WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Тоталітарний режим на Західній Україні - Курсова робота

Тоталітарний режим на Західній Україні - Курсова робота

Західноукраїнська еміграція отримала підтримку ООН, інших світових організацій, урядів країн, де вони поселились і це дало їм змогу створити різні культурно-освітні інституції.

Намагаючись докорінним чином змінити етнонаціональне обличчя західноукраїнських областей радянський режим сприяв інтенсивній міграції росіян. Впродовж повоєнних років російське населення в регіоні щорічно зростало в середньому на 20 тис. осіб. При цьому більшість росіян влаштовувалися на постійне проживання у містах.

Соціальна структура російського населення регіону формувалась під впливом міграції на перехресті двох основних тенденцій. Перша викликана об'єктивною потребою індустріалізації, друга – зумовлена ідеологією та політикою влади. Вона виходила із основного завдання, яке покладалося на росіян з боку тоталітарного режиму – творення "радянського народу" в "зараженому націоналізмом краї".

З одного боку, як наслідок індустріалізації, у перші повоєнні роки у західних областях України виникає цілий ряд нових галузей промислового виробництва, що часто відбувалося шляхом переведення відповідних заводів з Росії разом з робітниками та інженерно-технічним персоналом. А з другого боку, зазначені тенденції надавали соціальній структурі росіян регіону специфічних рис. Найперше – це високий відсоток зайнятих переважно розумовою працею і військових.

Репресії значних мастабів і відверта зневага до місцевого українського населення, зайнятого в основному в сільському господарстві і як некваліфіковані робітники, недовіра до місцевої української інтелігенції, яка не влаштовувала радянську владу ні кількістю, ні, що було говним, за своїм світоглядом – ось визначальні риси кадрової політики того часу. Усі більш-менш відповідальні посади очлювали "немісцеві". Помітне місце серед них належало росіянам. Виділялись цілі сфери зайнятості, як, наприклад, силові структури, суд, прокуратура, праця в яких була прерогативою передусім росіян. В результаті склалися суттєві відмінності і в галузевій структурі національностей. Російське і російськомовне населення влилося, головним чином, у промисловість, транспорт, культуру, торгівлю, але особливо в управління – найбільш привілейовану соціальну групу радянського суспільства. А отже, мало великий вплив на формування кадрової політики.

Розділ 2. Боротьба з національно-визвольним рухом в Західній Україні: тактика, стратегія, форми і методи радянських репресивних органів

  1. Становище загонів УПА і підпілля ОУН в західному регіоні України після відновлення радянської влади

Саме на 1944 р. припадав період найвищого організаційного і кількісного стану та боєздатності УПА, яка мала 60–80 тис. вояків. Бойовою діяльністю армії керував головний командир Р. Шухевич та Головний військовий штаб на чолі з полковником Д. Грицаєм. Повстанську армію складали сильні бойові групи УПА–Північ, УПА–Південь, УПА–Захід, УПА–Схід, що ділилися на військові округи, зокрема УПА–Захід мала шість округ: "Лисоня", "Маківка", "Буг" та ін. Кожну з них складали шість – сім куренів. В УПА впроваджено рангові відзнаки і військові нагороди. Своєю чисельністю і боєздатністю вона переважала тогочасні формування радянських партизан в Україні (40–50 тис.). [21, 36]

У вказаний період УПА контролювала значну територію Волині і Полісся, де розгорнула державотворчу діяльність згідно з наказом від 15 серпня 1943 р. Головна команда УПА проголосила себе "найвищою і одиноко-суверенною владою". Було впроваджено цивільну адміністрацію звільненої території, яка ділилася на області, округи, райони, міста і села; утворені земельні комісії наділяли селян землею. Діяли школи, лікарні, притулки для сиріт, розвивалося рільництво, промисловість, торгівля, налагоджено випуск власних грошей.

УПА творилася і діяла впродовж усього часу боротьби фактично без зовнішньої підтримки, опираючись на фінансово-господарську допомогу народних мас регіону. Тоді як польська Армія Крайова отримувала від лондонського еміграційного уряду 10 млн. дол. щорічно; радянські партизани на Волині й Поліссі у 1942-1944 рр. отримали лише автоматів 12,6 тис., близько 19 млн. набоїв. Чималу зовнішню підтримку мала югославська партизанська армія Йосипа Броз-Тіто. [21, 38]

Впродовж 1944 р. керівництво СРСР і УРСР ухвалили низку постанов, згідно з якими для радянізації західного регіону, перш за все боротьби проти "українсько-німецьких націоналістів", сюди скеровано тисячі працівників на керівні посади в партійних і радянських органах. Ще до зайняття регіону для кожної області сформовано так звані оперативні групи чисельністю 500-600 партійних, радянських, комсомольських і господарських функціонерів. Секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов доповідав Сталіну, що до лютого 1945 р. в західні області України скеровано 42 тис. працівників. До кінця року їх чисельність зросла до 86 тис. Апарат органів держбезпеки і внутрішніх справ нараховував без військ 22 тис. осіб. В результаті, по-суті колонізаторської політики, серед номенклатури обкомів партії частка керівних працівників з місцевого населення становила від 3% в Чернівецькій до 14% у Львівській областях. Ця кадрова політика скорегована лише після смерті Сталіна. [21, 44]

З перших днів насадження радянської влади головним змістом суспільно-політичного життя на західноукраїнських землях стала жорстока боротьба типовими методами реалізації імперської політики, перш за все за придушення широкого руху опору українського народу тоталітарному режимові. У руслі цих заходів, поряд з військово-чекістськими операціями проти частин УПА, влада здійснила ряд інших підступних акцій. Щоб підірвати мобілізаційні ресурси УПА, за пропозиціями М.Хрущова і маршала Г.Жукова, Державний комітет оборони прийняв ухвалу провести поголовну мобілізацію чоловіків призовного віку до Червоної армії, а допризовну молодь – на роботу в Донбас. За даними Львівського військового округу було мобілізовано близько 450 тис. українців і 70 тис. поляків. Але немала частина молоді поповнила повстанські частини. В деяких місцевостях мобілізацію зірвано. Зокрема, у Станіславській області у серпні 1944 р. із запланованих 30 тис. осіб вдалося скерувати до війська лише половину. Головній меті – виявити повстанців і підпільників – служила акція перепису населення віком від 15 років, яку здійснювали органи НКВС за активною участю партійних і радянських органів. Сім`ї повстанців і підпільників депортувалися в Сибір.

Широкомасштабні заходи радянської влади, скеровані на утвердження режиму, зустріли впертий опір збоку патріотично налаштованого українства. Ядром масового руху опору були загони УПА і підпілля ОУН. Кинуті проти них величезні сили Червоної армії, військ НКВС і НКДБ, радянських партизанських частин у 1944-1945 рр. так і не змогли виконати наказ Сталіна ліквідувати національно-визвольний рух в Україні до кінця радянсько-німецької війни. Водночас владі вдалося частково нейтралізувати дії антикомуністичної опозиції. Але відкрита боротьба продовжувалася до середини 1950-х років.

Як відомо, у травні 1953 р. тодішній міністр внутрішніх справ Л. Берія доповів Президії ЦК КПРС, що за 1944–1952 рр. у західних областях України репресивно-каральними органами СРСР вбито 153 тис., арештовано й ув'язнено 134 тис., довічно вислано у віддалені райони понад 203 тис. осіб. Ці дані, які увійшли у постанову Президії ЦК КПРС "Про становище в західних областях УРСР", були надійно і надовго приховані від громадськості.

2.2Етапи боротьби радянської влади з національним визвольним рухов в Західній Україні

Спираючись на дослідження Нагірняка М.Я, можна визначити головні етапи боротьби радянської влади з національним визвольним рухов в західній Україні в хронологічних рамках, які мають характерні відмінності у тактиці, формах і методах боротьби.

Перший етап (лютий–жовтень 1944 р.) охоплює період зайняття території Західної України Червоною армією. Його характерними рисами було розгортання збройного протистояння між прибулими частинами НКВС, військами 1 і 4-го Українських фронтів (перш за все їх органами СМЕРШ), з'єднаннями радянських партизан і повстанськими формуваннями групи УПА–Північ та УПА–Захід. Водночас відбувався процес формування структур органів радянської влади, зокрема партійних і радянських, НКВС і НКДБ, утворення мережі військових гарнізонів і винищувальних батальйонів, розгортання чекістсько-військових операцій проти УПА та оунівського підпілля, масових репресій проти українського населення. [21, 46]

На другому етапі (листопад 1944– травень 1945 р.), виконуючи наказ Сталіна ліквідувати національно-визвольний рух в Західній Україні до кінця війни, на боротьбу проти ОУН і УПА були кинуті всі наявні в УРСР формування НКВС і НКДБ, партизанські частини, винищувальні батальйони. Відбувалися широкомасштабні заходи радянського режиму, скеровані на придушення опору українського народу: мобілізацію сотень тисяч людей до війська, перепис населення, масове виселення сімей вояків УПА і підпільників ОУН у віддалені райони СРСР, які частково підривали моральний дух повстанців, суттєво обмежували матеріальну допомогу і демографічну базу їхнього резерву. Однак командуванню УПА і крайовому проводу ОУН комплексом ужитих запобіжних заходів вдалося зберегти боєздатність армії й масштаби бойової діяльності. [21, 49]

Loading...

 
 

Цікаве