WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ - Курсова робота

Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ - Курсова робота

Одночасно йшли перетворення в інших областях державного устрою. В 1782 р. був виданий закон, що скасовував кріпосне право в слов'янських володіннях Австрії. Це було одне із самих благих і порівняно вдалих мір Йосифа. Однак земля залишилася власністю поміщиків.

Набагато менш успіху мала адміністративна реформа. Держава Габсбургів являла собою імперію, що складалася із самих різнорідних елементів. Якщо у самій Австрії австрійський монарх був необмеженим природженим государем серед відданого населення, то в Тіролі він був володарем, на якого зверхньо дивилося незалежне селянство, у Бельгії — політичним главою середньовічних республік, у Чехії й Моравії — чужоземним володарем, який управляє байдужим і нещасним населенням, в Угорщині — феодальним сюзереном республіки дворян, яка ревно відстоювала свої привілеї, нарешті, у Галичині й Ломбардії — завойовником, що управляв, безумовно, по праву меча. Правити такою державою так, щоб усі залишалися задоволені, було справою нелегкою і навіть навряд чи можливою.

Йосиф поставив собі завдання злити в одне ціле всі свої володіння, знищити всі місцеві політичні права, стерти границі між різними націями й замінити їх простим адміністративним поділом всієї імперії, зробити німецьку мову пануючою, дати одноманітний звід законів і зрівняти перед законом масу кріпаків з колишніми панами.

Уже в 1782 р. були скасовані уряди 12 земель і замість них створені шість губерній. Виборні управи при цьому скрізь були замінені урядовими чиновниками. Потім те ж саме стало проводитися в інших частинах Габсбурзької держави.

За правління Йосифа II у 1784-1785 рр. німецька мова стала офіційною мовою в усіх частинах держави. В 1782 уряд Йосифа ІІ ліквідував особисту залежність селян у Галичині, Чехії, Моравії, Угорщині та зміцнив панщину і натуральні повинності грошовою рентою. Зробив спробу ввести єдиний поземельний податок, що не було втілено в життя через сильний опір дворянства. [1, 399]

Зовнішньо-політична діяльність уряду Йосифа ІІ була спрямована на протидію експансіоністській політиці Російської імперії в Східній Європі та розширення володінь Австрії.

За царювання Йосифа ІІ в 1784 р. відновив свою діяльність Львівський університет, у якому з 1787 р. діяв окремий факультет для українських студентів, названий "Студіум Рутенум".

Йосиф ІІ, наштовхнувшись на значний опір австрійського, польського, угорського дворянства своїм реформаторським заходам, був змушений наприкінці життя відмінити деякі з них. Проте наслідки здійснених реформ відіграли позитивну роль у розвитку українського національно-культурного життя в Галичині і на Буковині.

Після смерті імператора більшість його нововведень були скасовані. Сучасники досить суворо оцінили його діяльність. Але із часом, особливо після Французької революції й початку Наполеонівських воєн, коли ясно позначилася глибока криза державної системи Австрії, про нього стали судити поблажливіше.

Безсумнівно, він багато чого передбачав, у починаннях його було багато вірного й корисного, але в нього не було ані державної прозорливості, ані такту, ані здатностей щирого реформатора, тому невдача, що осягла його, була закономірна й природна.

Отже, ще заповзятішим реформатором виявився син Марії-Терезії Йосиф II. Прибічник тогочасних європейських теорій мудрого правління, він вирішив зробити свою діяльність взірцем освіченого абсолютизму. За висловом одного англійського історика, його правління "було освіченим, бо Йосиф II вважав за обов'язок монарха сприяти добробуту своїх підданих... а абсолютним тому, що ніхто, крім нього, не міг сказати, в чому саме цей добробут полягав і як його можна було досягти". [1, 402]

Своєю метою імператор ставить покращити долю селян, оживити занепаду економіку, підняти ефективність чиновництва і вдосконалити освіту в усій імперії. Невідступно керуючись абсолютистськими принципами, він також намагається скасувати особливі права і привілеї окремих земель, що ускладнювали проведення реформ.

Як і належало сподіватися, з усіх амбіціозних задумів Йосифа II вдалося здійснити лише деякі. Це викликало у нього гірке розчарування. І все ж правління Йосифа II знаменувало виняткові часи, коли імперія прагнула й могла зміцнюватися й самооновлюватися.

Згадані реформи мали величезне значення для українців, оскільки вони проводилися саме в час приєднання до імперії Галичини. Таким чином, бодай із цієї точки зору українці ввійшли до складу імперської системи Габсбургів в апогеї її розквіту.

Розділ ІІ. Західна Україна під владою Габсбургів

Величезна більшість українців в Австрійській імперії проживала в Галичині — південно-східній частині колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 р.

У першому поділі Польщі 1772 р., взяли участь Австрія, Пруссія та Росія. Переговори з цього питання закінчилися підписанням відповідної декларації. Територія, яку здобула Австрія, складалася з двох частин – української та польської. Попри значні відмінності між цими землями вони були об'єднані в єдину адміністративну одиницю – коронний край з офіційною назвою: королівство Галичини і Лодомерії з великим князівством Краківським та князівствами Освенцімським і Заторським. Його столицею стало місто Львів. [10, 125-126]

З метою узаконення своїх дій уряд Австрії опублікував історико-правові обґрунтування, у яких доводив її династичні права на галицькі землі. Виготовлені документи повинні були створити видимість правомірності несправедливого поділу Польщі та участі у ньому Австрії.

Після отримання Галичини австрійський уряд зосередив увагу на Буковині. Приєднання цього краю забезпечило б тісніший звязок між провінціями імперії та зміцнило б її кордони. Саме це було вирішальним мотивом окупації Буковини, яку Австрія завершила у 1774 р. Отже, двома роками пізніше до Галичини була приєднана Буковина — невеликий український край, що його відібрав Відень у занепадаючої Оттоманської імперії.

Нарешті, у 1795 р., після третього й останнього поділу Польщі, до імперії були також включені землі, заселені поляками (включаючи Краків). Якщо Східну Галичину заселяли переважно українці, то Західна Галичина була головним чином польською. Поєднання в одній адміністративній провінції цих двох народів стане в майбутньому причиною напружених стосунків між ними. [10, 127]

Під посереднім контролем Габсбургів перебував ще один заселений українцями регіон. Розташоване на західних схилах Карпатських гір Закарпаття з часів середньовіччя входило до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно лишалося в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських земель.

Відтак окупація Галичини і Буковини Австрією та її юридичне закріплення були здійснені з позиції сили при вмілому використанні сприятливих міжнародних відносин. Це був типовий для епохи європейського абсолютизму зовнішньополітичний акт.

ІІ.1 Галичина і Буковина як складові Австрійської монархії

Запровадитина приєднаних територіях адміністративно-територіальний устрій, на зразок інших коронних земель монархії організувати ефективне управління ними – такими були першочергові завдання австрійського уряду. Галичина спочатку була поділена на шість циркулів у межах колишніх польських воєводств, які своєю чергою поділялися на 18 дистриктів. У 1782 р. поділ на дистрикти ліквідували. Залишився поділ на 18 циркулів, які називалися також округами. Від 1786 до 1849 р. до складу Галичини як 19 округ входила Буковина. [11, 49-50]

Адміністративно Королівство Галичини і Лодомерії мало статус коронного краю і було наділене тими ж правами і повноваженнями, що й аналогічні адміністративні одиниці монархії. Звертається увага на те, що воно відрізнялося від інших провінцій Австрії великою територію і густотою населення, правовий статус якого визначався належністю до певного стану: шляхти, духовенства, міщан чи селян. Більшість населення коронного краю (71,8 %) становило селянство, майже 80% якого перебувало у цілковитій залежності від поміщиків. Привілейоване становище посідали шляхта і духовенство, які знайшли порозуміння з новою владою задля збереження власного панування. Цьому сприяв і принцип, яким керувалась Австрія і який був головним принципом усіх абсолютних монархій у Європі – спиратися на два класи: феодальних землевласників та заможних поміщиків, урівноважуючи водночас вплив і силу кожного із цих класів впливом і силою іншого. [15, 3]

Loading...

 
 

Цікаве