WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Святими по смерті ставали й окремі церковнослужителі. З-поміж них найбільш популярними були ігумени Печерського монастиря Антоній та Феодосій, якого канонізовано першим. Антоній після постригу на Афоні повернувся до Києва й заснував монастир, викопавши печеру та організувавши братію для спільного життя і молитви. Феодосій, переборовши опір рідної матері, став спершу ченцем, а згодом і визнаним релігійним діячем, до думки якого прислухалися навіть "сильні світу цього". В перенесенні останків Феодосія з печерної келії до монастирського Успенського собору брав участь і автор "Повісті минулих літ" Нестор Літописець, котрий сам і описав цю подію.

Перегодом святими стали варяги Федір та його син Іоанн християни ще за часів панування язичництва на Русі, які загинули 983 року.

Наприкінці першого століття після прийняття християнства тільки столиця держави Київ мала свій пантеон святих, йому відразу було надано загальнодержавного характеру. Згодом, у часи феодальної роздробленості XII - XIII ст., з'явилися й місцеві святі в окремих землях. Так, у Чернігові були канонізовані князь Ігор Ольгович та митрополит Костянтин. Першого 1147 року вбили повсталі кияни (перед тим князь був змушений відмовитися од великокнязівського столу й прийняти постриг у Феодорівському монастирі), другий заповів, щоб після смерті його тіло було викинуте за ворота міста на розтерзання звірам (аналогія - смерті перших християнських мучеників у імператорському Римі).

Інформація писемних джерел про поширення православ'я з центру на інші землі, певне пристосування візантійських релігійних канонів і обрядів до місцевих умов, а також про створення нових святинь на Русі підтверджується археологічними матеріалами. Зокрема, майже половина всіх досліджених на території південноруських земель залишків кам'яних храмів розташовані саме в Києві Тут число церковних споруд X - XI ст. майже дорівнює кількості аналогічних будівель ХП - ХШ ст.

Така ж закономірність (щоправда, в скромнішому числовому вираженні) простежується в Переяславі. В Чернігові до XI ст. відносяться два храми, а на територіях інших південноруських міст по одному. Значно збільшується число храмів, зведених на півдні Київської Русі, в XII — XIII ст., що було пов'язано як із поширенням християнства, так і з бажанням місцевих князів будувати престижні споруди у зв'язку з соціально-економічним зміцненням вотчинних володінь.

Крім залишків кам'яних споруд, у різних місцях виявлені речі культового вжитку: хороси, підсвічники, кадила, що засвідчує перебування тут за середньовіччя дерев'яних церков чи каплиць.

На Русі протягом кількох століть більше всього будувалося храмів на честь Богородиці, різних свят (Різдва Богородиці, Успіння, Покрова, Срітення, Введення), Христа і конкретних святих, які переважно були небесними патронами князя-засновника певної церковної споруди.

Співвідношення місцевих традицій і ортодоксального християнства простежується в певних рисах поховальної обрядовості перших століть II тисячоліття н.е. Зокрема, типовий для візантійського регіону звичай перезахоронения померлих через певний час на Русі зафіксовано лише в окремих монастирях Києва та Чернігова, а також у Василеві та його околицях на Дністрі. Східні слов'яни, з огляду на психологічну специфіку в ставленні до померлих, ховали їх раз і назавжди.

Певний вплив обрядовості з Візантії простежується в звичаї проживання чи захоронения в печерах, що його в кількох випадках зафіксовано на території Середнього Подніпров'я (Київ та його околиці, Чернігів, Монастирьок, Любеч), Середнього Подністров'я та Волині (Бакота, Ля-дава, Зимно, Нагоряни та ін.).

Незначне число випадків дотримання обрядовості ортодоксального візантійського християнства свідчить про те, що ні про яке засилля грецького кліру в східнослов'янських парафіях не може бути й мови. Додамо, що, на відміну од теплих, сухих та провітрюваних печер чорноморсько-середземноморського регіону, на основній частині сучасної України (як і всієї Східної Європи в цілому) печери будувалися під землею, були холодними, темними, задушливими. Проживання в них для ченців-аскетів, котрі присвячували себе тільки Богу, оберталося на справжнє подвижництво.

Така орієнтація Церкви на всіх рівнях передовсім на місцеве середовище спричинювала те, що духівництво було одним із поборників спокою та злагоди на Русі.

Церкві подеколи було навіть байдуже, має рацію чи помиляється в конкретному випадку той або інший світський феодал будь-якого рівня, котрий іде зі зброєю в руках на сусіда чи родича. Завданням її стало запобігання кровопролиття, отож духовні пастирі докладали значних зусиль для ліквідації суперечностей в ім'я злагоди і єдності князівських родин.

Слід зазначити, що позиція митрополита, єпископів і священиків визначалася тим положенням, яке Церква посідала в системі феодальної держави. Розуміючи, що за умов політичної нестабільності й постійної міжкнязівської боротьби земельні, фінансові та правові інтереси Церкви повсякчас ущемлюватимуться, духівництво було зацікавлене в збереженні єдності Русі. Доцентрові тенденції Церкви зумовлювалися також її положенням паралельної політичної структури, яка мала великі можливості в справі формування суспільної свідомості, розвиткові культури, виробленні й поширенні на певні життєві сфери церковної юрисдикції, здійсненні міжнародних зв'язків (насамперед з візантійською ойкуменою).

Як інститут, котрий відав управлінням культу, Церква володіла розгалуженою мережею установ, що опікувалися літургічною та іншими формами діяльності, місіонерством, виконанням християнських таїнств, віросповіданням та релігійно-пропагандистською діяльністю. За допомогою князівської влади вона справляла відчутний вплив на розвиток у Київській Русі феодальної суспільної свідомості, писемності, літератури, культури загалом у християнській релігійній формі. Водночас вона завдавала значних втрат старій язичницькій культурі Але що далі від центрів, то її вплив був усе менш дійовим [42, 134].

Проте населення Східної Європи в цілому й південноруських земель зокрема не могло в одну мить відмовитись од старих дідівських та батьківських язичницьких вірувань і "одноголосно" сприйняти нові духовні цінності. З цього погляду ситуація на Русі не була чимось новим - подібні явища зафіксовані в західноєвропейських країнах та й у Візантії вже після утвердження нової християнської державної релігії [17, 145-146]. А про те, як це відбувалося на Русі, красномовно свідчить хоча б літописне повідомлення 1071 року (більш як через 80 років після введення православ'я):

"У ті ж часи прийшов волхв, спокушений бісом, бо, прийшовши до Києва, він говорив: "Явилися мені п'ять богів, кажучи так: "Повідай людям, що на п'ятий рік потекти Дніпру назад, а землям переступати на інші місця, так що стати Грецькій землі на Руській землі, а Руській на Грецькій, і іншим землям переміститися"". Невігласи ж його слухали, а віруючі насміхалися, говорячи йому: "Біс тобою грає на пагубу тобі". Що й сталося йому, бо одної ночі зник він безвісти".

Певна річ, такі явища мали місце передовсім у народній культурі, не так тісно пов'язаній попервах з інноваціями.

З'ясувати цю ситуацію здатне розташування самої пам'ятки: вказані поселення та могильник знайдено поблизу місця, де підземна річка виходить на поверхню і, утворюючи гарну, оточену деревами невелику затоку, на дні якої ввесь час м'яко коливається білий пісок (аналогія - палаюче вогнище), вливається в річку Ласка - праву притоку Десни. Тут тривалий час стояла каплиця і жителі поблизьких сіл відзначали свято Маковея. Зіставляючи наявну археологічну інформацію з літописним повідомленням про будівництво храмів на місці язичницьких святилищ, можна з великою долею імовірності стверджувати, що в XI - XII ст., як і в давніші часи (поряд знайдено сліди слов'янського поселення третьої чверті І тисячоліття н. є.), населення шанувало цей чудовий куточок природи. Таке поклоніння деревам, озерам, ручаям, на думку відомого дослідника слов'янської міфології Є. В. Анічкова, було однією з форм релігійної свідомості. Святилище на березі Ласки могли відвідувати на початку II тисячоліття, тобто після введення християнства, й паломники-язичники з більш віддалених місцевостей, зокрема, представники заможних прошарків суспільства. Це паломництво сприяло торговельним оборудкам, обміну прикрасами, не типовими для сільської місцевості. Окремі з них згодом опинилися серед інвентаря в згаданих похованнях.

Таким чином за ортодоксального християнства існували свої правила та канони.

За доби Давньої Русі

Саме пристосування прадавніх язичницьких культів східних слов'ян до нових форм економічного й суспільно-політичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодального суспільства і його держави. Протягом усього кількох років з часу проведення уніфікації і об'єднання язичницьких культів на основі традиційних вірувань східних слов'ян відбулося перегрупування політичних сил всередині панівної верстви Київської Русі, загалом завершилося її станове оформлення та консолідація.

Loading...

 
 

Цікаве