WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа - Курсова робота

Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа - Курсова робота

Проте, якщо для більшості людей середньовічного Заходу горизонт обмежувався часом усе їх життя смужкою лісу, то зовсім не слід було б уявляти собі середньовічне суспільство як світ нерухомих домосідів, прив'язаних до свого оточеного лісом клаптика землі. Навпаки, дивує надзвичайна мобільність середньовічних людей.

Зв'язки між населеними пунктами були обмежені і зводилися до нерегулярних і досить поверхневих контактів. Натуральне господарство характеризувалось тенденцією до самозадоволення основних потреб. До того ж, шляхи сполучення практично були майже відсутні або знаходилися в абсолютно незадовільному стані. Старі римські дороги в тих районах, де вони були, поступово стали непридатними, нові шляхи розчищалися рідко, і підтримка їх була пов'язана з великими труднощами. Турботи державної влади про засоби сполучення не виходили за межі урядових потреб, дуже обмежених. Проте і ці потреби задовольнити було нелегко. Надаючи судові і податкові імунітети церковним установам та служивим людям і даючи їм широку владу над селянами, англо-сакські королі, наприклад, залишали за собою право вимагати від населення участі в спорудженні укріплень і ремонті доріг. Прокладення доріг і зведення мостів вважалися Богоугодною справою. Подорож в період раннього середньовіччя була небезпечною і тривалою справою. Небезпечною – бо розбійники були майже невід'ємною ознакою великої дороги, тривалою – бо засоби пересування були не у кращому стані, ніж шляхи. За добу можна було подолати найбільше декілька десятків кілометрів, часом дороги були настільки занедбаними, що подорожні рухалися ще повільніше.

Про те, з якою швидкістю передавалися відомості про важливі події свідчать такі факти: звістка про смерть Фрідріха Барбаросси в Малій Азії досягла Німеччини через чотири місяця; англійці дізналися про те, що їх король Річард Левине Серце потрапив у полон в Австрії, через чотири тижні.

Переміщувались в основному рицарі, хрестоносці та інші члени суспільства які жили не за рахунок землі і фактично не мали батьківщини. Селянин, поля якого були більш менш оборотною концесією з боку сеньйора і часто перерозподілялися сільською громадою, згідно з правилами сівозміни і ротації полів, був прив'язаний до своєї землі тільки волею сеньйора, від якого він охоче вислизав спочатку втечею, а пізніше шляхом правової емансипації. Індивідуальна або колективна селянська еміграція була одним з великих феноменів середньовічної демографії і суспільства.

Жоден матеріальний інтерес не утримає більшість з них удома, але самий дух християнської релігії виштовхує на дороги. Людина – лише вічний мандрівник на цій землі вигнання – таке вчення церкви, яка навряд чи потребувала того, щоб повторювати слова Христа: "Залиште усе і йдіть за мною".

Жалюгідна дійсність паломництва – доходила до трагічних випадків з хрестоносцями, померлими в дорозі з голоду або винищеними сарацинами. Швидшим був шлях по морю. При попутному вітрі корабель міг пройти до 300 км на добу. Але небезпеки тут були ще більшими, ніж на землі. Досягнута волею випадку швидкість просування могла бути зведена нанівець безнадійними штилями, зустрічними вітрами і течіями.

Кораблебудування було слабо розвинене в тогочасній Європі, судна були мало пристосовані до плавання у відкритому морі і трималися переважно шляхів, що йшли вздовж узбережжя. Виняток становили вікінги – сміливі мореплавці, кораблі яких побували у всіх морях Європи, від Чорного і Середземного до Північного і Білого, і навіть перетинали Північну Атлантику. Але залишилося невідомим, скільки швидкохідних суден загинуло в штормах і якою дорогою ціною були сплачені їх морські експедиції в Біле море або до берегів Гренландії і Америки. Та і нормани по можливості намагались не віддалятися далеко від берегів або островів: засоби орієнтування у відкритому морі були дуже примітивні.

Розмах усіх цих рухів, міграцій, подорожей був насправді вкрай невеликий, особливо у християнському світі. Географічний горизонт був одночасно і духовним горизонтом християнського світу. Вражає неточність учених в космографії: зазвичай допускали, що Земля є диском, нерухома і знаходиться в центрі всесвіту; потім уявили, услід за Аристотелем, систему концентричних сфер, а починаючи з XIII ст. – складнішу і ближчу до дійсності систему руху планет за Птоломеєм. Але ще більш вражаючою є фантазія середньовічної географії за межами Європи і Середземноморського басейну. Особливо примітною була та теологічна концепція, яка надихала до XIII ст. християнську географію і картографію. Як правило, розташування Землі визначалося віруванням, що її "пупом" є Єрусалим і що схід, який найчастіше поміщали на картах вгорі, на місці Північного полюса, має своєю вищою точкою гору Такт-і-Сюлейман в Азербайджані, де знаходиться земний рай і звідки витікають Тигр, Євфрат, Фісон (зазвичай ототожнюваний з Гангом) і Геон, тобто Ніл. Нечіткі відомості, які могли мати християни про ці річки, викликали певні труднощі. Їх легко повертали в інший бік. Пояснювали, що відомі витоки Тигра і Євфрата не є їх дійсними витоками, які розташовані на схилах райської гори Едем, а води цих річок надовго втрачаються в пісках пустелі, перш ніж знову вийти на поверхню.

У реальному житті панував християнський світогляд. Християнство було вагомою частиною історичної еволюції. Саме стосовно нього середньовічний християнин визначав усю решту і людства, і свого місця по відношенню до інших. І передусім, на думку Ле Гоффа, стосовно візантійця. З 1054 р. візантієць вважався єретиком. Проте, якщо звинувачення в розколі, відступництві і було найважливішим, західні люди не доходили до того, щоб його визначити – в усякому разі, назвати. Навіть для тих людей Заходу, які не споглядали її чудес, Візантія була в середні віки джерелом майже усіх багатств, бо звідти йшли найцінніші товари її власного або чужоземного виробництва. Звідти йшли розкішні тканини – шовк, секрет якого вона дізналась у Китаю в VI ст., звідти йшла повноцінна до кінця XI ст. золота монета, яку на заході називали попросту "безантом", цей "долар Середньовіччя". Скільки спокус пробуджували такі багатства!

Якщо ворожість середньовічних християн до візантійців, з якими вони знаходилися в постійних контактах, не обходилася без докорів сумління, то по відношенню до мусульман тут, мабуть, не було проблеми. Магомет був одним з гірших страховищ середньовічного християнства. Він невідступно переслідував уяву християн в апокаліптичному баченні. Він не згадувався інакше як у зв'язку з Антихристом.

В той же час історія ставлення середньовічних християн до мусульман є історією коливань і відтінків. До XI ст. християнські паломництва в завойовану мусульманами Палестину здійснювалися мирно, і лише у деяких теологів вимальовувався апокаліпсичний образ ісламу.

Усе змінилося в XI ст., коли усією пропагандою, що висувала на перший план ненависть християн до прибічників Магомета, були підготовлені і майстерно організовані хрестові походи. Але все ж через цю опущену завісу між християнами і мусульманами, які, здається, підіймали її тільки для того, щоб воювати, через цей бойовий фронт, тривали і навіть розширювалися мирні контакти і обміни. Передусім торговельні обміни. Які б ембарго не накладало папство на вивезення християнських товарів в мусульманський світ, ці заборони підривала контрабанда. Потім інтелектуальні обміни. Не те щоб багато християнських інтелектуалів спокушались переходом в інший табір, по правді кажучи, араби головним чином передавали християнським ученим грецьку науку, накопичену в східних бібліотеках і пущену в обіг мусульманськими ученими, які принесли її на західну окраїну ісламського світу, в Іспанію, де вона у міру Реконкіста жадібно вбиралася освіченими християнами.

Більш того, у Святій землі, головному місці військового протистояння християн і мусульман, швидко встановилися стосунки мирного співіснування.

Щодо навколишнього світу, то селян здебільшого обмежувався їх поселенням та двором, предметно-чуттєве ставлення до якого визначало його центральну роль у системі космічних уявлень людей середньовіччя. "В дворі землероба містилась модель Всесвіту".

Той світ поруч із земними істотами, предметами і явищами включав у себе ще і інший світ, що породжується релігійним свідомістю і забобонами. Цей світ, на наш сучасний погляд, можна було б назвати подвоєним, хоча для людей середніх віків він виступав як єдиний. Про кожен предмет окрім обмежених відомостей, що стосуються його фізичної природи, існувало ще і інше знання – знання його символічного сенсу, його значень у різних аспектах відношення людського світу до світу божественного. Символічне подвоєння світу надзвичайно його ускладнювало, і кожне явище можна і потрібно було по-різному тлумачити і розуміти, бачити за його зримою оболонкою ще і суть, приховану від фізичного погляду. Світ символів був невичерпний.

Loading...

 
 

Цікаве