WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політична система Української козацької держави - Курсова робота

Політична система Української козацької держави - Курсова робота

До складу генеральних старшин входили такі посадовці: генеральний обозний, генеральний писар, генеральний суддя, генеральний осавул, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий та генеральний бунчужний.

Центральними органами виконавчої державної влади виступали: Генеральна військова канцелярія та Генеральна скарбова канцелярія. Генеральна військова канцелярія поєднувала у собі функції кабінету міністрів, зовнішньополітичного відомства та військового міністерства. У ній виготовлялися гетьманські універсали, мобілізаційні накази, майнові пожалування, ордери на податкові пільги тощо. Через Генеральну канцелярію проходило дипломатичне листування, зносини гетьмана з полковою і сотенною старшиною та ін.

Представниками гетьманської адміністрації на місцях виступала полкова старшина. Її очолював виборний полковник, який за своїм реальним впливом подеколи вважався навіть більш важливим, аніж генеральний старшина, принаймні представник нижчої групи гетьманського уряду.

Прерогативи полковників охоплювали надзвичайно широке коло функціональних обов'язків у сфері адміністративної, військової, судової та фінансової влади, по суті дублюючи на нижчому рівні обов'язки гетьмана.

Виконавчу гілку полкового рівня разом з полковниками утворювала виборна полкова старшина: обозний, суддя, осавул, писар, хорунжий. Їхні службові обов'язки повторювали прерогативи генеральних старшин відповідних звань.

Право законодавчої ініціативи полковники поділяли із загальнополковими козацькими радами. Саме на них відбувалося обрання полковника та полкової старшини, розглядалися питання землекористування, оподаткування тощо. Модель адміністративного устрою полку копіювалася на сотенному рівні. Тут владні прерогативи концентрувалися на особі сотника, якому допомагали сотенні осавул, писар, хорунжий, а також курінні отамани.

На місцевому рівні велике значення й надалі зберігали сотенні ради та, особливо, курінні сходки, на яких вирішувалися найважливіші справи життя козацької громади.

Всі посади як полкового, так і сотенного рівня вважалися виборними, але цей принцип нерідко підмінювався призначенням на уряд вищою владною інстанцією. З входженням Гетьманату в структури Російської держави виборне начало козацької адміністрації замінювалося практикою прямого призначення старшин указами Сенату або імператорського кабінету.

Отже, механізм функціонування політичної влади, сукупність принципів, методів і засобів здійснення керівництва суспільством визначають характер політичного режиму, а останній, згідно з панівною в політології думкою, маркує тип політичної системи. Механізм функціонування політичної влади в козацькій Україні дає змогу охарактеризувати політичний режим Гетьманату як республікансько-демократичний, що поєднував у собі елементи як прямої, так і опосередкованої демократії і базувався на полково-сотенному адміністративному устрої. Водночас звертає на себе увагу і той факт, що на різних етапах історичного розвитку співвідношення владних повноважень головних елементів політичної системи Гетьманату – Генеральної ради, Старшинської ради, гетьмана та вищої старшини (генеральної старшини та полковників) – не залишалося незмінним, а, навпаки, зазнавало принципових трансформацій. Внаслідок цього політичний режим в одних випадках набував ознак, характерних для авторитарного правління, в інших – олігархічного.

Характерна особливість еволюції політичної системи Гетьманату полягала в тому, що Українська держава лише дуже короткий час існувала як самодостатній політичний організм. Номінальна васальна залежність від влади російського царя, задекларована в Переяславсько-Московському договорі 1654 р., уже в жовтні 1659 р. трансформувалася в більш жорсткі форми залежності, а політична автономія Гетьманату поступилася місцем адміністративній, за якої зберігалося самоуправління при здійсненні внутрішньої політики та функціонування українських владних інституцій на основі власного законодавства та традицій. За таких умов сувереном виступав російський монарх і де-юре його санкція була необхідною умовою для набуття правової чинності найважливіших ухвал української влади – гетьманської елекції, поземельних відносин, призначення та скинення з генеральних урядів тощо. Хоча в умовах тимчасової лібералізації політичного курсу Москви щодо України і було можливим перебрання українською владою деяких з цих функцій на себе, загальна тенденція розвитку українсько-російських відносин другої половини ХVІІ ст. зумовлювала поступове, але невпинне обмеження автономії Гетьманату, звуження прерогатив гетьманської влади та місцевого самоврядування.

Список використаної літератури

  1. Антонович Володимир. Про козацькі часи на Україні. – К.: Дніпро, 1991. – 104 с.

  2. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. – К., 1993.

  3. Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини. – Львів, 2000.

  4. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. – К., 1994.

  5. Грозовський І. Козацьке право // Право України. – 1997. – № 6. – С. 76-80.

  6. Грушевський М. Історія української козаччини// Вітчизна. – 1989. – №1-11.

  7. Гуржій О.І. Право в Українській козацькій державі (Друга половина ХVІІ-ХVІІІ ст.). – К., 1994.

  8. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII – XVIII ст.: кордони, населення, право. – К., 1996.

  9. Горобець В. М. До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій половині XVIIІ ст. // УІЖ. – 1993. – №№ 2,3.

  10. Горобець В. Політичний устрій українських земель другої половини XVII – XVIII ст. – К., 2000.

  11. Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. – К., 2000.

  12. Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХVІІ-початку ХVІІІ ст. – К., 1959.

  13. Д'яконіхін А.В. Походження та еволюція гетьманської влади в Україні // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 6. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – С. 48-53.

  14. Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній свідомості. – К., Запорожжя, 1997.

  15. Історія держави та права України /за ред. П. Музиченка. – Київ. – 1999.

  16. Історія України /за ред. В.А Смолія. – К., 1997.

  17. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.). Львів,1992.— С. 171.

  18. Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини (Персональний склад і генеалогія). 1648-1782. – К., 1998.

  19. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. Текст лекцій: Навчальний посібник. – К.: Генеза, 1994. – 240 с.

  20. Мицик Ю.А. Феномен Українського козацтва і перспективні напрямки його дослідження// Історія. Матеріали III Міжнародного конгресу україністів. – Ч. I. – Харків 1996. – С. 62.

  21. Панашенко В.В. Полкове управління в Україні (середина ХVІІ-ХVІІІ ст.). – К., 1997.

  22. Падох Я. Грунтове судочинство на Лівобережній Україні у другій половині ХVІІ-ХVІІІ ст. – Львів, 1994.

  23. Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.). – К., 1995.

  24. Пашук А.Я. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. (1648-1782). – Львів, 1967.

  25. Слабченко М. Соціально-правова організація Січі Запорозької. – К., 1997. – С. 26.

  26. Смолій В.А. Феномен українського козацтва в загальноєвропейському контексті // Укр.іст.журнал. – 1991. – №5.

  27. Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К.– Запоріжжя, 2002. – С. 42 – 43.

  28. Щербак В.О. Історія українського козацтва: нариси у 2 т. Редкол: Смолій та інші. – Київ.: Вид.дім "Києво-Могилянська академія", 2006. – Т.1. – 800 с.

  29. Щербак В. О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва до середини XVII ст. // УІЖ. — 1995. — № 5. — С. 66.

  30. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – К., 1990-1991. – Т.1-3.

Loading...

 
 

Цікаве