WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ - Курсова робота

Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ - Курсова робота

Як освічена государиня, імператриця піклувалася про розвиток освіти. У ході університетської реформи 1749 р. єзуїти були усунуті від керівництва вищими навчальними закладами. У навчальні плани ввійшло багато нових предметів, у тому числі природне й державне право, історія, історія літератури. Були написані нові підручники.

Для того щоб здійснити всі ці реформи, імператриці й Кауницю довелося провести реорганізацію державного апарата, впорядкувати облік і контроль. Був проведений перший в історії Австрії загальний перепис земельних володінь і перепис населення. Оформився цілий ряд нових центральних установ: Придворна державна канцелярія (міністерство закордонних справ), Директорій (вищий адміністративний фінансовий орган), Вищий орган правосуддя (йому були віддані справи юстиції) і інші. Для координації всіх цих органів була утворена Державна рада. Серйозні зміни відбулися й у зовнішній політиці.

1765 року імператриця Марія Терезія оголосила свого найстаршого сина співправителем. Йосифові виповнилося лише чотирнадцять.

Семирічна війна проти Пруссії (1756—1763) закінчилася відторгненням від Австрії всієї Сілезії. 15 лютого 1763 р. у Хубертусбурзі був підписаний мирний трактат, що не приніс Австрії ніяких територіальних придбань.

Феодальна роздробленість і слабкість зв'язків між різними землями Габсбурзької монархії виявилися одними з головних причин її військових невдач. Відсутність єдиної армії, невпорядкованість фінансової організації, недостатній розвиток промисловості, феодально-кріпосницький лад у більшості провінцій, неприхована ненависть пригноблених народів до панування Габсбургів і австрійських феодалів — все це неминуче повинно було призвести до поразки.

Значно більше одержала Марія-Терезія десять років через, коли в 1772 р. взяла участь у першому розділі Польщі. Тоді до Австрії відійшла значна частина Галичини зі Львовом і в 1774 р. Буковина.

Дата "1772" знаменує початок нової епохи. Придбані землі польського королівства відразу опинилися у круговерті просвітницьких реформ Марії-Терезії та "революціонера на троні" Йосифа II (скасування особистої залежності селянства, впровадження загальної системи початкової освіти, урівняння статусу духовенства грецького та римського обрядів, відкриття духовних семінарій, заснування у Львові університету), їх було трансформовано в ще одне королівство під скіпетром Габсбурґів.

Нині ні в кого не викликає сумніву, що 1772 р. Габсбурґи ненавмисне реалізували новий культурний проект під назвою "Галичина". [10, 125]

Після Семирічної війни реформи в Австрії були продовжені. В 1763 р. утворилися міністерство фінансів і рахункова палата. З 1771 по 1778 р. був виданий ряд указів, що мали метою пом'якшити кріпосницькі порядки. Зокрема, поміщики втратили право суду над своїми селянами. Були встановлені певні розміри селянських доль, панщина обмежена трьома днями в тиждень.

В 1773 р. був розпущений орден єзуїтів. До цих пір у руках єзуїтів перебувала більшість шкіл. Тепер вони стали державними. В 1774 р. був прийнятий дуже важливий закон про шкільну реформу, відповідно до якого у всіх селах відкривалися початкові школи (з 2-річним строком навчання), а у всіх містах — середні (з 5-річним строком). Відкривалися також спеціальні училища й школи, у тому числі Гірська й Торговельна академії. Навчання йшло за державний кошт.

В 1775 р. імператриця скасувала внутрішні митниці й границі. Вся країна, включаючи Угорщину й Тіроль, об'єдналася в єдиний митний район. Був уведений новий митний тариф, що мав метою заохотити національну промисловість.

Релігійна політика імператриці виявилася менш послідовною. Єретики всіх сповідань завжди вселяли їй найсильнішу відразу, тому протестанти в її царювання піддавалися різним утискам.

Марія-Терезія була дійсно видатною государинею. Час її правління можна вважати "золотим століттям" австрійської історії. Можливо, кращим свідченням тому служать слова її злого генія прусського короля. Довідавшись про кончину імператриці, Фрідріх П писав Д'аламберу: "Звістка про її смерть викликала в мене щирі сльози. Вона робила честь своїй статі й короні. Я воював з нею, але ніколи не був її ворогом". [26, 48]

І.1 Царювання Йосифа ІІ. Продовження лінії реформ

Йосиф ІІ — німецький король в 1764-1790 р. Імператор "Священної Римської імперії" в 1765-1790 р. Король Імперії й Чехії в 1780-1790 р. Син імператора Франца I і королеви Марії-Терезії.

В 1765 р., по смерті батька, Йосиф прийняв імператорську корону, і тоді ж мати зробила його співправителем в Австрії. Однак вони так і не змогли ужитися разом, оскільки були однаково властолюбні й не сходилися між собою у своїх поглядах. Різка зміна у всьому виявилася відразу після смерті Марії-Терезії. Йосиф завжди зневажав етикетом і відразу скоротив до крайніх розмірів витрати на утримання свого двору.

Разом з тим він приніс із собою на престол непомірне бажання влаштувати якнайкраще життя своїх підданих і підняти могутність своєї держави. У нього було безліч різноманітних задумів, які він квапився здійснити. Він поспішав усе зрушити з місця й усьому дати новий вид.

Ніколи ще в Австрії не правив государ з такою спрагою перетворень, готовий працювати з ранку до вечора без відпочинку. Він писав своєму брату Леопольду: "Любов до батьківщини, благо монархії, от єдина пристрасть, що мене одушевляє й під впливом якої я готовий почати, що завгодно". [26, 49]

Як реформатор Йосиф був теоретиком у повному розумінні слова. Філософська школа, яка тоді панувала, не мала ніякої поваги до минулого історичного розвитку, все віджиле представлялося для неї грубим забобоном, і вона вимагала корінного перетворення державних установ на підставі відвернених принципів. Йосиф не звертав уваги на те, що історично зложилося, а вважав за необхідне погоджуватися тільки із вказівками розуму й "природним правом". "Покладаючи на себе найбільш славну з європейських корон, — писав імператор, — я маю намір поставити філософію законодавицею моєї держави; на підставі її принципів Австрія повинна одержати зовсім новий вид. Внутрішнє керування підвладних мені областей вимагає радикальної зміни; привілеї, фанатизм і розумовий гніт повинні зникнути, кожний з моїх підданих буде користуватися природженими йому природними правами". [26, 49-50]

У чому полягала програма? "Монархія, — писав Йосиф, — повинна складатися із зовсім подібних по своїх установах провінцій, являти собою єдине ціле, до якого варто застосувати однакову систему керування. Як тільки це буде досягнуто, припиниться всяке відчуження, усяке суперництво між різними областями й народностями. Розходження за-походженням й віросповіданням повинні зникнути, і тоді всі громадяни будуть вважатися братами, намагаючись посильно допомагати один одному". [26, 50]

Уже на другий день після свого воцаріння Йосиф видав закон про волю віросповідання. Незважаючи на свою поміркованість, цей декрет зробив надзвичайно сильне враження не тільки в Австрії, але й у всій Європі.

Потім пішов цілий ряд інших законів, які мали метою послабити вплив Риму й зробити австрійську церкву більше самостійною. Стривожений папа Пій VI відправився в 1781 р. у Відень, щоб особисто зустрітися з Йосифом, але поїздка ця не мала ніякого результату — імператор не погодився піти ані на які поступки й оголосив про свій твердий намір відняти в духівництва значну частку тих прав, які з незапам'ятних часів воно привласнило собі в Австрії. "Я маю намір, — писав він в одному з листів, — звільнити народ від марновірств і від впливу саддукіїв, необхідно вилучити із церковної області все, що не має до неї ніякого відношення, і наслідком чого було поневолення людського розуму". [1, 396]

З особливою неприхильністю він ставився до чернечих орденів, які негайно підкорив владі єпископів. Потім почалося скасування монастирів: у перші шість років царювання Йосифа їх було закрито не менш 740. Це, очевидно, потрібне перетворення супроводжувалося зовсім невиправданою гарячністю й плутаниною. Монастирі були пограбовані з нещадним насильством, їхнє майно розтрачене, їхні дорогоцінні бібліотеки знищені або розкрадені. У віденському картезіанському монастирі бальзамоване тіло Альфреда Мудрого було викинуто зі своєї свинцевої труни заради металу й протягом декількох місяців лежало на загальному огляді.


 
 

Цікаве

Загрузка...