WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

              1. Світобачення та світосприйняття

За язичництва

Мораль вкорінена в релігії. Вона неминуче занепадає, якщо занепадає релігія, тому що тільки в ній знаходить свою основу.

Первісні релігії характеризуються, по-перше, відсутністю абстрактних уявлень про бога переважають конкретні образи, що пов'язують вищі сили з якимись окремими явищами природи, тваринами, предками. Ці вищі сили власне, ще не боги, а духи, виявляються не такими вже й вищими, вони досить близькі до людей, які можуть за допомогою певних культових дій впливати на них.

По-друге, це ранньоміфологічний характер релігійного досвіду і богоявлення, тобто ще не йде мова про слово, про откровення чи догмат, - люди можуть сприймати бога лише в міфологічних образах, та й досить примітивних, в приказках чи притчах.

По-третє, слід підкреслити родоплемінний характер релігійних культів. Кожний рід або плем'я мали свої уявлення про духів, своїх духів-оборонців, особливості культу тощо. Звичайно, культи споріднених племен могли мати спільні риси, мала місце і повна дифузія релігійних уявлень.

Ще одна особливість первісних релігій-це майже повне злиття культу і життя. Життя первісної людини і є її богослужінням, тобто кожна її дія відбувається згідно з релігійно освяченими обрядами та правилами, що є підгрунтям збереження первісної моралі.

Про звичаї язичників було відображено в "Повісті минулих літ". "Все эти племена имели свои обычаи и законы своих отцов, и предания, и каждые- свой нрав. Поляне имеют обычай отцов своих кроткий и тихий, стыдливы перед снохами своими и сестрами, матерями и родителями; перед свекровями и деверями великую стыдливость имеют; имеют и брачный обычай: не идет зять за невестой, но приводит ее накануне, а на следующий день приносят за нее- что дают. А древляне жили звериным обычаем, жили по-скотски; убивали друг друга, ели все нечистое, и брака у них не было, но умыкали девиц у воды. А радимычи, вятичи и северяне имели общий обычай: жили в лесу, как и все звери, ели все нечистое и срамословили при отцах и при снохах, и браков у них не бывало, но устраивались игрища между селами, и сходились на эти игрища, на пляски и на всякие бесовские песни, и здесь умыкали себе жен по зговору с ними; имели же по две и три жены" [25, 36].

Важливе місце в житті східних слов'ян посідали культові споруди: капища, святилица, - де стояли виконані з різного матеріалу зображення язичницьких богів.

В пошані у слов'ян були також священні дерева і дики тварини, насамперед могутні старі дуби й дикі кабани- вепри. Про полювання на вепра та урочисте споживання його м'яса розповідається в літописах і билинах [22, 20].

В суспільстві обов'язково мали бути особи, які досконало знали всі обряди і звичаї, пояснювали їх на молебнях та інших зібраннях громади, стежили за неухільним дотриманням прадідівських канонів, а також доповнювали традиції новими реаліями. Такі люди були і на Русі, їх називали волхвами, чаклунами й відунами.

Про існування волхвів в останні століття першого тисячоліття н. є. Свідчать також окремі поховальні комплекси, виявлені в різні роки на могильниках сучасних українських земель. Це так звані "скорчені поховання", в яких померлого було покладено на бік з підігнутими ногами (на відміну від звичайного захоронення, коли померлий лежить горілиць і з руками або розтягнутими вздовж тіла, або складеними на грудях чи животі).

Усе розмаїття елементів стародавнього язичницва; вірування, звичаї, наявність живих носіїв релігійних традицій тощо, - побажав використати для ідеологічної підтримки своєї влади великий князь Володимир Святославич відразу після утвердження на київському столі 980 року. Саме ним було створено пантеон богів, знаних і шанованих у різних землях держави. Створення такого релігійного осередку в політичному і економічному центрі Київської Русі мало на меті обгрунтувати територіальну єдність та неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданих.

На чолі пантеону поставлено Перуна- володаря грому і блискавок, покровителя великого князя та його військової дружини, чим закріплювався принцип єдиновладдя. Перун був грізним божеством. Але водночас це був мудрий бог, адже його зображали з сивою (срібною) головою та золотими вусами. На посаді "першого серед перших" він змінив Рода.

Другим богом пантеону був Хорос. Окремі давні дослідники вважали, що це бог сонця і тепла.

Слідом за Хоросом називається Даждьбог- одне з головних божеств язичницької Русі. Під цим ім'ям обожнювалося Сонце, яке, згідно з віруваннями наших предків, давало життя, живило все навколишнє природнє середовище. Тобто це був бог що дає добро. Крім нього, східні слов'яни знали ще й інших "сонячних" богів, але Володимир із якихось відомих тільки йому причин вибрав Даждьбога. Широкого розповсюдження на Русі також "сонячні" амулети- круглі підвіски з різноманітними візерунками чи зображеннями.

Антиподом Даждьбогу 980 року був Стрибог- бог, який знищує добро. В ньому ще уособлювалися холод, негода. За "За словом о полку Ігоревім ", Стрибог- дід, родоначальник усіх вітрів. П'ятим богом вважався Сімаргл (або Семуругл в інших писемних джерелах). Про нього дійшло досить мало відомостей, з наявної інформації дослідники трактують образ Сімаргла як крилатаго пса, охоронця зерна і посівів. Зогляду на такі функції він мав крила, гострі пазури та зуби.

Єдиною представницею жіночої статі в цьому поважному зібранні богів була Мокош. Вона вважалася заступницею дому, родинного вогнища, покровителькою ткацтва, прядіння, вишивання та інших занять[22, 31].

За ортодоксального християнства

Під впливом місцевих традицій ортодоксальне християнство в Східній Європі зазнало певних змін. У XII ст. краківський єпископ Матвій у листі до одного з апологетів західнохристиянського вчення Бернарда Клервоського писав: "Не бажає згаданий народ з грецькою, ні з латинською церквою бути одностайнім, але, відрізняючись од тієї і від іншої, таїнства жодної з них не поділяє [43, 115] . Звичайно, йдеться тут насамперед про масову релігійну свідомість та спробу ідеологічного обгрунтування необхідності хрестового походу католиків на східнослов'янські землі, що саме в ті часи планувався, адже у вищих та духовних колах, а також чернечих братіях вплив високоосвіченого і розвинутого візантійського духівництва був набагато сильніший, ніж серед простолюду. Проте відмінності також були.

На думку німецького дослідника Г. Підскальського, особливості теології Київської Русі виявились у відсутності традицій класичної античності, що була доступна руському читачеві переважно через збірки афоризмів на кшталт "Бджоли". Популярнішими стали інші твори: сказання, похвали, житія. Інша характеристична риса постає з відмінностей політичної та культурної ситуації, яка спричинювала на одміну від "наднаціональної позиції" візантійців підкреслено "національне" забарвлення всіх сфер життя русів. Третьою особливістю стала наявність так званого "двовірства", про що докладніше піде мова трохи далі. Фактично на Русі не було творів із раціоналістичною контраргументаціею язичницьких вірувань. Інші особливості були менш значні (квазіанонімність багатьох творів тощо).

До цього можна додати ще низку важливих фактів. Зокрема, аналіз джерел дозволяє припускати, що взаємовідносини константинопольського патріарха з новою паствою та кліром не завжди були чітко регламентовані за схемою: патріарх - митрополит – клір- миряни. Вкажемо хоча б на не санкціоноване Візантією поставлення Іларіона і Климента Смолятича на митрополичу посаду князями Ярославом Мудрим та Ізяславом Мстиславичем.

Таке ж небажання підпорядковуватись апаратові митрополита в Софії Київській містить у собі й "Слово о пришествіи мастеръ церковныхъ от Цараграда къ Онтонію и Феодосию", викладене там само. Згідно з цією оповіддю візантійська імператриця вела справи зі згаданою монастирською братією безпосередньо, а не через давньоруського митрополита, хоч останній перебував у цьому ж місті.

Наведені факти переконливо свідчать про можливість (і практикування) прямих контактів конкретних релігійних громад із патріархією, подеколи минаючи митрополита, а подеколи навіть ігноруючи його й звертаючись до світської влади з проханням допомоги чи заступництва.

Після охрещення православні церковнослужителі почали знайомити паству з основами нових релігійних знань. Неофіти дізналися, що, крім Бога-отця, сина і святого духа, існують ще й ангели, архангели, серафими та херувими. Крім них, були також люди, котрі з часом ставали святими. Першими з них стали князі-мученики, яких було забито за наказом їх старшого брата Свя-тополка, котрий сів на київському столі по смерті батька Володимира Святославича 15 липня 1015 року

Згодом були канонізовані й інші представники князівського роду, зокрема, Ольга та Володимир, які так багато зробили для утвердження нової віри в Київській Русі.

Loading...

 
 

Цікаве