WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Конотопська битва - Курсова робота

Конотопська битва - Курсова робота

Офіційно війну було оголошено сторонами одна одній у вересні 1658 р. Тоді український уряд уклав Гадяцький договір з Польщею, який фіксував відмову Війська Запорозького від підданства царю та видав маніфест до "володарів Європи" із поясненням причини війни з Росією, а цар видав грамоту від 21 вересня із закликом усунути неугодного Москві главу Української держави й оголошенням про початок воєнних дій проти гетьманських військ.

Регулярні воєнні дії можна умовно розділити на три етапи. Перший етап війни охоплює події кінця вересня – середини грудня 1658 р. На початку цього етапу військам І. Нечая вдається вибити російські гарнізони з ряду міст Білорусії.

Близько 20 жовтня в Україну вступило 20-тисячне російське військо на чолі з кн. Ромодановським із завданням встановити військовий контроль Росії над південними і центральними районами Лівобережжя та забезпечити переобрання на місце Виговського підконтрольного Москві гетьмана. Солдати та вірні царю козаки оволоділи рядом українських міст.

Оскільки на Лівобережжі козацькі полки напередодні зими були розпущені по домівках, воєводі вдалося швидко оволодіти Говтвою, Миргородом, Лубнами та іншими містами. Незважаючи на присутність в обозі Ромодановського представників антигетьманської опозиції, яку після смерті М. Пушкаря та Я. Барабаша (його було захоплено гетьманцями в полон та страчено наприкінці літа 1658 р.) очолили С. Донець, Силка, І. Безпалий та син Пушкаря – Кирик, російські війська поводяться як на цілковито ворожій землі. Від їхніх рук зазнають пограбувань і знищень цілий ряд населених пунктів та навіть православний Лубенський Мгарський монастир.

Жорстокі бої розгортаються під Пирятином і Варвою, де відсіч Ромодановському організовують наказний гетьман Григорій Гуляницький, полковники Петро Дорошенко, Оникій Силич та генеральний обозний Іван Скоробагатько. Не зумівши здолати козацькі полки, перед наступом зими царський воєвода виводить свої війська на прикордонну з Бєлгородщиною територію, завершуючи таким чином першу фазу українсько-російської війни.

Гетьман Виговський, доручивши полковникам Г. Гуляницькому, П. Дорошенку та О. Силичу зв'язати боєм військо Ромодановського в районі Пирятина, сам вирушив під Київ з метою вибити звідти російський гарнізон, що значно зміцнило б його тили. Проте поразка гетьманських військ 30 жовтня під Києвом та облога Ромодановським козацьких військ у Варві зруйнували всі плани гетьмана і поставили його на межу поразки.

Щоб зберегти вірні гетьманському уряду боєздатні частини, Виговський уклав перемир'я з київським воєводою Шеремєтєвим та послав до Москви посольство з проханням пробачити його "провини" перед престолом, запевняючи у своїй вірності царю. Це перемир'я сприяло зняттю кн. Ромодановським облоги Варви та відступу його до Лохвиці.

Не маючи достатніх сил розгромити гетьманські війська у Варві, кн. Ромодановський у другій половині листопада ініціював обрання підконтрольними йому козаками альтернативного Виговському гетьмана для Лівобережної України, започаткувавши тим самим руйнівну для української державності традицію багатогетьманства.

Проте сил, достатніх для вирішальної перемоги, у жодної із сторін на середину грудня 1658 р. не було. Тому і гетьманський, і царський уряди для перелому ситуації на свою користь взимку 1658–1659 рр. активно готувались до введення в бій нових сил. Москва провела часткову мобілізацію (збір даточних людей у військо з усієї держави за указом від 13 листопада), а Чигирин закликав на допомогу іноземні війська (татарські й польські) [10, 58].

Другий етап війни тривав з середини грудня 1658 р. до другої половини березня 1659 р. Під час зимової перерви гетьман Виговський намагається змусити польське керівництво надіслати йому на допомогу коронні війська, веде активні переговори з цього ж приводу з кримським ханом. Крім того, пробує витіснити російські залоги з лівобережних земель й укріпити північні кордони. Зокрема, сюди відправляється наказний сіверський гетьман Г. Гуляницький на чолі Ніжинського та Чернігівського полків (всього близько 4 тис. козаків).

Але як виявилося згодом, уже з початком нової кампанії, цього було катастрофічно мало. Адже московське керівництво після отримання вістей щодо досягнення українсько-польського порозуміння зуміло укласти мир зі Швецією і завдяки цьому перекинути на український театр бойових дій просто таки величезну армію. За одними підрахунками, в розпорядженні князя О. Трубецького, котрому було доручено ведення війни з І. Виговським, було близько 100 тис. вояків, за іншими – 150, а ще за іншими – 200 тис. війська (хоча остання цифра, зрозуміло, не може бути об'єктивною) [10, 59].

У грудні 1658 р., перегрупувавши свої війська, гетьманський уряд перехопив ініціативу: головні російські окупаційні війська опинились заблокованими у Лохвиці. Отримавши підкріплення з Польщі і Криму, Виговський негайно вирушив на Лівобережжя з метою відновити частково втрачений контроль над тими частинами Полтавського, Миргородського і Лубенського полків, в яких уже порядкували російські гарнізони.

Вся зима і перша половина березня 1659 р. пройшли у постійних сутичках гетьманських і російських військ у прикордонних районах та періодичних – під Києвом. Під час походу гетьманському уряду вдалось відновити контроль над більшістю територій зазначених полків. Ряд міст цього регіону, зазнавши грабунків та утисків з боку росіян, добровільно здались гетьманським військам. Але вирішальної переваги над силами опозиціонерів і російськими військами на Лівобережжі Виговський домогтися не зміг, оскільки в їх руках залишалось 10 українських міст. Протягом усього цього періоду сторони, з одного боку, активно готувались переломити ситуацію на свою користь військовими засобами, а з іншого – практикували подвійну дипломатію, постійно заявляючи про наміри мирно врегулювати конфлікт.

Ключовою подією третього етапу війни (кінець березня – початок серпня 1659 р.) був похід орієнтовно 70-тисячної (за нашими розрахунками) російської армії на чолі з кн. О.М. Трубецьким на Україну, який розпочався наприкінці березня. Вирушивши з Путивля на початку квітня 1659 р., по дорозі Трубецькой об'єднався з військами бєлгородського воєводи Ромодановського та проголошеного в обозі останнього наказним гетьманом України Івана Безпалого і на кінець місяця підійшов до Конотопа, де з військами засів Г. Гуляницький. Наказному сіверському гетьману, незважаючи на катастрофічну недостачу людей, все ж вдалося організувати надзвичайно ефективну оборону міста, вдало поєднавши відбиття приступів зі сміливими й несподіваними власними вилазками. Перший штурм російське командування провело вже 8 травня. Однак, зазнавши значних втрат (більше півтисячі вбитими та ще близько трьох тисяч пораненими), було змушене відійти на попередні позиції.

Цікавими є свідчення літописців про погодні умови, що випали на весну-літо 1659 року. Вони мали неабиякий вплив на рішення Московії атакувати українські землі. Погода в Московії в 1659 році була з затяжними зливами, градобоєм та нашестям сарани. В Московії почався голод. Купці й монастирі мали запаси хліба, але приховували його для згвинчування цін та закабалення простолюдинів. В 1659 році холодна зима та недороди спіткали й Україну, але у меншій мірі Полісся та лісостеп Конотопщини [35, 79].

Голод у Московії викликав заворушення селян, розбої та грабежі на дорогах. Москва теж була оточена юрбами голодного люду. Царат з боярською Думою вирішив поправити свої труднощі за рахунок України, посиливши експансію до чорноморського узбережжя. Царат почав формування армії з розбійних загонів для ліквідації козацького самоврядування на Україні. Одночасно царат вів підступні інтриги на Україні, залучаючи на свій бік лестощами та обіцянками зрадливу промосковську старшину [35, 79].

Від купців, своїх розвідників, з перехоплених листів фельдєгерів до В. Шереметьєва та О. Трубецького І. Виговський своєчасно довідався, що його хочуть заарештувати. Проте, він продовжує люб'язну переписку з царем та московськими воєводами, щоб виграти час доки знайде нових спільників в особі татар, польських добровільних загонів гусар та затяжних (найманих) загонів сербів та молдаван. Московські воєводи переважали І. Виговського кількістю своїх воїнів, але це зборище грабіжників було неповоротке, погано озброєне і що гірше навчене військовій справі як мистецтву.

І. Виговський повільно наближався з Чигирина до Біловежжя Ніжинщини, обравши свій ранговий маєток Крупичполе як ставку та центр збору й навчання загонів своїх козаків, тримаючи в невіданні московитів про свої сили. Проливні дощі та розбагнючений степ заважали рухові обозів з продовольством та гуртами худоби й коней, але кожен козак-кіннотник мав свої недоторкані запаси. Регіон Біловежжя І. Виговський використав для поповнення своїх запасів солоної риби, худоби, сіна, пшона, гречаної крупи, хліба та озброєння. Як тільки припинились дощі та підсох степ, підійшли до с. Голінки татари, І. Виговський на настійливе прохання Гуляницького про допомогу, рушив до Конотопа, а йому назустріч виступив С. Пожарський з-під Конотопа. Місце вирішального бою нав'язав С. Пожарському І. Виговський – с. Соснівку [18, 36–37].

Loading...

 
 

Цікаве