WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України - Курсова робота

Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України - Курсова робота

Наявність курганного обряду при відсутності поселень — типова картина для першої половини ІІ тис. до н.е. В епоху пізньої бронзи посилюється роль землеробства. Господарство і побут стають осілими. Факти вказують на відповідну стійкість в ІІ тис. до н.е. певного співвідношення між чисельністю поселень і курганів: більше курганів — менше, або повна відсутність поселень, менша кількість курганів — багато поселень.

Подібні "курганні регіони" могли виникати як результат господарської диференціації, коли населення, в даному випадку з рухливим скотарським господарством, локалізується в окремих районах степу. Одним з них могло бути Дністро-Дунайське межиріччя за часів існування тут Буджацької культури.

Особливе місце серед матеріалів, пов'язаних з рухливістю, займають поховання з возами, або їх частинами. Цей вид транспорту виник внаслідок розвитку скотарського господарства і рухливого способу життя. Вози для рухливих скотарів були житлом на стоянках і під час кочування, і засобом для перевезення майна, різних вантажів. В умовах сформованого рухливого господарства вози відіграють не тільки значиму роль в виробництві, але й стають певним духовним символом в поховальному обряді. Не випадково більшість поховань з транспортом супроводжуються лише колесами, рідше частинами возів і зовсім рідко цілими возами. Використання колісного транспорту в обрядодіях є наслідком тривалого існування виробничо-побутової практики.

Система пасовисьок. Система пасовиськ — широке поняття. Вона обслуговує всі форми скотарства від приселищного до кочового.

Формування системи пасовиськ залежить від різних чинників і, перш за все від кліматичних умов і, насамперед, від репродуктивності степу. Але, зрештою, система пасовиськ залежить від типу скотарського господарства і соціальної організації скотарів, хоча останні фактори є, в свою чергу, обумовленими, значною мірою, формами економічної адаптації населення до місцевого природного оточення.

В Північному Причорномор'ї формування системи пасовиськ починається, напевне, з часів неоліту (Даниленко, 1969). У подальшому в епоху міді вона вдосконалюється. [9, 112]

Моделювання системи пасовиськ першої половини ІІ тис. до н.е. базується на методичних рекомендаціях С.І.Руденко, який розділяє скотарство на осіле, відгінне, або пасовищне, напівкочове та кочове. [14, 67]

Не всі форми скотарського господарства можливо прослідкувати на археологічному матеріалі, тому пропонується осілу і відгінну форму скотарства, якщо не вдається їх розподілити, розглядати під назвою "осіле". Тільки з переходом до напівкочового і кочового скотарства відбуваються зміни в матеріальній культурі, які фіксуються археологічно. В такому випадку, при неможливості їх розподілу, таке господарство може називатись "рухливе" [17, 44-45].

В Північному Причорномор'ї система пасовиськ реконструюється, зокрема, по розміщенню курганів. З'ясовується нерівномірність їх розподілу по степовій території.

Як показує картографування курганів в одному з районів Буджаку (Тарутинський район), з 234 курганів 124 знаходяться на берегах річок Когильник і Чага, які мають широкі пойми і різну висоту берегових схилів: лівий — пологий, правий високий та крутий, з якого на декілька кілометрів проглядається долина. Саме тут, за етнографічними даними скотарі влаштовували тимчасові стійбища. [16, 13-19]

Невипадково на високому березі знаходиться і більше курганів, ніж на протилежному пологому. В долинах річок більше якіснішого корму для тварин. Річки були надійним джерелом питної води і водопоїв тварин, місцем для рибних промислів. В поймах існували кращі умови для збереження тварин взимку.

Топографія курганів співпадає з маршрутами кочівок рухливого скотарського населення. Принаймні за цими маршрутами кочували ногайці Буджацької орди, у межиріччі Дунаю і Дністра на площі 150 х 200 верст. Маршрути сезонних переходів скотарів пролягали вздовж річок. За літо вони перекочовували 3-4 рази. Відстань між стоянками складала 10-12 верст, а між аулами - 8-10 верст. [15, 25]

Подібною до цієї могла бути система пасовиськ і первісних скотарів, адже форми утримання тварин при екстенсивному скотарстві визначались станом природних умов і існували практично без змін тривалий час.

Спеціалізація скотарства. Спеціалізоване скотарство — одна з умов існування рухливого господарства.

На формування спеціалізованого скотарства вказує існуюче співвідношення видів тварин в домашньому стаді. В осілому господарстві обмежені можливості збільшення поголів'я всіх видів, тому перевага надається тваринам найбільш практичним — коровам та волам, які погано переносять тривалі кочівки, а в зимовий період не здатні добувати корм з-під снігу. Зате з цим добре справляються коні, які, до того ж, легко долають значні відстані. Значні відстані здатні долати і вівці.

В результаті, в осілому комплексному господарстві за чисельністю переважає велика рогата худоба і практикується розведення свиней. Рухливі скотарі надають перевагу вівцям та коням. Така особливість співвідношення видів тварин в домашньому стаді просліджується як за даними етнографії, так і за даними археології, зокрема остеологічного матеріалу. Для епохи енеоліту-бронзи це один з основних критеріїв визначення типу господарства. Так відсоток великої рогатої худоби на довготривалих поселеннях значний. В той же час у населення "відкритого степу" обмаль поселень, а в складі стада переважають вівці, або кози. Вже в енеоліті існує регіональна спеціалізація населення. В східних районах північно-причорноморських степів домінує кінь, в західних - велика і мала рогата худоба.

Жертовна страва скотарів в курганних похованнях також здебільшого складалася з коней, або дрібної рогатої худоби. Вважається, що вибір жертовної тварини, можливо, пов'язується з культовими традиціями, а ритуальними стають тварини, що складають основу скотарського господарського укладу.

На пам'ятках другої половини ІІ тис. до н.е. простежуються відчутні зміни в співвідношенні тварин в стаді. В епоху пізньої бронзи населення степової зони віддає перевагу великій рогатій худобі. В цей час населення спеціалізується на розведенні не кочових домашніх тварин.

Висновки

Перші прояви відтворюючих форм господарства на території України, зокрема початок приручення тварин, належать ще до мезолітичної епохи. Цим же часом у країнах Стародавнього Сходу фіксуються й перші спроби вирощування злаків (даний період у розвитку людства інколи називають безкерамічним неолітом). Проте остаточне закріплення землеробства і скотарства в побуті древнього населення сталося пізніше.

Неоліт – виключно важлива епоха в первісній історії людства. Він характеризується значними змінами в економіці, духовній культурі.

Неоліт – завершальний етап кам'яної доби. Саме з неолітичною епохою пов'язують поширення відтворюючих форм господарства і початок виробництва кераміки. Важливою рисою неоліту є утворення культурно-історичних областей, до складу яких, як правило, входять кілька археологічних культур, що розташовані у різних ландшафтних зонах і мають спільні риси.

Оцінюючи значення переходу від привласнюючи форм господарства (мисливства, рибальства, збиральництва) до відтворюючих, який відбувся загалом у неоліті, дослідники називають цей процес "неолітичною революцією".

Епіцентром зародження землеробства і скотарства був Схід (західні схили Іранського плоскогір'я, Мала Азія, Палестина). Саме тут розташовуються поселення, де відкриті найдавніші рештки

культурних злаків і сліди доместикації тварин. За методом С14 вони датуються IX—VII тис. до н. е. Згодом культурні злаки та свійські тварини з'явилися й на інших територіях Старого Світу: в Середній Азії, Прикаспії, на Балканах, у Східній Європі, в тому числі й у межах сучасної України.

Землеробство виникло із збиральництва, яким займалися переважно жінки. Поступово вони перейшли від збирання корисних рослин до їх вирощування. Поява культурних злаків на території України відноситься до ранньонеолітичного часу. Відбитки зерен (пшениці трьох сортів, ячменю, проса) на кераміці знайдено на поселеннях буго-дністровської культури Сороки, Руптура та ін. Всі названі види, а також овес, вика й жито, культивувалися і носіями культури лінійно-стрічкової кераміки. Відбитки зерен ячменю та пшениці збереглися на кераміці раннього етапу дніпро-донецької культури (Віта Литовська під Києвом, Розничі, Коник, Оболонь та інші на Волині).

У VI тис. до н.е. в житті стародавнього населення України відбулися величезні зміни. Природні умови нагадували сучасні, але було тепліше і випадало більше опадів. Люди переходили до осілого громадського життя, будували постійні житла, гуртуючи їх у селища, померлих ховали неподалік осель.

Loading...

 
 

Цікаве