WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа - Курсова робота

Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа - Курсова робота

Благородні мали біле або руде волосся, а також золоте, кольору льону, часто кучеряве; блакитні "правдиві" очі – важко не угледіти в цьому вторгнення північних воїнів в канони середньовічної краси. І якщо великий діяч випадково не вкладався в загальноприйняті умовності фізичної характеристики, то його особа все одно повністю залишалася похованою під купою загальних ознак. Біографи наділяли королів повним набором поглядів та якостей, необхідних особам їх рангу.

Індивід у середні віки, в першу чергу, належав родині. Великій родині, патріархальній або племінній. Під керівництвом свого глави вона тиснула на індивіда, нав'язувала йому і власність, і відповідальність, і колективні дії.

Важко зрозуміти, яке в точності місце займали жінка і дитина в сім'ї як первинній спільноті. Без сумніву, жінка була на підлеглому становищі. Вона не була шанована в цьому чоловічому, військовому суспільстві, чиє існування постійно було під загрозою і де, отже, плодючість розглядалася скоріше як прокляття, ніж як благо. Християнство зробило дуже мало для поліпшення її матеріального і морального статусу. Адже на ній лежала основна провина за первородний гріх. З усіх видів диявольської спокуси саме жінка була найгіршим втіленням зла.

Роль жінок у середньовічних єретичних або параєретичних рухах була знаком незадоволеності відведеним їм місцем. Втім, констатація презирства по відношенню до жінки потребує уточнень. Хоча жінка і не вважалася настільки ж корисною в середньовічному суспільстві, як чоловік, але тим не менше вона відігравала важливу роль в економічному житті і крім своєї функції дітонародження. У класі селян в роботі вона була майже тотожною, якщо не рівною чоловікові. Заняття жінок вищого класу були хоча і більш "благородними", але не менш важливими. Вони стояли на чолі гінекеїв, де виготовляли предмети розкоші, дорогі тканини, вишивки, що забезпечувало більшу частину потреб в одязі сеньйора і його людей.

Хоча народження дівчаток в середні віки і не викликало особливої радості, все ж таки немає підстав підозрювати цю епоху в дітовбивстві, як у інших суспільствах де була незначна суспільна роль жінки. Пенітенціарії, що перераховували довгий список жорстоких і варварських звичаїв, як правило, мовчать з цього приводу.

З іншого боку, жінки з вищих прошарків суспільства завжди користувалися певною повагою.

Часто стверджувалося, що хрестові походи залишали жінок Заходу на самоті, що призвело до зростання їх влади і прав. Поезія трубадурів, здавалося, відображала це підвищення ролі покинутих дружин. Втім, при читанні трубадурів, м'яко кажучи, не виникає враження, що світ куртуазної поезії був світом самотніх жінок. Юридичні акти показують, що, в усякому разі, в питаннях управління спільним майном подружжя становище жінок погіршувалося з XII по XIII ст.

З дітьми було дещо інакше. Та й чи були діти на середньовічному Заході? Якщо вдивитися в твори мистецтва, то їх там не виявиться. Пізніше ангели часто будуть зображатися у вигляді дітей і навіть у вигляді грайливих хлопчиків – путті, напівнгелочків, напіверосів. Але в середні віки ангели обох статей зображувалися тільки дорослими. І коли скульптура Діви Марії вже набула рис м'якої жіночності, явно запозичених у конкретної моделі і дорогої для художника, який вирішив їх обезсмертити, то немовля Ісуса залишалось страхітливим, це не цікавило ні художника, ні замовників, ні публіку. І лише наприкінці Середньовіччя поширюється іконографічна тема, що відображала новий інтерес до дитини. В умовах найвищої дитячої смертності інтерес цей був втілений в почутті тривоги: тема "Побиття немовлят" відбилася в розповсюдженні свята Невинновбитих. Під їх патронатом перебували притулки для підкинутих дітей, але вони з'явилися не раніше XV ст. Прагматичне Середньовіччя ледь помічало дитину, не маючи часу ні розчулюватися, ні захоплюватися нею. Та й дитина часто не мала дідуся – настільки звичного для традиційних суспільств вихователя. Занадто мала була тривалість життя в середні віки. Ледве вийшовши з-під опіки жінок, люди не ставилися серйозно до дитячої сутності, дитина опинялася викинутою у виснажливу сільську працю або в навчання ратної справи. Дитина потрапляє в поле зору лише з виникненням сім'ї, яка характеризується спільним проживанням тісної групи прямих нащадків і предків, яка з'явилася і набула поширення з розвитком міста і класу бюргерства. Дитина була породженням міста і бюргерства, що придушило і скувало самостійність жінки. Вона була поневолена домашнім вогнищем, тоді як діти, емансиповані, заполонили будинки, школу, вулицю.

Жінки знаходилися в центрі ще одного конфлікту, зовні не настільки драматичного. Вони були об'єктом суперництва чоловіків різних соціальних класів. Ці люб'язні ігри статей були відчутним виразом боротьби класів. Презирство жінок до чоловіків певної соціальної категорії відчувалося останніми як самий болючий удар з усіх отриманих ними.

У повсякденному житті народна маса мала великі центри спілкування. На селі цю роль грали млини. Селяни звозили туди зерно, повинні були чекати в черзі. Можна припустити, що там обговорювалися сільськогосподарські нововведення, саме звідти вони починали своє розповсюдження, там же, на млинах, визрівали селянські повстання. Значення млинів як вогнища селянського спілкування доводять нам два факти. Статути чернечих орденів XII ст. наказували ченцям збирати там пожертви. Повії настільки часто відвідували околиці млинів, що св. Бернар, завжди готовий ставити інтереси моралі вище інтересів економічних, спонукав ченців зруйнувати ці осередки пороку.

У місті і на селі важливим соціальним центром була таверна. Сеньйори всіляко заохочували її відвідування, оскільки найчастіше мова йшла про таверну "баналітетну", що належала сеньйору, де розливали його вино і пиво, з якого він же утримував акцизний збір. Навпаки, парафіяльного священика ображав цей центр пороку, де процвітали пияцтво та азартні ігри, в ньому вбачали суперника приходу з його проповідями і церковними службами. Таверна збирала не тільки людей одного села або кварталу (квартали, до речі, були ще однією коміркою міської солідарності, що грала важливу роль у пізньому Середньовіччі, як і вулиця, на якій групувалися вихідці з однієї місцевості або представники одного ремесла); таверна в особі господаря грала роль кредитної каси, вона приймала також і чужинців, оскільки була і готелем. Там поширювалися новини, чутки та легенди. Бесіди формували там менталітет, а оскільки випивка розпалювало уми, таверни сприяли тому, що середньовічне суспільство знаходило свою збуджену тональність. Це п'янке почуття вселяло в Середньовіччі бродіння, небезпечне спалахами насильства.

Як бачимо, були причини говорити про Середньовіччя як про темні, варварські часи, що сповнені гріха. Середньовічну культуру здебільшого вписують в одні рамки, виділяють для усієї доби єдині канони, але Середньовіччя, навіть під контролем церкви не було статичним, у ньому вирувало життя. Почали пробуджуватись, головним чином серед бюргерства, нові потреби в різних виробах, що підштовхнуло до пошуку нових способів їх виготовлення і, можливо, до виходу на серійне виробництво (в інтелектуальній сфері це дозволила зробити друкарня), яке відповідало, за виготовлення продукції ще вельми гідної якості, зростанню рівня життя нових верств населення і більш широкому поширенню добробуту та гарного смаку. Середньовіччя підготувало грунт для суспільств епохи Відродження та Нового часу, більш відкритих і для багатьох більш щасливіших, ніж задушливе феодальне суспільство.

Висновки

Проаналізувавши картину середньовічного світу, відтворену нам Ж. Ле Гоффом та А. Я. Гуревичем відповідно до поставленої мети та завдань ми можемо зробити узагальнений висновок.

Вчені основою світогляду людини вважають уявлення про час та простір. Час – не просто один з аспектів ментальності, він був знаряддям соціального контролю. Цей контроль передусім належав церкві. Частини дня відзначалися дзвонами; церква встановлювала дні праці і дні свят, в які працювати було заборонено; вона диктувала, в які дні потрібно було дотримуватись посту і коли не можна було вести статеве життя. Отже, за допомогою своєї монополії на час духовенство контролювало виробничу і сімейне життя віруючих.

Тим часом, у середньовічному європейському суспільстві зріла нова сила, яка зазіхнула на церковну монополію на час – це підприємці, купці. Піднесення міст, розвиток торгівлі і ремесла супроводжувалися глибокою переорієнтацією інтересів і поглядів міського населення, яке інакше, на відміну від сільського населення, сприймало природу та її цикли. Купець і ремісничий майстер не можуть не дорожити часом, розумне використання якого дає їм дохід та можливість більш ефективно розпоряджатися робочою силою. На рубежі XIII і XIV ст. на баштах соборів і міських ратуш у великих містах Заходу встановлюються механічні годинники. Відтепер хід часу відбивають не церковні дзвони, а механізми, що символізують самостійність міста і його населення. "Час купця" протиставлений "часу церкви".

Loading...

 
 

Цікаве