WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Царювання та політика Павла І - Курсова робота

Царювання та політика Павла І - Курсова робота

"Не можна зобразити, — пише Болотов, — яку приємну дію зробив цей благодійний указ у всій державі, — і скільки сліз і подихів подяки випущено з очей і сердець багатьох мільйонів мешканців Росії. Уся держава і всі кінці і межі її були їм обрадувані і всюди чутні були єдиного тільки побажання всіх благ новому государю...".[7,220]

29 листопада 1796 року була оголошена амністія полоненим полякам. Імператор велів "усіх таких звільнити і відпустити в колишні їхні житла; а закордонних, якщо побажають, і за кордон. Про виконання цього наш сенат має учинити негайно належне розпорядження, наказавши куди слід, щоб з боку губернських правлінь і інших земських начальств узяті були міри до спостереження, щоб ці, що звільняються залишалися спокійно і поводилися доброчесно, не входячи ні в які шкідливі зносини, під побоюванням тяжкого покарання".[13,305]

Незабаром полягає світ з Персією. У листі до пруського короля від 3 січня 1797 року Павло писав: "З наявними союзниками багато чого не зробиш, а так як боротьба, що вони вели проти Франції, тільки сприяла росту революції і її відсічі, то світ може послабити її, підсиливши мирні антиреволюційні елементи в самій Франції, досі придавлені революцією". [7,237] Контрреволюційний переворот 27 липня 1794 року приводить до падіння якобінської диктатури у Франції. Революція затихає. Блискучі перемоги генерала Бонапарта над австрийцами в Італії приводять до виникнення цілого ряду демократичних республік під егідою Франції. Павло бачить у цьому подальше поширення "революційної зарази" і виступає за скликання європейського конгресу для врегулювання територіальних суперечок і припинення революційних завоювань. Він готовий навіть визнати Французьку республіку "заради заспокоєння Європи", тому що інакше "проти волі прийдеться братися за зброю". Однак ні Австрія, ні Англія його не підтримали, і в 1798 році створюється нова коаліція проти Франції. Росія в союзі з Англією Австрією, Туреччиною і Неаполітанським королівством починає війну проти Франції.

"Покласти межу успіхам французької зброї і правил анархічних, примусити Францію ввійти в колишні границі і тим відновити в Європі міцний світ і політичну рівновагу"[7,238] — так розцінює Павло участь Росії в цій коаліції. Інструктуючи генерала Розенберга, призначеного командувати російським експедиційним корпусом, Павло писав: "...Відвертати усе, що в землях не неприязних може збудити ненависть чи негожі на рахунок війська враження (уникати участі в продовольчих екзекуціях), вселяти, що ми прийшли відгородити загальний спокій і безпеку, для того ласкаве і приязне звертання з жителями. Відновлення престолів і вівтарів. Охороняти військо від "пагубної зарази розумів", дотримувати церковні обряди і свята"[7,3].

4 квітня Суворов прибув у головну квартиру союзної армії, розташовану в містечку Валеджіо на півночі Італії. Уже 10 квітня узяттям Брешії почалися воєнні дії. Проти 86-тисячної армії союзників діяла 58-тисячна армія Франції; на півночі нею командував колишній військовий міністр Шерер, а на півдні — молодий і талановитий генерал Макдональд. Використовуючи кількісну перевагу союзників, Суворов вирішив відтіснити ворога в гори за Геную й опанувати Мілан, а потім завдати поразки Макдональду. Надалі він планував через Савойю вторгнутися у Францію, а війська ерцгерцога Карла разом з російським корпусом Римського-Корсакова повинні були витиснути французів зі Швейцарії і кинутися до Рейну. 15 квітня почався завзятий триденний бій із французами на ріці Адда. У цей день старого Шерера перемінив один із кращих полководців Франції генерал Моро.

У кровопролитному бою успіх супроводжував то одну, те іншу сторону. Енергійний Моро намагається зібрати разом розтягнуті на десяток кілометрів війська, але йому це не вдається. Утративши три тисячі убитими і п'ять тисяч полоненими, французи відходять на південь. Доля Ломбардії була вирішена — ріку Адда Суворов назвав Рубіконом по дорозі в Париж.

Одержавши звістку про цю перемогу, Павло I викликав п'ятнадцятирічного генерал-майора Аркадія Суворова, призначеного в генерал-ад'ютанти, і сказав йому: "Поезжай і учися в нього. Кращого приклада тобі дати й у кращі руки віддати не можу". [7,250]

Стрімким суворівським маршем зі сходу на захід союзники відкинули армію ворога і ввійшли в Мілан. Не допускаючи з'єднання залишків армії Моро з Макдональдом, Суворов наносить йому поразку при Маренго і вступає в Турін. У запеклому бою біля ріки Треббія зазнає поразки і генерал Макдональд.

Багато років потому прославлений маршал Франції говорив російському послу в Парижі: "Я був молодий під час бою при Треббії. Ця невдача могла б мати згубний вплив на мою кар'єру, мене врятувало лише те, що переможцем моїм був Суворов".

За два місяці французи утратили всю Північну Італію. Поздоровляючи Суворова з цією перемогою, Павло I писав: "Поздоровляю Вас вашими ж словами: "Слава Богу, слава Вам!". [7,521]

6 липня командуючим французькими військами був призначений прославлений генерал Жубер, що пройшов шлях від рядового до генерала за чотири роки. Не знаючи про взяття австрійцями фортеці Мантуя, Жубер зненацька зустрів усю союзну армію. Ще не пізно було повернути назад у гори, але тоді він не був би Жубером: 4 серпня на світанку гарматні залпи возвестили про початок найзапеклішої і найкривавішої битви в цій кампанії. Ніколи ще за свою довгу службу Суворову не приходилося зустрічатися з таким лютим опором супротивника.

Після цієї битви генерал Моро сказав про Суворова: "Що можна сказати про генерала, що загине сам і укладе свою армію до останнього солдата, перш ніж відступити на один крок".[7,253]

Суворову треба було тільки чотири місяці, щоб звільнити Італію. Союзники раділи: у лондонських театрах про нього читаються вірші, виставляються його портрети. З'являються суворівські зачіски і пироги, на обідах слідом за тостом королю п'ють за його здоров'я.

І в Росії ім'я Суворова не сходить зі сторінок газет, стає легендою. Захоплений Павло писав полководцю: "Я вже не знаю, що Вам дати, Ви поставили себе вище моїх нагород...". [12,39]

В Франції з тривогою чекали початку вторгнення. Укладали парі — за скільки днів Суворов дійде до Парижа. Але союзників у першу чергу хвилювали їхні власні інтереси: англійці пропонують спочатку запанувати Голландією і Бельгією, і австрійці в надії заволодіти останньою підтримують їх.

Павло I був змушений погодитися з новим планом своїх союзників.

План цей полягав у наступному: австрійці зі Швейцарії йдуть на Рейн, а Суворов, з'єднавшись з корпусом Корсакова, вторгається у Францію; у Голландії починає діяти англо-російський експедиційний корпус, а в Італії залишаються австрійці. Суворов був проти майбутнього перегрупування величезної маси військ, але йому довелося підкоритися.

28 серпня російська армія починає похід. Скориставшись цим, генерал Моро спускається з гір на допомогу обложеної австрійцями фортеці Тортона і займає містечко Нові. Довелося Суворову повернутися назад, щоб допомогти союзникам і втратити на цьому дорогоцінні три дні. Тим часом австрійський ерцгерцог Карл, не дочекавшись Суворова, почав виводити свої війська зі Швейцарії, залишаючи російський корпус Корсакова один на один із французами. Довідавшись про це, обурений фельдмаршал писав у Петербург про Тугуте, першому міністру Австрії: "Ця сова чи з розуму зійшла чи ніколи його не мала. Массена не буде нас очікувати, і кинеться на Корсакова... Хоч у світі нічого не боюся, скажу — у небезпеці від переваги Массена мало допоможуть мої війська звідси, і пізно"[12,35].

У Швейцарії проти 60-тисячної французької армії генерала Массени залишаються 24-тисячний корпус Корсакова і 20-тисячний корпус австрійців генерала Готце. Суворов поспішає на виторг Корсакова найкоротшим і найбільш важким шляхом — через Сен-Готардский перевал. Але і тут австрійці підвели своїх союзників — обіцяних ними мулів не виявилося. "Немає віслюків, немає коней, а є Тугут, і гори, і прірви"[7,255], — з гіркотою писав Павлові Суворов. У пошуках мулів проходять ще п'ять днів. Тільки 12 вересня армія починає сходження на перевал. По, скелям і стрімчакам повільно, крок за кроком, рухалася російська армія, переборюючи холод, втому й опір ворога.

Коли в Петербурзі довідалися про відхід ерцгерцога зі Швейцарії, вибухнув скандал, і тільки острах сепаратного світу між Францією й Австрією зупинив Павла від розриву із союзниками. Розуміючи серйозність положення і труднощі, які мають бути армії, він наділяє Суворова особливими повноваженнями. "Це пропоную, просячи пробачити мене в тому і покладаючи на вас самих обирати — що робити"[7,255], — пише він фельдмаршалу.

Суворов посилає в обхід корпус Розенберга і з іншого боку — Багратіона, а з іншими атакує ворога, але безрезультатно: французи піднімаються вище і вище. Уже ввечері під час третьої атаки допоміг Багратіон, що вдарив зверху. Перевал був узятий, але дорогою ціною — з війська вийшли біля тисячі чоловік. А на них чекали більш важкі іспити.

15 вересня армія вийшла до містечка Альтдорф, але тут виявилося, що сен-готардська дорога далі обривається, а на шляху змученої, роздягненої і голодної армії встав суворий гірський хребет Росшток.

16 вересня рано вранці авангард князя Багратіона починає підйом на Росшток. Шістдесят годин тривав цей безприкладний перехід по пухкому глибокому снігу в густому тумані. Важким був підйом, але спуск виявився сутужніше. Дув різкий, рвучкий вітер, щоб зігрітися, люди збивалися в купи. Спустилися в містечко Муттенталь і тут довідалися страшну новину — корпус Корсакова був розбитий ще 15 вересня. Катастрофа, збільшена самовпевненістю Корсакова, була повною: шість тисяч чоловік загинули, багато хто виявилися в полоні. У цей же день генерал Сульт розбив і австрійців.

Loading...

 
 

Цікаве