WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішньополітичний курс Української держави Павла Скоропадського - Курсова робота

Зовнішньополітичний курс Української держави Павла Скоропадського - Курсова робота

У національній політиці незалежної України спостерігаються дві тенденції: прагнення до політичної єдності та етнічної різноманітності. За словами академіка І. Кураса, ці дві тенденції є філософською парадигмою етнополітики.

Представники національних меншин мешкають у різних регіонах України. 72 відсотки росіян компактно проживають у Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Миколаївській, Херсонській, Одеській областях. У цілому компактно проживають білоруси, молдавани, німці, поляки, болгари, угорці, румуни, греки, кримські татари. Представники інших національних меншин мешкають некомпактно, в різних місцевостях України. Це породжувало ряд життєвих ситуацій. По-перше, у районах компактного проживання була можливість створювати загальноосвітні школи для дітей певних національних меншин. Ті ж національності, які проживали некомпактно, такої можливості не мали. По-друге, більшість представників національних меншин, переважно, не володіли українською мовою або віддавали перевагу російській.

Незважаючи на посилену пропаганду українського націоналізму, непрості взаємини двох найчисленніших етносів – українського і російського, невирішеність проблем репресованих народів, зокрема, кримськотатарського, в Україні не дійшло до жодних серйозних міжетнічних зіткнень. Це зумовлено рядом обставин. По-перше, закріпленням у Конституції, що Український народ – це громадяни України всіх національностей. По-друге, наявністю законодавчих актів щодо сприяння з боку держави розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. По-третє, громадяни України усіх етносів мали право не тільки вступати до загальноукраїнських політичних партій, рухів, громадських організацій, але й створювати національні об'єднання.

За умов багатоетнічності великого значення набувають проблеми мови. На її вагому роль у громадсько-політичному житті країни неодноразово вказували відомі вчені. Мова є об'єктивним чинником існування суспільства. Вона не просто засіб спілкування особистостей між собою, а відображення їх мислення, засіб сприйняття явищ, процесів у громадсько-політичному житті.

М.С. Грушевський характеризував мову як засіб, який дозволяє "...дати найбільше реального знання освітнього, культурного й політичного матеріалу своєму громадянству, своєму народові".

В Конституції закріплено, що статус державної має українська мова. Окрім того, Конституцією юридично визначено, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

На початку лютого 2000 р. Рада з питань мовної політики при Президентові України погодила проект постанови Кабінету Міністрів "Про додаткові заходи з розширення функціонування української мови як державної".

Серед заходів, визначених постановою значились: 1) завершення роботи з приведення мережі навчальних закладів у відповідність з етнічним складом населення; 2) приведення режиму мовлення загальноукраїнських і регіональних недержавних телекомпаній у відповідність з вимогами виданих їм ліцензій; 3) розробка програм дерусифікації сфер спорту і туризму; 4) приведення репертуарів театрів у відповідність з їх мовним статусом та ін.

Заплановано переатестацію державних службовців усіх категорій і рангів з урахуванням рівня володіння ними українською мовою і використання її при виконанні службових обов'язків.

Вказані заходи викликали своєрідну реакцію з боку різних політичних партій та громадських організацій.

5 лютого 2000 р. в Києві відбувся Міжнаціональний форум України. На ньому відзначалися проблеми, які вимагали якнайшвидшого вирішення. По-перше, було констатовано неправомірність розформування Держкомнаціональностей. Етносоціальні, етнокультурні проблеми в Україні залишились, а державний орган, який би регулював і вирішував їх, відсутній. По-друге, вказувалося, що у проекті бюджету-2000 не передбачено підтримки національних товариств (а їх було 430), крім української "Просвіти". По-третє, хоч закони України гарантують право усім меншинам на національно-культурну автономію, користування і навчання рідними мовами, розвиток культурних традицій, літератури, засобів масової інформації, використання символіки, проведення свят, практика не раз засвідчувала декларативність подібних гарантій. По-четверте, припинено випуск додатків до газети "Голос України" на семи мовах національностей, що мешкають в Україні.

Учасники форуму ухвалили звернення до керівних органів усіх рівнів і місцевого самоврядування з викладенням пропозицій щодо усунення недоречностей у галузі міжнаціональних відносин. Зокрема, вказувалося на неконституційність проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи щодо розширення функціонування української мови як державної". При цьому підкреслювалося, що замість урівноваженої програми всебічної підтримки української мови, широкої пропаганди кращих зразків української словесності і культури, а також замість підтримки російської та інших мов, рідних для мільйонів громадян України, у постанові запропоновано серію фіскальних і, по суті, репресивних заходів.

О. Свистунов, обраний керівником Міжнаціонального форуму України, наголосив, що головним завданням нової структури є утвердження на державному рівні поліетнічної концепції розвитку нашої держави, яке передбачає формування українського суспільства рівноправними компонентами – українською нацією, національними меншинами і корінними народами.

Характерно, що схожих підходів дотримувалися провідні вчені та політики України.

І. Дзюба вважав, що проблеми, пов'язані із утвердженням української мови як державної, не знімають з української держави обов'язку піклуватися про мови національних меншин, особливо малих національних груп. До задоволення їхніх мовно-культурних потреб ще далеко, – за винятком хіба тих меншин, які мають досвід самоорганізації і підтримку з боку держав походження (угорці, поляки, молдавани і румуни, євреї). Набагато гірша ситуація у тюркомовних груп, у греків Приазов'я, гагаузів, а найтяжча – у кримських татар, реальний мовно-культурний статус яких не відповідає їхній ролі корінного народу, конституційному статусові кримськотатарської мови, як однієї з трьох державних у Криму. Однак, при цьому підкреслювалося, що ключем до цілковитої нормалізації мовної ситуації в Україні є емансипація української мови.

Таким чином, у ситуації, що складалась на Україні після проголошення незалежності, державна мовна політика повинна була поєднувати цілеспрямованість і рішучість з розсудливістю, тактовністю і навіть обережністю в засобах.

Значну роль у визначенні заходів щодо життєдіяльності етносів, що мешкали в Україні, відігравала Рада представників громадських організацій національних меншин при Президентові України, яка покликана сприяти найшвидшому розв'язанню найгостріших міжнаціональних проблем, не доводячи до виникнення конфліктів, прискоренню побудови в Україні демократичної держави.

В контексті вирішення проблеми міжнаціональних відносин в незалежній Україні слушною здається думка В. Войтенко, що "ні греки, ні євреї, ні болгари, ні росіяни з примусу політичними партнерами українців не стануть. Ідеться про те, щоб усі мали право на вибір: 1) стати гідними громадянами України, зберігаючи свою культурну ідентичність, але розуміючи, що ця держава – українська (і українською є державна мова); 2) забезпечити рівні права усім своїм громадянам, незалежно від їх етнічних коренів; 3) надати можливість тим, хто цього прагне, виїхати за кордон за правилами цивілізованої еміграції".

Отже, багатоетнічність Українського народу суттєво впливала на процеси розбудови громадянського суспільства в незалежній Україні. Загалом, усі нації та народності, що мешкають на її теренах, мали можливість, при бажанні, вести досить осібне культурно-національне життя. Були сформовані національні партії та громадські організації, котрі захищали інтереси певних національностей на місцевому та загальнодержавному рівні. Це сприяло тому, що, фактично, не було відкритих міжнаціональних конфліктів. Проте, на деяких територіях зберігалися сепаратистські настрої, що мали національне підґрунтя (Крим, Південь та Схід України). Досить гостро стояло мовне питання (суспільний рух за визнання другою державною мовою на Україні, поряд з українською, російської мови). Подальша стабільність міжнаціональних відносин буде залежати, головним чином, від виваженості державної етнонаціональної політики.

Loading...

 
 

Цікаве