WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Конотопська битва - Курсова робота

Конотопська битва - Курсова робота

Структура бакалаврської роботи обумовлена логікою проблеми та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів (7 параграфів), висновків, списку використаних джерел і літератури, який містить 49 найменуваннь та додатків.

1. Смерть Б. Хмельницького та боротьба за гетьманську булаву на Україні

1.1 Тимчасове вручення гетьманської булави неповнолітньому Юрасю Хмельницькому

Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства – передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію.

Юрій Хмельницький (бл. 1641 – після 1681) – гетьман України в 1657 р. та в 1659–1663 рр. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України.

Квітнева Корсунська рада 1657 р. проголосила шістнадцятирічного Юрія гетьманом. Але нова форма правління не мала серйозної ні соціальної, ні політичної опори в суспільстві; вона трималася на титанічній постаті Б. Хмельницького та вузького кола його однодумців. Більшість старшини не поділяла монархічних ідей й прагнула утвердження республікансько-олігархічної форми правління. Вже з моменту погіршення стану здоров'я Б. Хмельницького, незважаючи на обрання нового гетьмана, вони почали приховану боротьбу за владу. Першим зробив спробу відібрати булаву у Юрія Г. Лесницький, але зазнав невдачі. Успішніше діяв І. Виговський. 27 жовтня 1657 р, Корсунська розширена старшинська рада передала йому булаву, мотивуючи це рішення неспроможністю 16-річного юнака керувати державою. Але для повного розуміння політичної ситуції на Україні після смерті Богдана Хмельницького, варто розглянути зовнішньо-політичні та внутрішньо-політичні чинники, які впливали на неї та на дипломатичну боротьбу, яка точилася навколо гетьманської булави [48, 76].

Отже, сходження з політичної арени України гетьмана Богдана Хмельницького співпало в часі з наростанням цілого комплексу проблем як зовнішнього так і внутрішньополітичного походження. Передовсім значного охолодження набули стосунки з урядом Олексія Михайловича. Адже гетьман, будучи незадоволеним з того політичного курсу, який проводила Москва, реалізовує власну зовнішньополітичну програму, засновану на спільності дій з членами Раднотської коаліції. Подібні дії царського васала викликають гостре невдоволення Олексія Михайловича. І як справедливо відзначає з цього приводу М. Грушевський, з початку 1657 р. у стосунках з Чигирином Москва обирає настільки жорсткий тон офіційного спілкування, який вона не дозволяла собі ніколи раніше [20, 54]. Посли царя закидають гетьману нелояльність, порушення присяги, страхають карою божою за неправду супроти царя-сюзерена.

На літо 1657 р. на межі розпаду опинилася й Раднотська коаліція. Справа в тому, що комбінований похід Швеції, Трансільванії та України на землі Корони Польської, який так вдало розвивався на початку, з другої половини червня став розгортатися в протилежному напрямку. Шведський король, отримавши повідомлення про виступ проти Швеції Данії, кинувся з військами туди, чим суттєво погіршив становище своїх союзників. Трансільванський князь Д'єрдь ІІ Ракоці запанікував і став допускатися численних помилок як військово-тактичних, так і політичних. У числі останніх було його зверхнє ставлення до козацької старшини, що врешті-решт призвело до конфлікту, в умовах якого наказний гетьман Антон Жданович вивів українські полки в Україну. Дізнавшись про це, Хмельницький відправив на допомогу союзникам армію, очолювану Юрієм Хмельницьким. Однак, трансільванський правитель, зазнавши чергової поразки, тим часом капітулював перед польським королем. Таким чином, похід, що розвивався настільки успішно на початку, завершився його повним провалом.

Серйозно ускладнилися на літо 1657 р. і стосунки з Кримським ханством. Мехмед-Гірей почав зосереджувати на кордонах з Україною татарські орди й козацькі розвідники звідусіль доносили в Чигирин тривожні звістки про підготовку хана до повномасштабної виправи на українські землі.

Неприємності зовнішньополітичного плану посилювалися негативними тенденціями всередині країни. Зокремма наростають процеси стихійного невдоволення козацькими масами та селянством стрімким збагаченням козацької старшини, перебирання нею до своїх рук всієї повноти влади, використання у власних потребах прибутків з оренд та митних зборів, які мали становити корпоративну власність Війська Запорозького тощо. Гостре невдоволення спричинюється через те, що зміцнення економічних позицій старшини протікає на тлі подальшого зубожіння рядового козацтва та розорення селянства й міщанства, внаслідок безперервних війн, грабунків та перепон у веденні нормальної господарської діяльності. Відбуваючи військову службу, рядове козацтво не отримувало за неї платню, маючи як винагороду лише право вільного землекористування та звільнення від сплати податків [1, 143].

Серйозним дестабілізуючим фактором суспільного життя стає боротьба за гетьманську булаву, що розгорілася ще за життя Богдана Хмельницького.

За таких умов ще навесні 1657 р. серйозні суспільні бродіння спостерігаються на Запорозькій Січі. Сюди знову стікаються невдоволені своїм становищем рядові козаки та декласовані елементи, але цього разу їхній гнів спрямовується вже проти козацьких старшин і гетьмана. У квітні 1657 р. навіть носилися чутки про намір січової голоти йти походом на Чигирин.

В останній рік свого життя гетьман тяжко хворів і безпосереднє управління державними справами перейшло до рук його генерального писаря – Івана Виговського. Усвідомлюючи близьку смерть Хмельницького, Виговський та його оточення розпочали процес перебирання гетьманської влади, нехтуючи волею Богдана. Гетьман, зі свого боку, розуміючи наскільки важко буде його неповнолітньому й недосвідченому сину Юрію утримати гетьманську булаву в розбурханому війною українському суспільстві, пішов на те, аби після його смерті регентом при ньому був досвідчений Іван Виговський.

І справді, вища козацька старшина, що зібралася на таємну раду в Суботові невдовзі після смерті Б. Хмельницького, вирішила, що до повноліття Юрія гетьманські повноваження мав би виконувати І. Виговський, носячи титул "чигиринського гетьмана". Старшинська рада, скликана в Чигирині 15 вересня зі значно розширеним колом учасників, підтвердила правомочність попереднього рішення, надавши колишньому генеральному писарю Б. Хмельницького до тих пір, "поки змужніє син гетьманський Юрій", право писатися гетьманом, "відати військом і всяку розправу чинити" [30, 247].

Однак розвиток наступних подій, зокрема намагання уряду Олексія Михайловича, скориставшись із непевності становища Виговського, нав'язати йому обмеження гетьманських прерогатив на користь царя, змушують регента та старшину вдатися до коригування структури верховної влади Гетьманату. Незважаючи на демонстративне нехтування офіційною Москвою гетьманської титулатури І. Виговського, він нею широко послуговується, у тому числі і в зносинах з російською адміністрацією. Упродовж серпня–вересня 1657 р. Україну відвідує декілька посольств царя, які намагаються змусити її виконувати зобов'язання, передбачені угодою 1654 р. (зокрема, узгодження зовнішньополітичних акцій з Москвою, передачу українських фінансів до царської скарбниці, впорядкування козацького реєстру), а також нав'язати нові обмеження. Незважаючи на відсутність у договорі положення щодо попереднього узгодження кандидатури претендента на гетьманську булаву з російським монархом, Москва вимагає впровадження в життя саме такої процедури.

За таких умов Виговський у середині жовтня 1657 р. робить наступний крок до перехоплення усієї повноти влади в козацькій державі – скликає генеральну раду в Корсуні, на якій питання гетьманської елекції стоїть як основне.

Скликана І. ВиговськимГенеральна рада в Корсуні, що відбулася в середині жовтня 1657 р., не лише легітимізувала перебирання ним усієї повноти гетьманської влади до своїх рук, а й узаконила ряд нових підходів до вирішення міжнародних проблем.

Loading...

 
 

Цікаве