WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Усе розмаїття елементів стародавнього язичницва; вірування, звичаї, наявність живих носіїв релігійних традицій тощо - побажав використати для ідеологічної підтримки своєї влади великий князь Володимир Святославич відразу після утвердження на київському столі 980 року. Саме ним було створено пантеон богів, знаних і шанованих у різних землях держави. Створення такого релігійного осередку в політичному і економічному центрі Київської Русі мало на меті обгрунтувати територіальну єдність та неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданих.

На чолі пантеону поставлено Перуна- володаря грому і блискавок, покровителя великого князя та його військової дружини, чим закріплювався принцип єдиновладдя. Перун був грізним божеством. Але водночас це був мудрий бог, адже його зображали з сивою (срібною) головою та золотими вусами. На посаді "першого серед перших" він змінив Рода.

Другим богом пантеону був Хорос. Окремі давні дослідники вважали, що це бог сонця і тепла.

Слідом за Хоросом називається Даждьбог- одне з головних божеств язичницької Русі. Під цим ім'ям обожнювалося Сонце, яке, згідно з віруваннями наших предків, давало життя, живило все навколишнє природнє середовище. Тобто це був бог що дає добро. Крім нього, східні слов'яни знали ще й інших "сонячних" богів, але Володимир із якихось відомих тільки йому причин вибрав Даждьбога. Широкого розповсюдження на Русі також "сонячні" амулети- круглі підвіски з різноманітними візерунками чи зображеннями.

Антиподом Даждьбогу 980 року був Стрибог- бог, який знищує добро. В ньму ще уособлювалися холод, негода. За "За словом о полку Ігоревім ", Стрибог- дід, родоначальник усіх вітрів. П'ятим богом вважався Сімаргл (або Семуругл в інших писемних джерелах). Про нього дійшло досить мало відомостей, з наявної інформації дослідники трактують образ Сімаргла як крилатого пса, охоронця зерна і посівів. З огляду на такі функції він мав крила, гострі пазури та зуби.

Єдиною представницею жіночої статі в цьому поважному зібранні богів була Мокош. Вона вважалася заступницею дому, родинного вогнища, покровителькою ткацтва, прядіння, вишивання та інших занять[22, 31].

Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Сприяло налагодженню і розширенню плідних зв'язків, побудованих на принципі рівноправності, з багатьма європейськими країнами, зокрема з Німеччиною, Польщею, Швецією, Римом.

Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття у населення Давньоруської держави.

              1. Розуміння поняття "християнські цінності" в давньоруському суспільстві

Ми живемо в такий час, коли в суспільному типову свідомості проходить формування нових цінностей та переосмислення старих.

Зараз можна спостерігати зростання інтересу до отримання знань, вмінь та навиків, які сприяли б росту статку людини. Разом з тим люди задумуються над тим, яке місце в їх житті займають моральні і духовні цінності. Важливим джерелом духовності суб'єкта є етичні норми на які він орієнтується у повсякденному житті. Коли суб'єкт сприймає і засвоює етичні норми як внутрішні обов'язкові зразки поведінки то він також приєднується до високих духовних цінностей буття. Духовне багатство людини збільшується, коли усталені в суспільних нормах духовні цінності стають невід'ємною частиною світу, суб'єктивної реальності. У якості християнських цінностей розглядались морально-етичні заповіді, які записані в Новому Завіті.

Поняття "християнські цінності" є умовними. Під цим розуміють ті цінності, котрі по своєму змісту прямо протилежні не християнським. Це не значить що вони повинні обов'язково мати якийсь виражений негативний особистісний чи суспільний зміст. До ахристиянських цінностей можна віднести інші релігії, а також цінності, які не входять до релігії, жодної релігії, що існують. Прикладом може бути відмінність між християнськими та язичницькими цінностями. Окрім цього добре відомо, що ряд заповідей християнства має певні загальні риси в порівнянні з іншими релігіями. Цінності можна розуміти, як форми репрезентації свідомості людини тих чи інших принципів поведінки [33, 49].

Існування в структурі морально-етичних цінностей двох різно направлених по змісту, підструктур можна розуміти, як закономірне явище, яке виникає в процесі взаємодії людини в соціальному середовищі. Кожна з них виконує певну функцію в житті людини і сприяє більш успішній його адаптації в тих чи інших умовах життєдіяльності. Християнські цінності будуються на встановленні безконфліктних відносин з іншими людьми, але й ухилення від виникаючих протиріч, відмова від активного вирішення життєвих труднощів. Таке відношення до себе чи до інших людей та ситуація в одних випадках може мати соціально адекватну, а в інших соціально неодекватну форми поведінки. Але дотримання християнських цінностей веде до дезадаптації людини, яка перестає враховувати потреби життя. А християнські цінності забезпечують прогрес або регрес особистості, групи чи суспільства, тому що породжені ними протиріччя є головним джерелом зміни будь-якої системи.

Цінності об'єкти віруванні оріентири, структуруючі світ, роблячи його рельєфним для людини і по відношенню до людини: " Всему царству ценностей присущ особый порядок, который состоит в том, что ценности в отношениях друг к другу образуют некую "иерархию", в силу которой одна ценность оказывается более высокой" или "более низкой", чем другая. Эта иерархия как и разделение на "позитивные" и "негативные" ценности, вытекает из самой сущности ценностей и не относится только к известным ценностям"" [26, 115]. Таке упорядкування світу одночасно є ціннисним упорядкуванням відкритої світу людини, утвердження в ньому і через нього певного культурно-антропологічного прототипу ("решения за себя есть формирования себя"), так як логос, світ смислів і цінностей, не протистоїть людині лише, як інше начало, а є загально значимою формою вираження суті людського буття формою і способом самоутотожнення людського начала в людині і по суті справи "лишь в той мере , в какой мы выполняем задачи и требования осуществяемим смыслом и реализируемыми ценностями, тогда человек осуществляет и реализует самого себя"[ 26, 117].

Виходячи з вище наведеного слід зазначити, що християнські цінності відігравали особливу роль в житті давньоруського суспільства і окремих людей, що мало вплив на їх життя, світобачення та світосприйняття.

              1. Трансформація ціннісних орієнтацій особистості після запровадження християнства

Контакти між язичництвом і православ'ям іноді простежуються навіть через багато століть. Як змогли встановити В. П. Коваленко та Р. С. Орлов, царські ворота іконостасу чернігівського Борисоглібського собору справді були виготовлені з металу срібного язичницького ідола, що його за переказами заховали в землю жерці під час охрещення чернігівців за князювання Володимира Святославича. Для витопу ідола були використані арабські дирхеми, а після знахідки його в пізньо-середньовічні часи срібло знайшло нове застосування - як матеріал для створення християнської святині.

Проте найбільш цікавим у переплетінні язичницьких та християнських ідей у світогляді як широких народних мас, так і соціальної верхівки Київської Русі виявилось явище, що отримало назву "двовірства"

І все ж релігійний синкретизм виявився на обох рівнях давньоруської культури (як елітарної, так і народної), наклав свій відбиток на поведінку, критерії цінностей і практичний бік діяльності представників різних соціальних груп населення. Двовірство не обмежувалося колом вірувань та обрядів, воно справляло великий вплив і на розвиток філософсько-світоглядних ідей, включаючи етичну та естетичну свідомість, історичне мислення, уявлення про саме суспільство. Весь комплекс пам'яток матеріальної культури й писемності, усна традиція в зафіксованих найдавніших шарах, живопис свідчать про взаємодію в культурі Київської Русі кількох світоглядів. І в пізніші часи навіть праведні християни подекуди, свідомо чи несвідомо, дотримувалися принципу двовірства: "Бога люби, але й чорта не гніви") двовірства можуть бути віднесені наступні явища:

1) одночасне звернення до християнських та нехристиянських надприродних персонажів та інші форми змішання різнорідних релігійних елементів;

2) використання християнами елементів язичницької обрядовості та фразеології;

3) присвоєння персонажам християнської міфології рис язичницьких нижчих і вищих божеств;

4) звернення до язичницьких персонажів і мотивів у вочевидь християнському середовищі.

(На думку Церкви, до двовірства слід зараховувати не лише синкретизм християнства і слов'янського язичництва, а й змішання з християнством елементів інших релігій (язичництва неслов'янських народів, ісламу тощо). Проте далеко не всі нехристиянські риси народних вірувань спрямовані своїм корінням у дохристиянську добу. Не зрідка власне християнські мотиви в перебігу їх засвоєння простолюдом набувають близького до язичництва вигляду. Язичницьке начало могло підтримуватися не стільки історичними спогадами, скільки сталістю життєвого укладу та пов'язаними з ним психологією й рівнем культури, і Традиційна народна культура з її чуттєвим, напівязичницьким світосприйняттям володіла колосальною творчою потенцією, що дозволяла їй істотно трансформувати і переосмислювати елементи християнства. Зазвичай уявлення про народні вірування, зокрема й у релігійній сфері, пов'язують із селянськими масами. Це загалом справедливо, одначе подібні ідеологічні погляди були характерними і для значної частини жителів давньоруських міст, мали прибічників і в аристократичному середовищі.

Loading...

 
 

Цікаве