WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Тоталітарний режим на Західній Україні - Курсова робота

Тоталітарний режим на Західній Україні - Курсова робота

Третій етап (червень 1945–травень 1947 р.), — розгорнуто широкий наступ на визвольний рух із залученням великих сил, які уряд СРСР і Генеральний штаб Червоної армії після закінчення радянсько-німецької війни зосередили на території західних областей України. [21, 53]

Для проведення військово-політичних акцій влади залучалися потужні сили Львівського та Прикарпатського військового округів. У цій ситуації командування УПА здійснило реорганізацію своїх формувань і переходить до дій малими відділами. Відтак радянські репресивно-каральні органи, водночас з великими блокадами (взимку 1946 р.), переходять до тактики дій маневреними групами. Широко застосовуються так звані спецгрупи, які діяли під виглядом загонів УПА і чинили злочини проти мирних мешканців для компрометації визвольного руху. Різко зростала кількість енкаведистської агентури.

У цей час досягає піку депортаційно-переселенський процес. Спільними силами СРСР і Польщі здійснено депортацію майже 800 тис. українців з тогочасної Польщі в УРСР та операцію "Вісла" 1947 р., ліквідовано діяльність активної групи УПА "Сян" в Закерзонні. Командування УПА проводить часткову мобілізацію особового складу, деякі загони здійснюють рейди на Захід, дістаються Німеччини й доносять до світового співтовариства правду про антикомуністичний визвольний рух в Україні.

Четвертий, заключний етап (червень 1947– середина 1950-х років) — впровадження нових заходів радянської влади з метою ліквідувати повстанський рух, зокрема, насильницької колективізації українського села, оскільки саме селянство було головною соціальною базою визвольного руху й найактивніше підтримувало ОУН–УПА. В умовах продовження інтенсивних чекістсько-військових операцій, активізація діяльності спецгруп і ворожої агентури, особливо після передачі Москвою керівництва боротьбою з рухом опору виключно органам держбезпеки, командування УПА 1949 р. передало свої кадри збройному підпіллю ОУН і перейшло до тактики індивідуального терору проти функціонерів радянської влади, ворожої агентури та диверсійних акцій. У цей час значно посилюється пропагандистська діяльність ідеологічних структур ОУН–УПА. За особистим завданням Сталіна – знищити керівництво українського визвольного руху – в Україну скеровано великі сили фахівців МДБ. У березні 1950 р. їм вдалося знищити генерала Р. Шухевича, а 1954 р. захопити його наступника – полковника В. Кука. Відтак збройний спротив українських повстанців пішов на спад. [21, 57]

2.3Військово-політичний та пропагандистський спротив ОУН–УПА тоталітаризму

Після закінчення Другої світової війни керівництво УПА вважало, що зіткнення Заходу і СРСР неминуче, і тому своє основне завдання вбачало в тому, щоб не дати змоги радянській владі швидко закріпитися в західноукраїнському регіоні. На цьому етапі загони УПА тримали під своїм контролем досить значну територію — майже 150 тис. км2, На якій намагалися створити альтернативні радянським органам влади національно-державні структури. Формування повстанців мали у своєму складі кавалерійські та артилерійські частини. Активність УПА була ще досить високою: так, за перше півріччя 1945 р. вона здійснила 2207 збройних акцій (відплатних актів, диверсій на залізниці та шосейних дорогах, напади на районні центри тощо). У відповідь сталінський режим провів 9238 каральних операцій, під час яких 34 тис. повстанців було вбито і 46 тис. захоплено в полон. У кривавому протистоянні загинули лідери ОУН—УПА — командувач УПА, член Центрального Проводу ОУН Клим Савур (Д. Клячківський), Карпович — перший заступник командувача і начальник штабу УПА, Кремінь — заступник командувача УПА-"Захід" та ін. Такі втрати вимагали суттєвої зміни тактики. Спочатку під тиском обставин великі зєднання поділилися на малі групи, які принципово уникали фронтальних боїв і повернулися до типово партизанських форм боротьби (засідка, наскок, саботаж, прорив та ін.). [17, 219]

Наприкінці 1946 р. Українська Головна Визвольна Рада прийняла рішення про докорінну реорганізацію УПА, суть якої полягала в демобілізації частини повстанців, відправленні певної кількості вояків на Захід і організації підпілля з найстійкіших і найвитриваліших людей. За висловом одного із ідеологів ОУН—УПА, у цей час розпочався перехід "від форм широкої повстанської боротьби до форм боротьби глибоко підпільної".

Зрозумівши ілюзорність своїх сподівань на радянсько-американську війну, ОУН і командування УПА на початку 1947 р. переходять до тактики партизанської війни невеликими групами, широкої підпільної боротьби, саботажу, антирадянської пропаганди, індивідуальних терористичних акцій проти представників правлячого режиму.

У сучасній історичній літературі є згадка про те, що завершення війни ОУН-Б зустріла під гаслом, проголошеним Р. Шухевичем: "Домагатися, щоб ні одне село не визнало радянської влади. ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина — нічого страшного в цьому немає". За офіційними даними оунівці здійснили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, у яких загинуло майже 30 тис. військовослужбовців, працівників державних та охоронних органів, місцевих жителів. Тактична лінія УПА, курс на масовий опір західноукраїнського населення радянській владі давав привід сталінському керівництву для широкомасштабних каральних акцій у регіоні. Тому під колесами репресивної машини опинились не лише повстанці. Свавілля, беззаконня, провокації стали нормою поведінки спецвійськ у Західній Україні. [17, 221]

Загибель командувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 року) стала своєрідним поворотним пунктом — після неї фактично закінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА та рештки підпілля діяли ще до середини 50-х років.

На час приходу на територію Західної України радянських військ, пропагандистський апарат ОУН і УПА був вже цілком сформований, мав чітку і розгалужену структуру. Особливо важливо звернути увагу на тісний зв'язок відділів політвиховання УПА та референтури пропаганди ОУН. Але широкомасштабні бойові дії, що точилися на території, охопленій рухом ОУН і УПА, спричинили значні втрати кадрів та руйнування (часто доволі серйозні) організаційної структури. Важливо відмітити, що крім референтури пропаганди ОУН та апарату політвиховників УПА, які безпосередньо відповідали за пропагандистську діяльність, до неї по можливості залучалися інші структури підпілля, зокрема Служба Безпеки, Український Червоний Хрест. А загалом пропагандою визвольних ідей повинні були займатися всі члени ОУН та вояки УПА. [17, 223]

Організація діяльності розгалуженого пропагандистського апарату ОУН і УПА була побудована на доволі високому рівні і включала в себе цілий комплекс питань, пов'язаних з розподілом повноважень та функцій, керівництвом та контролем за здійсненням пропагандистської діяльності, підбором та підготовкою кадрів та ін.

Завдання, які покладалися на осередки пропаганди різних рівнів та їх керівників, можна умовно поділити на декілька основних напрямків: підготовка кадрів; забезпечення необхідними матеріалами, що можуть бути використані в пропаганді (опрацювання пропагандистських статей на актуальні теми і т.д.); безпосередньо пропагандистська робота серед населення і, нарешті, контроль за її веденням. Залежно від рівня осередку, той чи інший напрямок діяльності був для нього пріоритетним. Осередки вищого рівня (крайові) визначали напрямки роботи низовим ланкам, займалися забезпеченням їх необхідними пропагандистськими матеріалами, проводили вишколи і контролювали дії нижчих щаблів. Середня ланка — окружні, повітові (згодом надрайонні) — займалася в основному підготовкою кадрів та контролем. Основний тягар пропагандистської роботи серед населення несла нижча ланка – масові та районні пропагандисти. [10, 138]

Велика увага приділялася контролю праці осередків пропаганди. Він забезпечувався двома основними шляхами – через організацію суворої звітності та через інспекторські перевірки окремих теренів. Питання звітності, як свідчать документи з середовища підпілля, було одним з центральних у системі організації діяльності осередків пропаганди ОУН. Найефективнішим способом перевірки роботи окремого осередку були своєрідні інспекторські перевірки референтами пропаганди вищого рівня. У структурі референтури пропаганди існувала система заохочень та покарань. В цілому на той час існував досить високий рівень організації діяльності пропагандистського апарату, завдяки чому українському національно-визвольному рухові вдавалося тривалий час вести ефективну "психологічну війну" проти радянської тоталітарної системи.

Loading...

 
 

Цікаве