WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сталінські репресії - Курсова робота

Сталінські репресії - Курсова робота

З липня 1937 року, тобто з появи директиви ЦК ВКП(б) "Про антирадянські елементи" і слідом за цим організації "трійок" в обласних, крайових і республіканських центрах, у розвитку терору почалася друга фаза – планові арешти і розстріли по "лімітах".

Третя хвиля репресій пішла з вересня 1937 року після одержання спеціальних наказів HКВС, які вимагали проведення "лінійних операцій". За назвою "лінія" малися на увазі представники різних національних меншостей – поляки, латиші, естонці, китайці, корейці, японці, німці й інші. У Hовосибірському керівництві HКВС було отримано не менше 12 шифрограмм – наказів на арешти по національній ознаці.

Четвертий цикл масових операцій HКВС проводився з ранньої весни 1938 року на підставі нових "лімітів", затверджених Політбюро ЦК ВКП(б) 31 січня 1938 року. Категорії осіб, що підлягали арешту чи розстрілу, у даний період практично були ті ж, що й у попередніх операціях: "націонали", "праві", "куркулі", "соціально далекі".

Однак планова чисельність завдання по "лімітах", у порівнянні з попереднім роком, збільшувалася в кілька разів. Цей репресивний цикл протікав з різним ступенем активності до пізньої осені 1938 року.

Детальний розгляд особливостей кожної фази терору кінця 1930 х років показує, що основна частина вищого прошарку регіональної еліти (секретарі обкомів і райкомів партії, голови обл(рай) виконкомів, члени бюро обкомів (райкомів) партії, керівники великих підприємств і організацій) були знищені в період другої і третьої хвилі, тоді як керівники більш низького (районного) рівня стали жертвами чищення в основному в четвертому циклі репресій.

Той факт, що в ході терору була зміщена і знищена значна частина радянського управлінського прошарку і партійних кадрів, дає підставу вважати, що відновлення керівного складу в країні було однією з головних цілей репресивної політики другої половини 1930 х років. Але за результатами і характером кампанії, що завершилася, можна також зробити висновок, що вона мала на меті досягнення визначеної соціальної однорідності суспільства і політичної єдності, що були необхідні режиму в умовах війни, яка наближалася. Знищення чи ізоляція окремих категорій громадян методом "розверстки" найбільше красномовно свідчить про таке прагнення. Якщо виходити з того, що ці категорії визнавалися серйозним "внутрішнім супротивником" (свого роду "п`ятою колоною"), здатним у напружений момент створити визначені труднощі уряду, то логіка екстремістських політичних дій сталінського керівництва в период 1937–1938 років стане більш ясної.

Ще одне питання, що вимагає уточнення, полягає в тому, чи була кампанія терору зв'язана з прийняттям нової Радянської Конституції і проведенням на її основі перших "демократичних" виборів у Верховну Раду СРСР?

Варто визнати, однак, що через відсутність необхідних джерел повна схема сталінського політичного плану 1937 року не піддається детальній реконструкції. Hикто з дослідників не привів прямих свідчень, здатних підтвердити чи спростувати наявність зв'язку між прийняттям Конституції, майбутніми виборами й організацією терору. Але якщо ще не виявлені нормативні документи центральних органів партії чи HКВС, то регіональні матеріали дають непряму вказівку про існування такого зв'язку. Ці матеріали підтверджують: у середовищі працівників HКВС акція масових арештів, які готувалися, сприймалася саме як частина передвиборчої кампанії. Через обізнаних людей (головним чином з органів HКВС) інформація подібної суті довірчо поширювалася у визначених колах, стаючи суспільним надбанням.

Прикладом такого сприйняття служить, зокрема, випадок, який привів до краху кар'єри начальника Коливанського районного відділу HКВС Л.О. Мирошника. У червні 1937 року Мирошник повідомив своєму брату, що "у зв'язку з майбутніми виборами у Верховну Раду СРСР, по лінії HКВС мається директива, по якій буде вилучений весь кулацкий і інший контрреволюційний елемент". Слідом за цим Мирошник був виключений з партії як "троцькіст" і потім арештований.

У цілому, сталінська репресивна політика, як основний засіб впливу режиму на суспільство, зіграла вирішальну роль у здійсненні соціальних перетворень у країні. Цілком очевидно, що якби дії сталінців протягом усього періоду перебудови радянського суспільства не підкріплювалися репресивними мірами особливого характеру і надзвичайними масштабами, розвиток країни був би зовсім іншим.

Висновки

Історики під тоталітаризмом звичайно розуміють політичний лад, при якому державна влада в суспільстві зосереджена в руках якої-небудь однієї групи (звичайно політичної партії), коли знищені демократичні волі і можливість прояву політичної опозиції. При такому режимі правляча група цілком підкоряє життя суспільства своїм інтересам і зберігає владу завдяки насильству, масовим репресіям, духовному поневоленню населення.

У СРСР у середині 1930 х – початку 1940 х років сформувався тоталітаризм, а саме сталінізм. У країні були в наявності всі ознаки "тоталітарної системи":

  • насильницьке встановлення однопартійної системи;

  • знищення опозиції усередині правлячої партії, партійного і державного апарату;

  • ліквідація системи поділу влади на 3 галузі: законодавчої, виконавчої, судової;

  • знищення цивільних свобод;

  • побудова системи всеохоплюючих масових громадських організацій, за допомогою яких забезпечується контроль над суспільством;

  • уніфікація (приведення до однаковості) усього громадського життя;

  • культ національного "вождя";

  • масові репресії.

Партійна і державна влада в ці роки була зосереджена в руках Сталіна. На всіх "етапах" керування країною був забезпечений партійний контроль над державними органами, армією, промисловістю. Призначенням і зсувом державних діячів відали партійні інстанції. Тільки партійні органи вирішували питання структури державної системи. Політбюро приймало остаточне рішення про створення нових і закритті старих наркоматов.

Наприкінці 1930 х років у країні склалося положення, коли було неможливо розмежувати, де починається держава і кінчається партія і навпаки. У цей час ВКП(б) у значній мірі змінила і свій власний вигляд, утратила залишки демократизації у внутріпартійному житті. Рядові члени партії і навіть деякі члени ЦК були відсторонені від вироблення партійної політики, що стала долею Політбюро і партійного апарата.

Список використаних джерел

  1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953 рр. – У 2 х кн. – К.:Либідь, 1994.-кн. 1;

  2. Белади Л., Краус Т. "Сталин". М. 1990;

  3. Бенько А. Машина репрессий 1937–1941 гг. на Украине. – Киев – Днепродзержинск, 1993;

  4. Бут А., Добров П. "Экономическая контрреволюция" в Украине в 1920–1930 е годы ХХ века: от новых источников к новому осмыслению. – Донецк, 2000;

  5. Вестник Московского университета. Серия. История. – М., 1989. – №4;

  6. Ветеев В., Панов В. Оправданию не подлежит. – М., 1989;

  7. Волкогонов Д. "Триумф и трагедия". М., 1989;

  8. Ганжа О. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917–1927 рр). – К., 2000;

  9. Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття. Нариси політичної історії – К.: Либідь, 1993;

  10. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20–30-і роки. – К., 1991;

  11. Данилов А., Косулина Л. "История России ХХ век". М. 1998;

  12. Земсков В. Спецпереселенцы (по документам НКВД-МВД СССР). – Социологические исследования. – 1990. – №11;

  13. Коваль М. Тотальна війна на знищення // Історія України: нове бачення. – у 2 х т. – К., 1995;

  14. КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К., 1989. – Т. 2;

  15. Кравченко В.І., Красноносов Ю.М., Панченко П.П., Перепелиця А.І. України у 20–30 роки ХХ ст. Мовою документів та очевидців. – Донецьк, 2002;

  16. Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30 х років в Україні. – Донецьк, 1996;

  17. Медведев Р. "О Сталине и сталинизме". М., 1990;

  18. Нікольський В. Національні аспекти політичних репресій 1937 р. в Україні // Укр. іст. журн. – 2001. №2;

  19. Поспелов П. (председатель редакции). "История КПСС". М. 1965;

  20. Сторінки історії Компартії України. Запитання і відповіді. – К., 1990;

  21. Щетинов Ю. Режим личной власти: к истории формирования – Реабілітовані історією. АН України. – Київ-Полтава, 1992.

Loading...

 
 

Цікаве