WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політична система Української козацької держави - Курсова робота

Політична система Української козацької держави - Курсова робота

Зазвичай, на Генеральній раді головував гетьман або в тому випадку, коли йшлося лише про його обрання — хтось із представників вищої козацької старшини, найчастіше — генеральний обозний.

За розпорядників на радах виступали генеральні осавули, котрі слідкували за дотриманням козаками порядку та фіксували результати їхнього волевиявлення.

Генеральні ради як обов'язковийполітичний інститут доволі регулярно діяли на початковому етапі Визвольної війни, згодом їх значення суттєво понизилося. Причиною цьому була передовсім неефективність обговорення та вирішення важких питань за умови скупчення надзвичайно великої кількості учасників. А тому з кінця XVIІ ст. за Генеральною радою було залишено лише функції гетьманського обрання [7, 78].

В міру того, як занепадало значення Генеральної ради, все більш важливим елементом політичної системи Гетьманату ставала старшинська рада. На перших порах старшинська рада виступала в ролі дорадчого органу при гетьманові, на якому готувалися питання для розгляду на Генеральній раді. З часом, коли відбувалася консолідація верстви козацької старшини, цей інститут ставав обов'язковим атрибутом політико-державної структури України. Угоди гетьмана та Війська Запорозького з російськими царями 1672, 1674 та 1686 р., які виступали одночасно й своєрідними конституційними актами для внутрішньополітичного життя конституювали обов'язкову участь вищої козацької старшини в політичному житті Гетьманату саме через діяльність інституту старшинської ради.

Від часів гетьманування Б.Хмельницького на обговорення учасників старшинських рад виносилися питання зовнішньої політики, оголошення військових походів і укладення миру, визначення узгодженої кандидатури на обрання гетьманом, регулювання податкової політики, розпорядження спільно з гетьманом земельним фондом держави, призначення на вищі полкові уряди тощо.

До участі в старшинських радах обов'язково запрошувалися полковники, генеральні старшини і досить часто – полкова старшина. В окремих випадках зафіксовано проведення старшинських рад у розширеному складі, коли до участі в них допускалися "всі козацькі урядники" чи "всі начальні люди" [8, №4, 24]. Найнижчими козацькими урядовцями, що запрошувалися на старшинські ради, були сотники. Присутність на них козацьких отаманів чи виборних від полків джерела не фіксують. Разом з тим, збереглися відомості про запрошення на старшинські ради представників міської адміністрації найбільш важливих міських центрів Гетьманщини.

1.4 Роль генеральної старшини в структурі політичної влади Гетьманату

До інституту гетьманства належав великий ряд урядників – генеральна старшина. Вона являла собою політичну еліту українського суспільства, найвищу виборну військову та цивільну адміністрацією, виконавчий орган державного управління, рада при гетьмані у XVII ст. До генеральної старшини належали:

Генеральний обозний – фактично друга особа після гетьмана, керівник артилерії у війську, як правило, призначався наказом гетьмана;

Генеральні судді – два члени генерального військового суду, який очолював сам гетьман. До військового суду входили ще й деякі генеральні старшини;

Генеральний підскарбій – завідувач державним скарбом;

Генеральний писар – державний канцер, тобто праведник генеральної військової канцелярії, хранитель державної печатки. Він часто виконував функції керівника закордонного відомства;

Генеральний бунчужний – головний охоронець символу гетьманської влади – бунчука, під час війни командував за дорученням гетьмана окремими частинами, виконував окремі дипломатичні функції;

Генеральний хорунжий – головний охоронець військового прапора. Як і генеральний бунчужний, займався й іншими військовими та адміністративними справами;

Генеральні осавули – два члени генеральної старшини для надання допомоги гетьману у військових справах і керівництва козацьким військом [19, 97].

Значно зростало значення генеральної старшини в часи міжгетьманства. Зокрема, за свідченнями Самовидця, гетьман Б. Хмельницький перед смертю, передаючи владу синові Юрію, віддав його під опіку генерального писаря І. Виговського, генерального обозного Т. Носача та генерального судді Г. Лесницького [14, 302-303]. Аналогічно в березні 1672 р., коли Д. Многогрішного скинули з гетьманства, владу до виборів нового гетьмана також було зосереджено в руках генерального обозного, двох суддів і писаря.

На ієрархічних сходах старшинських урядів найближче до гетьмана стояв генеральний обозний. Цей інститут був відомим на Запорожжі уже з початку XVII ст. Від перших визвольних змагань козацтва середини XVII ст. та становлення Української козацької держави, генеральний обозний є обов'язковою і доволі важливою ланкою державного і військового управління Гетьманату. На уряд, який увінчував службову ієрархію Війська Запорозького, як правило, обирали найавторитетніших і найдосвідченіших командирів. Зокрема, з-поміж відомих нам майже 20 старшин, що обіймали посаду генерального обозного упродовж 1648-1687 рр., четверо – Петро Дорошенко, Іван Безпалий, Петро Забіла, Михайло Радкевич – перед тим очолювали інші генеральні уряди, а саме: генеральних суддів і осавулів.

В адміністративній практиці Гетьманату склалася традиція, згідно з якою, на відміну, скажімо, від генеральних писарів, суддів чи осавулів, яких могло бути двоє чи навіть більше, посаду генерального обозного обіймав лише один урядовець. Щоправда, в разі тривалої відсутності генерального обозного в Україні й неможливості через це виконання ним своїх функціональних обов'язків, вочевидь, практикувалося "наказничество". Принаймні, відомі на сьогодні історичні джерела фіксують під 1663 р. факти титулування колишнього миргородського полковника Павла Животовського "наказним генеральним обозним", тоді як "повний" генеральний обозний Іван Цесарський очолював делегацію Війська Запорозького, відправлену гетьманом І. Брюховецьким до Москви [19, 98].

У роки Визвольної війни суттєво розширилися повноваження та, відповідно, зріс вплив генерального обозного. Його функціональні обов'язки насамперед полягали в керуванні Генеральною військовою артилерією. Обозний мав не лише командувати артилерією під час бойових дій, а й організовувати її матеріальне забезпечення, формувати і подавати на затвердження гетьмана та генеральної старшини штат Генеральної військової артилерії – осавула, хорунжого, писаря, пушкаря, гармашів та ін. На генерального обозного було покладено й таку важливу функцію, як ведення реєстру козацького війська.

Надзвичайно важливу роль відігравали генеральні обозні під час проведення Генеральних рад. Зазвичай саме обозний виступав розпорядником таких зібрань, і саме він на виборчих радах подавав новообрано му гетьману знак його влади – булаву [14, 303].

Приблизно таку саму роль, як генеральний обозний у військових справах, у цивільних відігравав генеральний писар. Адже саме він за своїми обов'язками стояв найближче до гетьмана і був найбільш посвячений у справи поточної внутрішньої та зовнішньої політики. Як правило, у Війську Запорозькому був один генеральний писар, але інколи й двоє. Саме двоє писарів було на початку Національно-визвольної війни і таку саму кількість регламентували "Переяславські статті" 1659 р., що містили вимогу "при гетьмані бути з обох боків Дніпра по 1 судді, по осавулу і писарю" [14, 303]. Після розпаду України на два Гетьманати втратило свою актуальність і це положення.

На уряд генерального писаря обирали осіб, які мали певний канцелярський досвід. Наприклад, з-поміж 26 урядників, що впродовж середини – другої половини XVII ст. обіймали посаду генерального писаря Війська Запорозького, майже половина –12 – перед тим служили канцеляристами Генеральної військової канцелярії. Саме цей шлях службового зростання пройшли такі відомі козацькі адміністратори, впливові політичні й державні діячі, як Іван Груша, Остап Голуховський, Іван Ломиковський, Карпо Мокрієвич, Василь Кочубей та інші.

За своїм становищем генеральний писар найближче з-поміж інших старшин стояв до керівництва зовнішньої політикою Української держави. Особливо великий вплив на напрями зовнішньополітичної діяльності держави мав генеральний писар гетьмана Б. Хмельницького Іван Виговський. За свідченнями сучасників, він "абсолютно всім рядить, не доповідаючи, – відправляє послів" [14, 304]. Винятковий особистий вплив Виговського на гетьмана (восени 1651 р. польський посол повідомляв у Варшаву, що "Виговський опанував серце і розум Хмельницького і керує ним, як батько сином") сприяв тому, що уряд генерального писаря набув надзвичайної ваги, й іноземні спостерігачі завжди називали "українського канцлера" другою, після гетьмана, за силою впливу особою Війська Запорозького. Щоправда, після смерті Хмельницького такий порядок не зберігся, і генеральний писар зрівнявся з іншими генеральними старшинами. Після складання обов'язків генерального писаря для адміністративної практики Гетьманату другої половини XVII ст. найтиповішим є переміщення на уряд генерального судді.

Loading...

 
 

Цікаве