WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сталінські репресії - Курсова робота

Сталінські репресії - Курсова робота

Сталін любив поєднувати драконівську політику з незначними пропагандистськими поступками. Так, у 1934 р., коли йшла кампанія централізації, столицю України з Харкова було переведено до її традиційного центру – Києва. У 1936 р. Сталін повторив свій хід. Напередодні "Великої чистки" він дарував народові СРСР нову конституцію, що забезпечувала йому всі громадянські права, якими користувалися громадяни "буржуазних демократій". Він оголосив Верховну Раду, що складалася з палати Союзу та палати Національностей, найвищим органом державної влади. Він також підтвердив право республік на вихід із Союзу і збільшив їхню кількість із 4 до 1 1, поділивши Середньоазіатський і Кавказький регіони. Знаменитим зразком сталінського цинізму стала його фраза, сказана в апогеї страхіть 1930 х років: "Жити стало краще, жити стало веселіше".

3. Терор у 1930 х роках у Сибиpу

У вивченні репресивної політики сталінського режиму існує ряд важливих аспектів, що дотепер не тільки не одержали ясної історичної оцінки, але і взагалі залишаються поки поза поля зору дослідників через неприступність багатьох джерел. З загального комплексу проблем, зв'язаних з епохою сталінізма, найбільш вивченої є проблема репресій проти селянства в період колективізації. Але сучасному суспільству значно менше відомо про ті терористичні акції сталінців, що не стояли в прямомуо зв'язку з перетвореннями в селі.

Залишаючи осторонь питання про політичні мотиви розв'язаного терору (майже цілком пояснювальних більшовицькою ксенофобією), можна виділити кілька основних циклів репресивної сталінської політики.

Перший цикл був зв'язаний з початком радикального зламування економічної структури країни і спробами сталінців зробити різкий стрибок в аграрно-індустріальному розвитку. Він охоплював період з 1930 по 1933 рік. Його особливість полягала в майже поголовному винищуванні цілого прошарку фахівців і інтелігенції старої формації, яких партія оголосила "соціально-далекими елементами". Погром у середовищі старої, дорадянської, інтелігенції був організований з того моменту, коли в країні виявилися ознаки гострої економічної кризи: розлад господарських зв'язків, повсюдний дефіцит товарів і продовольства. Безпартійна інтелігенція була оголошена основним винуватцем економічних провалів, і вже з літа 1930 року почалася масова "боротьба зі шкідництвом". [11]

Перші найбільш великі "викриття" відбулися в системі м'ясозаготівель і торгівлі. Архівні матеріали органів ФСБ (Hовосибірьск) показують, що тільки в Сибіру спочатку було арештовано декілька десятків чоловік, в основному з числа "колишніх", а потім оформлена "змова", що стала частиною розгалуженої загальносоюзної організації "шкідників робочого постачання". П'ятьох арештованих фахівців із Сибіру присудили до розстрілу, інших засудили на 10 років концтаборів.

До середини 1930 х років масштаби терору проти "шкідництва", об'єктом якого були насамперед старі фахівці, досягли максимального розмаху. Характерно, однак, що під видом "шкідництва" ОГПУ активно знищувало одночасно кілька соціальних груп населення: так званих "колишніх", тобто представників старого чиновництва, офіцерів царської армії і всіх учасників першої світової війни, що побували в полоні супротивника, а також колишніх червоних партизанів і священнослужителів. Hе дивлячись на настільки широкий напрямок у розвитку репресій, жертви цього масового чищення були оформлені в основному як учасники двох широких загальносоюзних "справ" – "контрреволюційної білогвардійської змови" і "справи трудової селянської партії" (ТСП), чи "змови в сільському господарстві". [12, 5–6]

Керівником "білогвардійської змови" ОГПУ призначило колишнього генерала В.Г. Болдирьова, що служив у Hовосибірську консультантом Сибплану. На чолі Сибірської філії ТСП числилися вчені-аграрники з крайового земельного керування – М.М. Холостов, І. У. Варакса, О.Ф. Брусницін і Є. Г. Мольс.

Якщо судити на основі загальної чисельності репресованих тільки по цим двох "справах", то політичний задум сталінців стане досить ясним: здійснити кардинальне розчищення шляху для соціальних експериментів за допомогою фізичного усунення тих людей, що могли створювати режиму службові чи ідейно-політичні перешкоди. У справі "контрреволюційної сільськогосподарської організації" було арештовано близько 2100 чоловік, з них розстріляно 976.

По "білогвардійській змові" арештовано 1759 чоловік. Загальна ж чисельність подлеглих арешту в зв'язку з кампанією "боротьби зі шкідництвом" склала 15 тис. чоловік – інженерів і техніків, службовців державних контор, вчених і викладачів, фахівців багатьох галузей економіки і керування.

Таким чином, уже на початку 1930 х років був здійснений справжній геноцид громадян з тих станів, які більшовицька влада з перших днів свого існування оголосила приреченими.

Розглядаючи події 1930 х років у контексті боротьби усередині правлячої більшовицької партії, у даний період уже неможливо знайти ні серйозної політичної опозиції сталінцям, ні якогось активного опору режиму. Партія, власне кажучи, була зломлена і цілком скорилася Сталіну, визнавши за ним "історичну правоту".

Але в тих умовах, коли партія остаточно припинила боротьбу, новим джерелом опору стали самі робітники. У списку політичних груп, що ОГПУ-HКВС безупинно громило в 1930-і роки в Сибіру і ряді інших міст (Москва, Pостов), особливе місце займала "робоча опозиція". Це була одна із самих сплочених організацій, символ революційної стійкості і єдності робітників у боротьбі з владою. Сибірське угруповання діяло в Омську із січня 1927 року, спираючи в основному на підтримку робітників залізничного вузла і паровозоремонтного заводу ім. Рудзутака. Для її лідерів, теж робітників, – С.М. Баринова, М.А. Вичинського, Г.Н. Пантелєєва, В.Н. Журавльова, С.О. Шулего – систематичні стеження ОГПУ, арешти і висилання були частиною їхнього повсякденного життя, але це не заважало їм при виході на волю знову і знову відроджувати організацію і залучати прихильників з робітничого середовища.

Організація відстоювала принципи робочої демократії, поширюючи на зборах і в приватних бесідах ідею "нової робочої революції", вільної від "радянської буржуазії". Захищалися також гасла незалежності профспілок.

Перші арешти в Омській організації "робочої опозиції" ОГПУ зробило на початку літа 1927 року. У пред'явленому обвинуваченні говорилося, що група "поширювала опозиційні матеріали, розмножені на спеціально зробленому для цієї мети шапірографі", по осередках ВКП(б) і райкомам округу розсилала поштою звертання з закликом до активної роботи членів ВКП(б) на користь опозиції, підтримувала зв'язки з Москвою і Hовосибірськом. За рішенням Особливої наради при Колегії ОГПУ четверо обвинувачуваних були засуджені до трьох років вислання в областях європейської частини СРСР. [7]

Незважаючи на переслідування, "робоча опозиція" наприкінці 1920 х років ще мала свій "окружком" у м. Ленінску-Омському і "райком" у Зеландьско-Омську, а також вела активну роботу на заводі "Червоний орач", у будівельному тресті і на електростанції.

Головний удар ОГПУ нанесло "опозиції" у липні 1934 року, коли повернулися з таборів і вислання Баринов, Шулего і Глазунов спробували відновити діяльність організації. На підприємствах Омська і серед залізничників було арештовано 42 чоловік. Їхніх лідерів ОГПУ зв'язало з якимось карним злочином, а потім розстріляло. [12, 6]

Група "робочої опозиції" була останнім реальним проявом організованого політичного протистояння сталінському режиму в умовах Сибіру. Однак нечисленність її складу, замкнутий, нелегальний характер дій і постійні переслідування з боку влади не дозволили їй об'єднати навколо себе якійсь суспільні групи. Так само як і інші організації, вона зійшла з політичної арени, не залишивши практично ніяких слідів своєї діяльності.

Репресивні акції 1937–1938 років закономірно розглядаються російськими і закордонними дослідниками як вища фаза сталінської політики терору. Однак відсутність необхідних джерел, здатних дати ясну і недвозначну відповідь на питання про щирі наміри режиму в цей період, породжує різні тлумачення щодо цілей і змісту кампанії масових арештів і страт громадян. У такій ситуації одні історики схильні розглядати події 1937–1938 років через призму внутрішньої боротьби у ВКП(б), спрямованої на знищення конкуруючих регіональних політичних груп і кланів, інші думають, що дії сталінців виражали більш широкі цілі і були основним компонентом універсального чищення в суспільстві.

Крім основного задуму, не до кінця проясненим залишається і питання про загальну чисельність жертв. Вивчення широкого комплексу документів партійних і державних органів у Сибіру, а також документів регіональних керувань HКВС (сучасних УФСБ) дозволяє виділити принаймні чотири цикли здійснення акції знищення. Початок масової винищувальної кампанії був покладений "особливим рішенням ЦК ВКП(б)" про очищення країни від "японо-германо-троцкистсько-бухаринської агентури", яке поступило в місцеві керування HКВС у травні 1937 року. Першу фазу цієї кампанії склали арешти по двох основних групах – "есерівської" і "білогвардійсько-монархичної" (РОВС). По кількості жертв "справа РОВС" – одне із самих значних (тільки в Hовосибірській області в 1937 році по ньому було арештовано 20 731 чоловік).

Loading...

 
 

Цікаве