WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Конотопська битва - Курсова робота

Конотопська битва - Курсова робота

Власне початок їм було покладено ще в березні 1658 р., коли уряд Виговського, схиляючи кримського хана до надання військової допомоги, був змушений демонструвати певні зусилля для налагодження стосунків з його союзником – польським королем. Але якщо на той час українсько-польські переговори могли носити тактичний характер, то тепер, в умовах подальшої ескалації напруги в стосунках з Москвою, вони набувають стратегічного значення.

Характерною особливістю цих українсько-польських переговорів було те, що до них сторони вперше у своїй історії приступили не за результатами воєнної кампанії, а демонструючи власну добру волю. Крім того, впадає у вічі обопільна зацікавленість сторін у налагодженні мирних стосунків. Для уряду І. Виговського об'єднання з польським королем породжувало сподівання на остаточне приборкання антигетьманської опозиції всередині держави та успішну протидію намаганням зовнішніх сил обмежити український суверенітет. Велику зацікавленість у політичному розв'язанні конфлікту в цей час демонструє й польське керівництво. Для нього пріоритетними виступають як намагання повернути втрачені землі на сході, так і прагнення залучити Військо Запорозьке як важливого союзника в боротьбі зі Швецією та Росією на зовнішньополітичній арені, а також використання його потенціалу під час задуманих оточенням короля реформ, спрямованих на зміцнення королівської влади та обмеження шляхетського всевладдя [30, 211].

За таких умов серед правлячої еліти Речі Посполитої утверджується думка, висловлена познанським воєводою Єжи Лещинським: "підгрунтям нашого благополуччя є примирення з козаками" [30, 212]. Аби досягти цього благополуччя, польське керівництво демонструє готовність іти на такі поступки українській стороні, які були неможливими ніколи раніше.

Важливою передумовою для посилення прагнення гетьманського уряду до налагодження стосунків з королем є те, що цього разу було знайдено таку модель організації співпраці з Річчю Посполитою Війська Запорозького, яка дозволяла зберегти максимальну автономію останнього. І в цьому, вочевидь, велика заслуга належала Ю. Немиричу, котрий не лише замолоду вивчав політологічну теорію в університеті Сорбони (його докторська праця була присвячена порівняльному аналізу політичних систем Речі Посполитої та Московської держави), а й був добре обізнаний з практикою існування конфедеративних утворень на території Швейцарії та Голландії, де він також навчався.

Остаточно українське керівництво "дозріває" для кардинального повороту зовнішньополітичного курсу Гетьманату під впливом "агітації" князя Ромодановського. Під час його рейду Лівобережжям на початку серпня гетьман Виговський розсилає по Україні універсали з наказом козакам готуватися до походу, оскільки "їх вороги" закликали на допомогу царські війська, та одночасно відправляє лист Яну ІІ Казимиру, де говорить про свою готовність "усю Русь під ноги Вашої Королівської Милості віддати".

Результатом українсько-польського зближення стає угода, укладена між представником польського короля С. Беньовським і гетьманським урядом Виговського в таборі під Гадячем 6 (16) вересня 1658 р.

Головна концептуальна ідея так званої Гадяцької угоди полягала в тому, що замість Речі Посполитої Двох Народів (як офіційно називалася тогочасна Польсько-Литовська держава) мала постати Річ Посполита Трьох Народів, тобто відтепер федерацію мали складати не лише Корона Польська та Велике князівство Литовське, а й Велике князівство Руське. Усі три складові федерації мали об'єднуватися особою спільно обраного короля, спільним вальним сеймом і зобов'язаннями проведення спільної зовнішньої політики та справами організації оборони держави [10, 55].

Вищим органом законодавчої влади на території Великого князівства Руського, до складу якого входили Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства, мали бути виборні Національні Збори. Главою виконавчої влади – пожиттєво обраний гетьман Війська Запорозького, який одночасно виступав і в ролі київського воєводи та першого сенатора князівства. За зразком Польської Корони та Великого князівства Литовського формувалися місцеві органи влади та система судочинства. Князівству належала власна скарбниця та право карбування монети. На його території створювався вищий судовий трибунал. Автономні збройні сили князівства мали становити 30 тис. козаків-реєстровців і ще 10 тис. найманого війська.

Сенаторські посади та вищі адміністративні уряди на території Руського князівства мали обіймати лише особи православного віросповідання. На його землях скасовувалась церковна унія, а православна церква урівнювалась у правах з католицькою. У спільному сеймі федерації постійні місця сенаторів отримували київський православний митрополит і п'ятеро єпископів.

Культурно-освітній блок угоди передбачав такі прогресивні положення як визнання Києво-Могилянської колегії академією та зрівняння її в правах з Краківським університетом, проголошення доцільності заснування на руських землях ще однієї православної академії. Проголошувалася свобода друку, в тому числі й релігійно-догматичної літератури, дозвіл на відкриття в Україні необхідної кількості друкарень, а також шкіл і колегіумів [11, 18].

Менш привабливими для широкого суспільного загалу були постанови щодо вирішення проблем соціально-економічного плану, адже на українських землях поновлювалися дореволюційні поземельні відносини, й селяни мали повернутися до "звиклого послушенства" своїм панам. Щоправда, козацтво зберігало за собою здобуті в роки революції привілеї та права, перетворюючись на своєрідну службово-напівелітарну верству. Несення військової служби на користь нової республіки та короля гарантувало збереження козацького землеволодіння та певних корпоративних прав, а за поданням гетьмана король і вальний сейм повинні були нобілітувати по 100 козаків з кожного полку.

Спеціальна таємна декларація гетьмана Виговського передбачала виведення козацьких полків з теренів Великого князівства Литовського, щоправда, реалізацію цього положення планувалося здійснити вже після завершення війни з російським царем.

Як же оцінювати договір 1658 р.? З точки зору інтересів української православної шляхти та козацької старшини Гадяцька угода 1658 р. стала найбільшою поступкою з боку короля та Речі Посполитої за всю історію українсько-польських взаємин раннього нового часу. Угода гарантувала збереження державно-політичної організації, витвореної в роки Української революції; узаконювала привілейоване становище козацької старшини та відкривала перед нею шляхи входження до повноправної елітарної верстви. Досить привабливими були і здобутки в сфері церковно-культурній. Безумовно слабким її елементом була спроба реанімації в дещо модифікованому вигляді дореволюційних соціально-економічних порядків. Нехтування ж витвореними в ході революції стосунками у сфері поземельних відносин, взаєминами селянин – пан, а також спроба обмеження козацького реєстру лише 30 тис. осіб становили смертельну загрозу для реалізації українсько-польського порозуміння на практиці.

Для того, аби залучити на свій бік якомога більше прибічників політичного порозуміння з Варшавою, Виговський йде на скликання старшинських рад, на яких широко дебатується питання зміни деяких положень угоди у вигідному для української сторони світлі. Зокрема, пропонувалося насамперед збільшити кількість козацького реєстру до 60, а то й 70 тис. осіб; включити до складу Великого князівства Руського, крім Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств, також і Подільське, Волинське та Руське, тобто всі землі, населені українським етносом.

Спроби перегляду положень Гадяцької угоди, але вже на свою користь, чинить у цей час і польська та литовська шляхта. Зокрема, литовську еліту непокоїла перспектива втрати нею свого привілейованого статусу через створення більш потужного у військовому плані Великого князівства Руського. Як польський, так і литовський шляхетський загал лякала можливість широкого долучення козацтва до прав політичного народу Речі Посполитої. І тут, крім станового егоїзму, ще турбувала можливість блокування короля з козаками та проведення реформ, які б зміцнювали королівську владу на шкоду інтересам шляхти.

Різко негативно проти планів ліквідації унії та зрівняння в правах православного духовенства виступила католицька церква Корони Польської, що отримувала підтримку Римської курії.

За таких умов, скликаний для ратифікації Гадяцької угоди в травні 1659 р. вальний сейм вилучив з неї найбільш суперечливі моменти та ті положення, які викликали протести шляхти та католицької церкви. Зокрема, вирішення релігійних проблем відкладалося на майбутнє, спроби розширити територію Великого князівства Руського за рахунок західноукраїнських земель було відкинуто, натомість, винятковий привілей православної шляхти на зайняття державних посад у князівстві було залишено лише для Київського воєводства, а в двох інших – Чернігівському та Брацлавському – посади мали обіймати поперемінно православні та католики. Крім того, обмежувалося право вільної гетьманської елекції – козацтво та українська шляхта мали обирати лише чотирьох претендентів на цю найвищу в князівстві посаду, а призначення мав здійснювати король на власний розсуд.

Loading...

 
 

Цікаве