WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення - Курсова робота

Церква суттєво розширила межі великокнязівської влади, витворивши ідеальний образ християнського володаря та пов'язану з цим систему поглядів на прерогативи монарха, засоби і форми здійснення його влади. Розвиваючи східнохристиянську концепцію верховної державної влади, вона сприяла утвердженню в давньоруському суспільстві нової політичної моралі. її діяльність позитивно вплинула на розвиток суспільної думки, давньоруської писемності, літератури та культури.

Питання влаштування церковної організації на Русі є дискусійним, оскільки можливості його розв'язання обмежені вкрай слабкою насиченістю джерельної бази. Перше пряме свідчення про київську митрополію осередок організації руської православної Церкви з'явилося майже через півстоліття після офіційного проголошення християнства державною релігією Русі. Розпливчастість наведеного фрагмента "Повісті минулих літ", на жаль, не дозволяє однозначно тлумачити дату й місце влаштування митрополичої кафедри в Київській Русі.

Такий авторитетний дослідник історії Церкви, як Є. Є. Голубинський, вважав, що митрополича кафедра на Русі після свого утворення перебувала в Переяславі й тільки 1037року перенесена до Києва [7, 102] . Ця точка зору була особливо поширеною у вітчизняній історіографії дожовтневого періоду. У новітній літературі питання про виникнення церковної організації на Русі найбільш грунтовно вивчив відомий польський історик А. Поппе.

Конкретно-історичні обставини, що зумовили вибір саме Переяслава для влаштування там резиденції руських митрополитів, залишаються нез'ясованими. Причину його влаштування у віддаленому од київського центру Переяславі дослідники не зрідка вбачали в необхідності налагодження матеріального забезпечення причту руського митрополита.

Ранніх літописних свідчень про церковне будівництво в Переяславі не збереглося. Маємо лише скупе повідомлення Никонівського літопису, вміщене під 1008 роком, про зведення тут кам'яної церкви "Воздвижения Чесного Хреста". І все ж за Переяславом дуже швидко закріпилося значення авторитетного церковного центру Русі. Навіть після переміщення митрополії до Києва 1037 року Переяславу продовжували підпорядковуватися в церковних справах кілька центрів Північно-Східної Русі.

Виникнення церковної організації на Русі відбувалося за обережних пошуків взаємоприйнятних шляхів співробітництва між християнською Церквою і державою. З'ясувалося, що безпосереднє підпорядкування митрополичої кафедри константинопольській патріархії ні в чому не обмежувало влади руського князя. Митрополія могла, хоч і формально, вільно провадити церковноадміністративну діяльність, створюючи єпископські кафедри й призначаючи на них сановників. За правління Володимира Святославича єпископські кафедри були влаштовані тільки в Новгороді та Білгороді (поблизу Києва), а вже потому в Чернігові.

Після смерті 1015 року Володимира Святославича та розгрому Святополка в Києві утверджується Ярослав Мудрий. За його правління до стольного града Русі, що прикрасився новими пам'ятками зодчества, було перенесено митрополичу кафедру.

Головним і найвеличнішим храмом Києва став Софійський собор. Іларіон - сучасник і ймовірний організатор його побудови і розпису - передає свій захват від цієї споруди такими словами:

"Церква дивна і славна всім навколишнім країнам, подібної не зустріти в жодній країні від Сходу й до Заходу".

Собор був монументальним втіленням політико-ідеологічних уявлень давньоруського суспільства про місце Києва і правлячого великокнязівського дому в системі тогочасної цивілізації.

Церква в Київській Русі формувалася як державний інститут. Подібно до всіх інших східних Церков, вона була автономною в своєму внутрішньому релігійно – канонічному влаштуванні. Проте не могла провадити незалежну від державної влади політику. Пристосовуючись до конкретно- історичних умов ранньосередньовічної Русі, православна Церква будувала свою організацію за феодально-ієрархічним зразком, наслідуючи в загальних рисах структуру державного устрою Київської Русі. Шляхи формування державно-адміністративного устрою і організаційної структури Церкви загалом збігалися. Так, у пору існування відносно єдиної державної структури Русі в країні функціонувала єдина загальнодержавна митрополія та кілька єпископій у найбільших містах і землях, що відповідало рівню суспільно-політичного і економічного розвитку Київської Русі, її єдиновладній формі правління з системою намісників у великих містах.

Слід вважати, що тоді Церква ще не мала власних постійних джерел прибутків. У ранньофеодальну добу історії Давньоруської держави головною формою матеріального забезпечення Церкви була десятина.

Зміни в державному устрої Київської Русі, в свою чергу, зумовили еволюцію структури релігійної організації. Церква вигідно скористалася з соціально-політичної ситуації, що склалася в країні по смерті Ярослава Мудрого 1054 року. Тоді на великокнязівському столі в Києві утвердився його старший син Ізяслав. Святослав і Всеволод Ярославичі посіли князівські столи відповідно в Чернігові та Переяславі. Цей "тріумвірат" Ярославичів являв собою своєрідну, хоча й досить умовну форму державного устрою, за якого верховна влада належала групі князів-родичів, пов'язаних між собою васально-ієрархічними стосунками. Колишня територіальна єдність "Руської землі" була порушена Церква чутливо реагувала на найменші зміни в структурі державної влади. Як наслідок утвердження нової форми державної влади в столицях давньоруських князівств улаштовуються єпископські кафедри, що були ідеологічною опорою місцевого земельного нобілітету (знаті). Соборні храми давньоруських міст - центрів феодальних земель-князівств були монументальними символами їх осібності й величі. Прагнучи піднести престиж свого князівства до значення Києва, місцеві правителі не зрідка змагалися з його шедеврами культової архітектури, намагаючись втілити в місцевому будівництві кращі його зразки. Так, засобом політичного суперництва між спадкоємцями Ярослава Мудрого і Всеславом Полоцьким стала збудована ним у Полоцьку Софія.

У XII — на початку XIII ст. літописи згадують про єпископські кафедри в Смоленську, Рязані, Турові, Галичі, Перемишлі та деяких інших центрах. Важливо відзначити, що єпископські кафедри відкривалися також у містах, що розташувалися в прикордонних із кочовим "Полем" областях. Такими центрами на південному порубіжжі Київської землі в різні періоди давньоруської історії були Юр'їв, Святополч та Канів. Потужні переселенські хвилі захопили й прибили сюди наприкінці X - XI ст. чимало іноетнічного люду, а також вихідців із північних та північно-східних земель Русі. Тамтешні церковні ієрархи відігравали значну роль у справі налагодження добросусідських взаємин із кочовиками, виступаючи за збереження на цих землях миру та спокою. Місцеві єпископії активно впливали на формування господарської й суспільно-політичної єдності цієї поліетнічної області, що сприяло аккультурації (культурним взаємовпливам) слов'янства та інших етносів.

Церковна організація, що склалася впродовж кількох століть на давньоруських землях, віддавна розглядалася константинопольським патріархом як непорушна цілісність. .

Монастирі. Особливе місце в структурі давньоруської церковної організації посідало чорне духівництво. Інститут чернецтва на Русі склався в процесі християнізації країни.

IX - XIII ст. стали перехідним етапом у розвитку християнства на території сучасної України, як і по всій Східній Європі. Нова доба його утвердження почалася в другій половині XIII ст., коли внаслідок внутрішнього духовного розвитку суспільства, а також глобальної для країни катастрофи - навали орд Батия і загибелі держави східні слов'яни вже остаточно навертаються в християнство, а прадідівські божества та звичаї виступають переважно як релікти.

Таким чином, пристосування прадавніх язичницьких культів східних слов`ян до нових форм економічного й суспільно-політичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодального суспільства і його держави. Протягом усього кількох років з часу проведення уніфікації і об`єднань язичницьких культів на основі традиційних вірувань східних слов`ян , відбулося перегрупування політичних сил в середині панівної верстви Київської Русі , загадом завершилося її станове оформлення та консолідація. Язичництво , нехай і реформоване в політеїзм, уже не відповідало соціальним і політичним вимогам та претензіям правлячої верхівки, що прискорeно феодалізувалася. Збереження язичництва перешкоджало рівноправним відносинам Київської Русі з християнськими державами середньовічного світу

Розділ ІІІ. Зміна світобачення та соціального сприйняття

З метою розкриття цієї проблеми постає аналіз світобачення і світосприйняття слов'ян-язичників доби класичного або ортодоксального християнства та зміна, що відбувається у світогляді вчорашніх язичників після хрещення.

Loading...

 
 

Цікаве