WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа - Курсова робота

Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа - Курсова робота

Усі без винятку роботи Ж. Ле Гоффа охоплюють тривалі часові рамки, в межах яких змінюються ті чи інші категорії. Однією із досліджуваних ним категорій стали людські цінності, що формувались у середньовічних людей на основі християнської релігії, хоча вона не була винятковим фактором. У роботі про еволюцію цінностей автор протиставляє релігійні цінності "земним" та аналізує міру впливу їх на людину, значення та роль у формуванні світогляду.

Якщо говорити про тематику робіт Ж. Ле Гоффа, то основна маса їх присвячена проблемам часу і простору, ідеям, уявленням, образам, сновидінням, тобто тому, чому не надавали великого значення інші історики, зосереджуючись на матеріальних речах чи матеріальних проявах людської ментальності. Ле Гоффа можна назвати одним із найбільших новаторів у плані проблематики та об'єктів дослідження.

Не менш резонансний характер, не тільки у радянській та російській, а й у світові історіографії, мають праці Арона Яковича Гуревича. "Якби потрібно було знайти спільну назву для цілої серії усіх моїх монографій, написаних в різні роки, то, мабуть, жодна не підійшла б краще ніж "До нового розуміння Середньовіччя"", такими словами А. Я. Гуревич розпочинає передмову до однієї зі своїх праць, і ці слова як найкраще характеризують усю діяльність автора у галузі дослідження середньовічної історії та культури. Його роботи стали дійсно новаторством у радянській історіографії.

На відміну від Ж. Ле Гоффа А. Я. Гуревич більшу увагу приділяв матеріальній стороні історії, що було пов'язано з ідеологічними рамками, у які були поставлені тогочасні радянські історики. Але А. Я. Гуревич починав свою діяльність у період "відлиги" і був прихильником шістидесятників це вплинуло на його світогляд, і за це йому довилось поплатитись власною кар'єрою.

У той час медієвісти були обмежені у виборі тем, і з того, про що можна було писати, А. Я. Гуревич вибрав об'єктом дослідження історію англійського селянства VII – початку XI ст., яка стала темою його дисертації.

Першою великою монографією А. Я. Гуревича є "Проблеми генези феодалізму в Західній Європі", що була написана в середині 60-х років і вперше вийшла друком 1970 р. Цій роботі передував ряд статей на подібну тематику, але саме вона стала першою великою працею, в якій автор розглядав історію з нових позицій – позицій Школи "Анналів".

А. Я. Гуревич є також одним із найкращих у російській історіографії дослідників середньовічної історії скандинавських країн, ця тематика характерна для його ранніх робіт.

Радянські історики 30-60 рр. ХХ ст. зосереджували свою увагу переважно на соціально-економічній і частково на політичній історії. Що до духовної сфери, то вона немов би поглиналась культурою Ренесансу, склався стереотип про "темне" Середньовіччя, добу постійних воєн і релігійної нетерпимості. Тому спроба А. Я. Гуревича більш детально дослідити особливості середньовічної культури не могли не суперечити пануючій традиції. Втім його спроба увінчалась успіхом і книга "Категорії середньовічної культури" стала досягненням не тільки радянської, а і світової історіографії. У ній автор дослід питання часу і простору, права, звичаї, відмінності у психології людей різних станів, ставлення до праці. Ця робота стала основою його подальшої діяльності, ідеї, закладені в ній, автор розвивав у наступних працях. "Низові" пласти середньовічної культури і релігійності послугували предметом аналізу у наступній його монографії "Проблеми середньовічної народної культури". Цей же рівень народної свідомості було розглянуто, у контексті всієї середньовічної епохи в наступній монографії "Середньовічний світ: культура мовчазної більшості". Як ми уже згадували у попередньому підрозділі, А. Я. Гуревич велику увагу надавав проповідям особливо проповідям Бертольда Регенсбурзького, яким присвячена велика кількість статей та окремий розділ монографії.

У згаданих книгах, і у окремо присвячених певним темам статях А. Я. Гуревича, були, зокрема, обговорені такі істотні аспекти релігійності середніх віків, як сприйняття віруючими святих і творених ними чудес; уявлення про смерть, розуміння Страшного; "хронотоп" – специфічне поєднання простору і часу у сприйнятті індивіда; середньовічний гротеск, що змішував страх зі сміхом, не менш парадоксальна взаємодія образів вічності і часу, земного і потойбічного світів, що знайшло вираження в exempla; змінюється протягом середньовіччя розуміння відовства, яке до кінця цієї епохи вилилося у велику полювання на відьом – величезної громадської значимості соціально-психологічний і релігійний феномен, і інші сторони світобачення та поведінки середньовічних людей.

Велику увагу А. Я. Гуревич приділяв не тільки масовій свідомості і феодальним відносинам, а і досліджував стосунки у малих колективах, становище індивідів у суспільстві та повсякденне життя окремих людей.

Пізніше, говорячи про перші свої роботи, А. Я. Гуревич не заперечує того, що в них написано і як це виражено, його погляди протягом життя хоча і зазнали трансформації, але все ж таки вони змінювались у руслі "анналістської" історіософії. Проблематика досліджень А. Я. Гуревича є досить широкою охоплюючи як матеріальну, так і духовну сфери людського життя. Сферою його досліджень є вікінги, давні германці, життя яких він дослідив чи не найкраще у радянській історіографії, і, звичайно – західноєвропейське населення. Саме широка тематика його робіт дозволила створити своєрідне розуміння середньовічної європейської культури та цілісний образ тогочасної людини.

Розділ IІІ. Просторово-часові уявлення у Середньовіччі

Час і простір – визначальні параметри існування світу і є одними із основних форми людського досвіду. Ми часом не усвідомлюємо, що простір і час не лише існують об'єктивно, але і суб'єктивно переживаються і усвідомлюються людьми, причому у різних цивілізаціях і суспільствах, на різних стадіях суспільного розвитку, в різних прошарках одного і того ж суспільства і навіть окремими індивідами ці категорії сприймаються і застосовуються неоднаково. Тому, для того щоб зрозуміти людину Середньовіччя, її психологію, потрібно зважати на зовнішнє середовище, на її уявлення про Всесвіт, на що впливала велика кількість чинників.

Найбільше значення на формування людини середньовіччя мало оточуюче середовище, Християнська релігія та залишки язичницьких вірувань і забобонів. Тогочасна Європа являла собою величезний покрив лісів і ланд з розкиданими по ньому обробленими родючими прогалинами – такий зовнішній вигляд християнського світу. Ле Гофф порівнює його з негативним відбитком мусульманського Сходу – світу оазисів посеред пустель. Там, на Сході, ліс – рідкість, тут його удосталь; дерева там – ознака цивілізації, тут – варварства. Релігія, народжена на Сході під покровом пальм, розцвіла на Заході, завдавши шкоди притулку язичницьких духів – деревам, які безжально вирубувалися ченцями, святими і місіонерами. Будь-який прогрес на середньовічному Заході був розчищенням, боротьбою і перемогою над чагарниками кущами.

Для селян і взагалі дрібного працюючого населення ліс був джерелом доходів. Туди виганяли пастися стада, там набирали восени жир свині – головне багатство бідного селянина, який після "відгодівлі на жолудях" забивав свою свиню, і це давало йому на зиму якщо не щедру їжу, то засіб для існування. Там рубали ліс, такий необхідний для економіки, яка протягом тривалого часу відчувала потребу в камені, залізі і кам'яному вугіллі. Удома, знаряддя праці, вогнища, печі, ковальські горни існували і діяли тільки завдяки дереву і деревному вугіллю. У лісі збирали дикорослі плоди, які були основним доповненням в примітивному раціоні сільського жителя, а під час голоду давали йому шанс вижити. Там же заготовляли дубову кору для дублення шкір, золу – для вибілювання або забарвлення тканин, але особливо – смолянисті речовини для факелів і свічок, а також мед диких бджіл, такий бажаний для світу, який довгий час був позбавлений цукру. Але всі люди, що жили за рахунок лісу, подались туди, перш за все, для того щоб маргіналізуватись, щоб поводитись там, як люди природи, поза світом культури в усіх розуміннях цього слова.

Розчищення лісів під ріллю і осушення боліт під пасовища були справою майбутнього, населені пункти часто-густо були розкидані серед лісів рідкісними оазисами, далеко один від іншого. Переважали невеликі села з обмеженим числом дворів або відособлені хутори. Більші селища зрідка зустрічалися в найбільш сприятливих місцевостях: в долинах річок, на берегах морів, у родючих районах Південної Європи.

Але з лісу виходила і загроза – він був осередком вигаданих або справжніх небезпек, тривожним горизонтом середньовічного світу. Ліс обступав цей світ, ізолював його і душив. З його страшного "мороку" несподівано з'являлися голодні вовки, розбійники, лицарі-грабіжники. З цих ненажерливих вовків уява середньовічної людини, спираючись на фольклорні образи незапам'ятних часів, легко робила чудовиськ.

Loading...

 
 

Цікаве