WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Тоталітарний режим на Західній Україні - Курсова робота

Тоталітарний режим на Західній Україні - Курсова робота

Найважливіше завдання пропаганди ОУН та УПА вбачали у пробудженні і підтримці серед українського народу національної свідомості у всіх її формах. Для здобуття держави необхідно було весь народ залучити до національно-визвольних змагань, викликати у нього любов до свого народу і ненависть до окупанта.

Серед основних напрямків, за якими здійснювалася пропагандистська діяльність ОУН і УПА в 1944-1950-х рр. можна виділити пропаганду в Червоній армії, поширення визвольних ідей серед східноукраїнського населення, пропагандистську кампанію проти колективізації та ін. Стратегічне значення для українського визвольного руху мала пропагандистська робота серед молоді. Поряд з означеними вище напрямками, робота за якими носила постійний характер, існували і такі, які були актуальними протягом певного періоду. Їх можна назвати тимчасовими і вони, як правило, були пов'язані з конкретними подіями. Яскравим прикладом такого тимчасового напрямку була пропагандистська кампанія, спрямована на зрив виборів до Верховної Ради СРСР 10 лютого 1946 року. [10, 139-140]

Окремим напрямком пропагандистської діяльності ОУН і УПА було поширення правдивої інформації про український визвольний рух та його ідеї за межами України. В основі цієї роботи лежала концепція національних революцій та створення єдиного фронту боротьби поневолених народів проти більшовицького режиму. З цією метою відділи УПА здійснювали рейди за межі України – у Білорусію, Чехословаччину, Польщу, Румунію, в Західну Європу.

Друковані засоби пропаганди посідали безумовну першість серед усіх форм популяризації ідей визвольного руху. По-перше, поширення підпільної літератури дозволяло при мінімальній кількості пропагандистів охопити значно більшу аудиторію, ніж міг зібрати будь-який мітинг. По-друге, друковане слово значно довше впливає на людину, ніж промова, оскільки літературу можна неодноразово перечитувати. Врешті-решт сама наявність літератури сприяла піднесенню авторитету того, хто її видавав, оскільки свідчила про його достатню силу і можливості.

В кількісному відношенні переважну частку друкованої продукції становили листівки, летючки та короткі заклики. Натомість літератури більш високого рівня видавалося значно менше. Це є цілком зрозумілим – листівки і гасла краще сприймалися населенням, ніж ґрунтовні аналітичні матеріали, відповідно вони користувалися більшим попитом. Переважна більшість видань через великі розміри та високий теоретичний рівень були складними для сприйняття населенням, мали, головним чином, внутрішньоорганізаційну навчальну вартість і були малопридатними для масової пропаганди. [30, 174]

Високий рівень організації видавничої діяльності, ґрунтовний підхід до справи видавництва преси та неперіодичних видань робили їх важливим засобом пропаганди і грізною зброєю українського національного руху в боротьбі за Українську державу.

Отже, у повоєнний період тактична лінія УПА зазнає певної трансформації. Якщо на початку переважали форми широкої повстанської боротьби (контролювання певної території, створення альтернативних радянським органам влади національно-державних структур, діяльність великих формувань, які охоплювали кавалерійські та артилерійські частини), то на початку 1947 р. тактика боротьби змінилися. Чинниками, які визначали ці зміни, були: переростання повоєнного протистояння між СРСР і Заходом у "холодну війну"; значні втрати УПА в протиборстві з радянськими військами; загибель повстанських лідерів; певні успіхи радянської влади в суспільних перетвореннях у західноукраїнському регіоні; політика сталінського режиму на розкол лав повстанців.

Тогочасне світове співтовариство визнало ОУН і УПА складовою загальноєвропейського руху Опору. До цього спричинили переговори представників Української Головної Визвольної Ради з генералом Де Голем наприкінці 1944 р. за посередництва колишнього патрона легіону УСС (1914–1918) полковника Василя Вишиваного (В. Габсбурга). Тож не випадково на Нюрнберзькому процесі (1945–1946) Міжнародний воєнний трибунал відкинув домагання головного обвинувача від СРСР Р. Руденка (прокурора УРСР 1944–1953 рр.) щодо притягнення ОУН до судової відповідальності за нібито тісне співробітництво з нацистами. Резолюція УГВР про боротьбу українського народу за визволення і суверенну державу фігурувала на Генеральній Асамблеї ООН восени 1946 р.

Військово-політичний спротив українського підпілля суттєво загальмував утвердження тоталітаризму в західному регіоні України, що позитивно відбилося в наступних етапах боротьби за незалежність, яка увінчалася створенням суверенної Української держави.

Висновки

Об'єднання українських земель у єдиній державі 1939-1940 рр. українське та частково єврейське населення Західної України назагал вітало й покладало на цей історичний акт великі надії. Проте досить швидко стало очевидним, що "не за таку Україну боролися і мріяли". Тоталітаризм безпощадно насаджував свою політику в усіх сферах життя, прикриваючись волевиявленням усього народу, незалежно від національності. Радянізація західноукраїнських областей здійснювалася за безпосередньої участі Червоної армії та надісланих перевірених партійних кадрів. Із метою подолати масовий опір заходам радянської влади на селі робився наголос на розкол селянства, перш за все – за національною й релігійною приналежністю. Західноукраїнське село того періоду в національному відношенні було надзвичайно строкатим: українці, поляки, євреї, німці, цигани та ін. Зрозуміло, що заможна верства селянства (куркулі) становила невеликий відсоток. У першу чергу вістря боротьби спрямовувалося проти привілейованої частини сільських мешканців колишньої польської держави — осадників ("мазурів"), яких нараховувалося в селах Західної України біля 30 тисяч осіб. Ненависть українського селянства як до польського поміщицького двору, євреїв-лихварів, німців-колоністів, так і осадників-поляків використовувалася із метою подолати й не допустити організованого опору радянській владі.

Для утвердження режиму використано кадрову політику, за якою всі керівні посади в партійних, радянських, господарських та силових структур довірено лише приїжджим працівникам з Росії або східних областей. Водночас влада намагалася різними методами утворити соціальну опору серед селянства та інтелігенції.

Виникнення і діяльність Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії були зумовлені об'єктивними причинами і стали закономірним продовженням багатовікової боротьби українського народу за створення незалежної Української держави. Український національно-визвольний рух 1940-1950-х рр. був невід'ємною складовою загальноєвропейського руху Опору тоталітарним режимам.

Організатором, керівником та ідейним провідником українського національно-визвольного руху була ОУН, а його головним чинником, підтримуваним усім народом – Українська повстанська армія. Озброєний ідеями боротьби за незалежну Україну, її особовий склад виявив високі морально-бойові якості, а за тривалістю, активністю і масштабами бойової діяльності проти могутніх противників створив феномен в історії європейського руху Опору.

У ході радянсько-німецької війни український визвольний рух дотримувався стратегії боротьби на два фронти – проти німецького та радянського імперіалізмів; з 1944 року діяльність ОУН і УПА спрямовується головним чином проти радянської тоталітарної системи. Ця боротьба відзначалася безкомпромісністю і запеклістю, вона розтягнулася на десятиріччя, ставши визначальною рисою розвитку західноукраїнських земель в 1944 – першій половині 1950-х рр.

У боротьбі за утвердження тоталітаризму радянська влада на першому етапі намагалася ліквідувати національно-патріотичний рух зусиллями насамперед репресивних сил: внутрішніх військ НКВС, відділів СМЕРШ 1 і 4-го Українських фронтів, частин радянських партизан, винищувальних батальйонів до закінчення радянсько-німецької війни. Але спроба розгромити УПА і форсовано радянізувати західний регіон України провалилася. З метою знекровити УПА й позбавити її демографічних резервів та фінансово-господарської підтримки здійснено низку заходів: майже поголовну мобілізацію до війська, перепис населення, масові депортації в Сибір, насильницьку колективізацію. Розгорнуто потужний ідеологічний наступ на духовне життя: 1946 р. загнано в підпілля УГКЦ й впроваджено просякнуту імперською ідеологією влади Російську православну церкву, розгорнуто широку комуністичну пропаганду, підпорядковано пануючій ідеології і партійному контролю культуру, науку, освіту, спорт.

Відбувалося не тільки збройне протистояння, але й "психологічна війна" – боротьба ідей, війна за суспільну свідомість. Протистояння українського визвольного руху і радянської тоталітарної системи поступово переміщується із площини збройної боротьби саме у площину "психологічної війни". Наприкінці 1940-х рр., після реорганізації ОУН і УПА і створення єдиної структури – збройного підпілля, пропаганда набуває першочергово значення.

Loading...

 
 

Цікаве