WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Конотопська битва - Курсова робота

Конотопська битва - Курсова робота

Вступ

Актуальність проблеми. В історії кожного народу є події, які постійно оточені атмосферою вдячної пам'яті нащадків. Якщо взяти тільки військову історію, то побачимо, що, наприклад, поляки з особливим пієтетом згадують про перемоги під Грюнвальдом та Рацлавіце, росіяни – на Куликовому полі, німці – під Ватерлоо та Седаном... Ці переможні битви в ході справедливих війн були спрямовані на визволення свого народу від іноземного панування, на оборону своєї незалежної держави. Тому й вивчають історію цих битв на шкільних лавах, тому й пишуть про них книги й знімають фільми, тому на честь їх учасників споруджують пам'ятники.

І тільки в умовах колоніального стану країни такі традиції порушуються, бо загарбники прагнуть стерти ці славні події з пам'яті поневоленого народу. Класичним прикладом може служити історія з Конотопською битвою. У ході цієї битви, що відбулася 9 – 10 липня (29 – 30 червня) 1659 року, українська армія вщент розгромила окупаційні російські війська.

Через несамостійне становище України в історичній науці насаджувалися ті концепції, ті погляди на історичне минуле, які відповідали інтересам іншої держави, Конотопська битва цім інтересам аж ніяк не відповідала. Більш того вона нагадувала російським великодержавцям шовіністам про найбільшу в Європі військову поразку, і поразку саме від українців. Ця згадка для їхньої імперської свідомості була аж надто болючою. Але як би там не було, попри всі подальші події, попри всі невикористані можливості у боротьбі за незалежність, Конотопська битва була і залишається одним зі славних символів національно – визвольної боротьби українського народу, вона засвідчує високий моральний дух і високий рівень військового мистецтва Збройних Сил України. Її досвід ще раз засвідчив, що будь-які воєнні звитяги залишаються безрезультатними, коли відсутня єдність народу, коли фундаментальна загально національна справа здобуття держави підмінюється боротьбою за інтереси одного класу, групи чи партії, що має своїм наслідком громадянські конфлікти й війни, втрату своєї держави.

Протягом останніх трьох століть українсько-російські відносини відігравали в історії України одну з ключових ролей. Усі процеси, які відбувались у цих рамках, мали і мають безпосередній вплив на долю України. Складні взаємини між країнами в окремі періоди історичного минулого, певні застарілі стереотипи у двосторонніх відносинах, які на сучасному етапі створюють труднощі для повнокровного і рівноправного співробітництва та партнерства, навряд чи можуть бути осягнуті й подолані без детального вивчення та аналізу аналогічних проблем у минулому.

Проблема війни між Україною і Росією у 1658–1659 рр., а отже і Конотопська битва в цьому контексті, у радянській історіографії фактично була забороненою, а тому і маловивченою темою. Дослідження її саме зараз становить інтерес насамперед тому, що і сьогодні Україна стоїть перед украй принциповим вибором геополітичного курсу свого розвитку та проблемою пошуку і самоусвідомлення власного статусу і місця на європейському континенті. Аналогічні проблеми, що постали перед нашою країною і у 1658–1659 рр., багато в чому визначили її подальшу долю.

Розробка цієї проблеми іде в загальному руслі широко розгорнутого в останні роки дослідження державотворчих процесів та вивчення політичної історії України у середині та другій половині XVII ст.

Окрім того, зазначена проблема безпосередньо пов'язана з вивченням практики московської політики поступової інкорпорації козацької України до складу Російської держави військовими та мирними засобами, а також з дослідженням методів і засобів її інтеграції в російський економічний, правовий та державний простір. Практична реалізація цього курсу активізувалась Москвою саме під час українсько-російської війни 1658–1659 рр., а тому розробка цієї проблеми на новому етапі розвитку української держави об'єктивно становить значний науковий інтерес і набуває особливої актуальності та суспільної значущості.

В останні роки почали нарешті з'являтися роботи з історії українсько-російських відносин після 1654 р. Події українсько-російської війни 1658–1659 рр. частково зайняли належне їм місце у загальних курсах історії України, проте відсутність спеціального комплексного і грунтовного дослідження з історії війни не дозволяє вважати цю "білу пляму" в українській історіографії повністю ліквідованою. Наше дослідження є одним із кроків на вкрай важливому для сучасної історичної науки шляху розробки військово-дипломатичних проблем політичної історії України другої половини XVII ст., спробою об'єктивного осмислення подій українсько-російської війни кінця 50-х років XVII ст., а саме дослідження передумов, перебігу та наслідків битви під Конотопом. Робота покликана сприяти усвідомленню нашим суспільством необхідності практичного врахування позитивних і негативних сторін українсько-російських відносин цього періоду та створення такої атмосфери, у якій був би неможливим подібний рецидив між українським і російським народами. Отже, всі вище перелічені фактори і зумовили вибір теми бакалаврського дослідження: "Конотопська битва в історії України та майбутніх україно-московських взаємин: ця болячка до цього часу є більмом в оці між двома народами".

Стан наукового вивчення проблеми. З того часу як події українсько – російської війни 1658–1659 рр. стали об'єктом уваги представників української та російської історіографії XVIII ст. (Г.Ф.Міллера, П.І. Симоновського, О.І.Рігельмана, автора "Історії Русів" та інших) [8, 29], головним підходом до оцінки цієї проблеми стала так звана концепція гетьманської зради. Суть ії полягала в тому, що основною причиною війни визнавалась "зрада" гетьмана І. Виговського царському престолу. Будучи таємним "недоброхотом" царського престолу, Виговський прийшов до влади у Війську Запорозькому саме заради повернення України під владу Польщі. Цей необ'єктивний, не підтверджений посиланнями на архівні документи, великодержавний по своїй суті підхід ґрунтувався на своєрідному трактуванні неприхильних до Виговського викладах подій козацькими літописцями XVII–XVIII ст.

У ХІХ ст. цю концепцію розробляли Д.М. Бантиш-Каменський, М.А. Маркевич, П.О. Куліш, М.І. Костомаров, В.В. Волк-Карачевський, С.М. Соловйов та інші [8, 29], [41]. Вони вперше ввели в науковий обіг невідомі до того архівні матеріали стосовно розглядуваних подій, надаючи тим самим концепції "зради" більш солідний науковий вигляд. Введення російських військ в Україну вони пояснювали не лише прагненням царського престолу захистити український народ від утисків старшини, але й її бажанням запобігти українсько-польському союзу.

У цей період також з'явився ряд праць, у яких були досліджені певні аспекти чи грані розглядуваних подій. Особливо слід відмітити роботи О.М. Лазаревського, Є. Альбовського, Г.Ф. Карпова, В.О. Ейнгорна, О.П. Барсукова та інших [8, 30]. Зокрема, О.М. Лазаревський, здійснив, на нашу думку, найточнішу і найдостовірнішу в історіографії ХІХ – першої половини ХХ ст. реконструкцію Конотопської битви, а М.І. Костомаров створив найбільш детальне і грунтовне спеціальне дослідження подій доби гетьманства І. Виговського у вітчизняній історіографії ХІХ ст., не позбавлене проте ряду фактологічних недоречностей [8, 30].

Ряд російських істориків XVIII (М.І. Новіков, А.І. Манкієв) та XIX (Н.С. Голіцин, А.К. Баіов та інші) століть, бажаючи применшити значення участі козацьких військ у Конотопській битві 1659 р., пишуть, що головна роль у перемозі союзників над росіянами належить татарам [8, 30].

Припущення про те, що саме дії царського престолу, спрямовані на згортання автономії України, змусили гетьмана І. Виговського укласти союз із Польщею та призвели до відкритого збройного протистояння між козаками і Москвою, першим серед вітчизняних істориків висловив В.Б. Антонович.

З українських державницьких підходів та певною долею пропольських симпатій розглядали події українсько-російської війни В.І. Герасимчук та Д. Коренець. Зокрема, робота Герасимчука "Виговський і Юрій Хмельницький" і на сьогодні залишається по суті одним з найповніших досліджень, спеціально присвячених політичним подіям, що відбувались в Україні після Конотопської битви 1659 р. [9, 33].

Остаточно гіпотеза про те, що головною причиною війни між Україною і Росією в 1658–1659 рр. було небажання козацької старшини втрачати свої "вольності", йдучи на поступки прагненням офіційної Москви обмежити автономію козацької держави та церкви, була подана у систематизованому вигляді у працях Б.Д. Грінченка та М.С. Грушевського [20].

Експансіоністська політика Росії стосовно України у 1658–1659 рр. була коротко описана в 1930-х роках у загальних курсах історії України Д.І. Дорошенка, І.П. Крип'якевича, М.С. Грушевського та інших дослідників. Дії Москви ці історики абсолютно справедливо розцінювали як посягання на суверенні права України [25], [31], [20].

Радянська історіографія кінця 1930-х – початку 60-х років у трактуванні українсько-російських відносин 1657–1659 рр. фактично повернулась до концепції гетьманської "зради". Події гетьманства І. Виговського у цей період розглядаються лише у двох ракурсах: у контексті показу посилення класових суперечностей і розгортання соціальних рухів у тогочасній Україні (К.І. Стецюк, О.М. Апанович) [2] та у контексті боротьби між Росією і Польщею за українські землі (М.І. Марченко, І.Б. Греков, Л.В. Олійник) [8, 30]. Певну увагу ходу військових дій між гетьманськими та царськими військами в Україні у 1658–1659 рр. у радянській історіографії приділили у своїх роботах лише О.М. Апанович та Л.В. Олійник [2]. З середини 1960-х до кінця 80-х років ця проблема радянською історичною наукою фактично не досліджувалась.

Loading...

 
 

Цікаве