються в християнство, а прадідівські божества та звичаї виступають переважно як релікти.

Loading...

 
 

Цікаве