WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Царювання та політика Павла І - Курсова робота

Царювання та політика Павла І - Курсова робота

Залишаючи Цюріх, генерал Массена обіцяв полоненим російським офіцерам незабаром привезти до них фельдмаршала Суворова і великого князя Костянтина.

Знесилена російська армія виявилася замкненою в Муттенталі — обидва виходи, на Швиц і Гларис, були блоковані французами. 18 вересня Суворов зібрав військову раду. "Ми оточені зрадництвом нашого союзника, — почав він свою промову, — ми поставлені у важке положення. Корсаков розбитий, австрійці розсіяні, і ми самі тепер проти шестидесятитисячної армії ворога. Йти назад — сором. Це значило б відступити, а росіяни і я ніколи не відступали!" Суворов уважно оглянув генералів, які його зосереджено слухали і продовжував: "Допомоги нам чекати немає від кого, єдина надія на Бога, на найбільшу хоробрість і самовідданість військ, які ви очолюєте. Тільки це залишається нам, тому що ми на краю прірви. — Він замовк і викликнув: — Але ми росіяни! Врятуйте, врятуйте честь і надбання Росії і її самодержця!"[7,256]. З цим вигуком фельдмаршал опустився на коліна.

19 вересня о сьомій годині ранку до містечка Глариса виступив авангард під командуванням князя Багратіона. За ним з головними силами — генерал Дерфельден, в ар'єргарді — генерал Розенберг. На меті було з боями перебороти хребет Паніці, покритий снігом і льодом, а потім спуститися в долину Верхнього Рейну.

Багратіон, піднявшись на одну з вершин, обрушується на ворога; у цей час Массена завдає удару по корпусу Розенберга, намагаючись відрізати його і знищити. Завзятий бій закінчився запеклою штиковою атакою. Французи не витримали і відійшли. У ніч на 24 вересня почався останній і найважчий похід.

Тільки 20 жовтня в Петербурзі довідалися про вдалий результат кампанії. "Так врятує Вас господь Бог за порятунок слави государя і російського війська, — писав Ростопчин Суворову, — до єдиного усі нагороджені, унтер-офіцери усі нагороджені в офіцери"[7,257].

Російська армія одержує наказ повернутися на батьківщину. На питання Ростопчина, що подумають про це союзники, імператор відповів: "Коли прийде офіційна нота про вимоги двору віденського, то відповідати, що це є нісенітниця і марення". [7,257]

Коаліція держав, кожна з якої керувалася своїми інтересами, розпалася. Павло не міг вибачити колишнім союзникам їхнього зрадництва і передчасного виводу військ ерцгерцога Карла зі Швейцарії. Після завершення походу Суворова Ф. Ростопчин писав: "Франція, Англія і Пруссія скінчать війну зі значними вигодами, Росія ж залишиться ні при чому, втративши 23 тисячі чоловік тільки для того, щоб запевнити себе у віроломстві Пітта і Тугута, а Європу в безсмерті князя Суворова".

Вступаючи в коаліцію, Павло I захоплювався лицарською метою відновлення "вражених тронів". А на ділі звільнена від французів Італія була поневолена Австрією, а острів Мальта захоплений Англією. Підступництво союзників, у руках яких він був тільки знаряддям, глибоко розчарувало імператора. А відновлення у Франції сильної влади в особі першого консула Бонапарта давало привід для зміни курсу російської зовнішньої політики.

Знесилена Франція найбільше мала потребу мирі у спокої. Розуміючи це, Бонапарт із властивою йому енергією приймається за пошуки миру. Уже 25 грудня перший консул направляє послання Англії й Австрії з пропозицією почати мирні переговори. Це ще більше піднімає його авторитет, а відмовлення союзників від мирних пропозицій викликає хвилю обурення і патріотизму. Народ горить бажанням покарати ворогів миру, і Бонапарт починає підготовку до війни.

Висловлене в січні побажання зблизитися з Францією зависло в повітрі — ще сильні були ідеї і традиції співробітництва тільки з "законною" династією, та й впливові суспільні кола на чолі з віце-канцлером Н. П. Паніним, найколоритнішою фігурою того часу, чимало сприяли цьому.

Швидкий розгром Австрії і встановлення порядку і законності в самій Франції сприяють зміні позиції Павла. "Він робить справи, і з ним можна мати справу"[13,305], — говорить він про Бонапарта.

"Після тривалих коливань, — пише Манфред, — Павло приходить до висновку, що державні стратегічні інтереси Росії повинні бути поставлені вище відвернених принципів легітимізму". [13,308] Дві великі держави починають шукати шляху до зближення, що швидко приводить до союзу.

Бонапарт усіляко квапить міністра закордонних справ Талейрана в пошуках шляхів, що ведуть до зближення з Росією. "Треба робити Павлові знаки уваги і треба, щоб він знав, що ми хочемо вступити з ним у переговори", — пише він Талейрану. "Дотепер ще не розглядалася можливість почати прямі переговори з Росією", — відповідає той. І 7 липня 1800 року в далекий Петербург іде послання, написане двома найрозумнішими дипломатами Європи. Воно адресовано Н. П. Паніну — найбільш непримиренному ворогу республіканської Франції. У Парижі добре знають про це і сподіваються, що подібний крок стане "свідченням неупередженості і строгої коректності кореспондентів". [7,256]

18 грудня 1800 року Павло I звертається з прямим посланням до Бонапарта. "Пан Перший Консул. Ті, кому Бог вручив владу керувати народами, повинні думати і піклуватися про їхнє благо" — так починалося це послання. "Сам факт звертання до Бонапарта як глави держави і форма звертання були сенсаційними. Вони означали визнання де-факто і значною мірою і де-юре влади того, хто ще вчора був затаврований як "узурпатор". Те було повне попрання принципів легітимізму. Більш того, в умови формально неприпиненої війни пряме листування двох глав держав означало фактичне встановлення мирних відносин між обома державами. У першому листі Павла містилася та славнозвісна фраза, що згодом так часто повторювалася: "Я не говорю і не хочу сперечатися ні про права людини, ні про принципи будь-яких урядів, встановлених у кожній країні. Постараємося повернути світу спокій і тишу, яких він так потребує". [7,272]

Зближення між двома великими державами йшло прискореними темпами. У Європі виникає нова політична ситуація: Росію і Францію зближають не тільки відсутність реальних протиріч і спільність інтересів у широкому розумінні, але і конкретні практичні задачі стосовно загального супротивника — Англії.

Зненацька і швидко в Європі усе перемінилося: учора ще самотня Франція і Росія встали тепер на чолі могутньої коаліції європейських держав, спрямованої проти Англії, яка опинилася в повній ізоляції. У боротьбі з нею поєднуються Франція, Росія; Швеція, Пруссія, Данія, Голландія, Італія й Іспанія.

Підписаний 4—6 грудня 1800 року союзний договір між Росією, Пруссією, Швецією і Данією фактично означав оголошення війни Англії. Англійський уряд віддає наказ захоплювати приналежні країнам коаліції судна. У відповідь Данія займає Гамбург, а Пруссія — Ганновер. В Англію забороняється всякий експорт, багато портів у Європі для неї закриті. Нестача хліба загрожує їй голодом.

У майбутньому поході в Європу пропонується: фон Палену знаходитися з армією в Брест-Литовску, М. І. Кутузову — у Володимир-Волинському, Салтикову — у Вітебську. 31 грудня виходить розпорядження про заходи для захисту Соловецьких островів. Варварське бомбардування англійцями мирного Копенгагена викликало хвилю обурення в Європі й у Росії.

12 січня 1801 року отаман війська Донського Орлов одержує наказ "через Бухарію і Хіву виступити на ріку Індус"[7,275]. 30 тисяч козаків з артилерією перетинають Волгу і поглиблюються в казахські степи. "Перепроваджую всі карти, що маю. Ви дійдете тільки до Хіви й Аму-Дар'ї", — писав Павло I Орлову. Донедавна вважалося, що похід в Індію — чергова примха "божевільного" імператора. Тим часом цей план був відправлений на узгодження й апробацію в Париж Бонапарту, а його ніяк не можна запідозрити ні в божевіллі, ні в прожектерстві. В основу плану були покладені спільні дії російського і французького корпусів. Командувати ними на прохання Павла повинний був, прославлений генерал Массена.

По Дунаю, через Чорне море, Таганрог, Царицин 35-тисячний французький корпус повинний був з'єднатися з 35-тисячною російською армією в Астрахані.

Потім об'єднані російсько-французькі війська повинні були перетнути Каспійське море і висадитися в Астрабаді. Шлях від Франції до Астрабада розраховували пройти за 80 днів, ще 50 днів було потрібно на те, щоб через Герат і Кандагар ввійти в головні області Індії. Похід збиралися почати в травні 1801 року і, отже, у вересні досягти Індії. Про серйозність цих планів говорить маршрут, по якому колись пройшли фаланги Олександра Македонського, і союз, укладений з Персією.

Павло I упевнений в успішному здійсненні франко-російського плану скорення Індії, що зберігались у глибокій таємниці. 2 лютого 1801 року в Англії впав уряд всемогутнього Пітта. Європа завмерла в чеканні великих подій.

Раптом з далеких берегів Неви прийшла звістка — імператор Павло I мертвий.

Англія була врятована, і історія Європи пішла по іншому шляху. Неможливо вгадати, як би вона склалася, якщо не було б цієї трагедії, але ясно одне — Європа позбулася б від спустошливих, кровопролитних воєн, які забрали життя в мільйонів людей. Об'єднавшись, дві великі держави зуміли б забезпечити їй довгий і міцний світ!

Loading...

 
 

Цікаве