WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Значення Кримського ханства в історії України - Курсова робота

Значення Кримського ханства в історії України - Курсова робота

Великим лихом для слов'янських народів, зокрема українців як найближчих сусідів кочівників, були наїзди за живим ясиром — бранцями. Кримських татар та дрібні орди спонукали до цього не лише їхній спосіб життя, економічні чинники (голод, епідемії тощо), їх підштовхували до наїздів і зовнішні фактори з Півдня і Півночі. Могутні держави використовували кримських татар у своїх геополітичних планах. Так, за польськими та литовськими джерелами, до кінця XV ст. з українських земель було забрано в полон і відправлено в Крим понад 200 тис. українців. У XVI ст. Україна втратила полоненими і загиблими понад 350 тис. чоловік. У першій половині XVII ст. було заарканено 300 тис. чоловік. Це продовжувалося до кінця XVIII ст.

Але в Криму українська людність переважно не затримувалася — вона призначалася для невольницького торгу і розповсюджувалась по всьому Середземномор'ю. Лише невелика частина українців осідала в Криму як раби, наложниці в гаремах вельмож. На жаль, друковані матеріали, які б розповіли про перебування українського етносу в Криму, на півострові знищені, архівні ж джерела в Туреччині, країнах Європи нашим науковцям поки що недоступні. Останнім часом з'явились посилання на історика, тюрколога-сходознавця, професора О. Пріцака, що буцімто в Криму в XVII ст. за переписом зазначено аж 920 тис. "українців-козаків". Це надто завищена цифра, яка не підтверджується наявними джерелами, до того ж усього населення в Криму в період середньовіччя було біля 300 тис. чоловік.

Поступово таким своєрідним шляхом українці починають пускати коріння в Криму. До речі, тут у полоні перебував і Богдан Хмельницький, якого згодом викупила родина. Бранці через багато років (це стосувалося в основному ремісників, праця яких цінувалася у татар) мали змогу викупити себе і стати вільними без права залишати півострів. Жінки, які народжували дітей, також діставали волю. В одній з етнографічних розвідок у Криму на початку XX ст. згадувалося про наявність чотирьох поселень з назвою "Ак-Чора" (з кримськотатарської мови: "білий раб"). У цих поселеннях проживали нащадки слов'янських, в основному українських, рабів. Зрозуміло, що вони губили притаманні етнічні риси, змінювали віру, хоча татари тримались від них осторонь [12, 35].

Були і такі трагічні сторінки історії. В 1675 р. запорожці під проводом Івана Сірка "струсили Крим", захопили Бахчисарай, визволили з неволі 7 тис. християн і вивели їх на козацьку територію. Серед них були і ті, хто власне, народився в Криму — так звані "гуми". Сірко запропонував їм: "Ви вільні! Йдіть куди хочете!" Чотири тисячі пішли шукати рідних домівок на Україну, а три тисячі потяглися назад у Крим, стверджуючи, що там у них господарство і їм краще жити, ніж у випаленій батьківщині. Для них цей шлях скінчився трагічно — їх наздогнали запорожці і всіх порубали як бусурманів, що зреклися віри, а значить, стали ворогами.

Але не будемо забувати, що крім воєн йшли процеси плідних господарських і культурних зносин сусідніх народів, спільні політичні акції та військові дії проти ворогів. Це стосується і визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., коли утверджувалася українська державність.

В історії визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. чимало сторінок, пов'язаних з питаннями спільників у борні проти польських окупантів. У цьому контексті цікавим є факт участі кримських татар як союзника війська Б.Хмельницького після укладення угоди з кримським ханом Іслам-Гіреєм III у лютому 1648 р. в Бахчисараї про спільну боротьбу проти Польщі.

Про цей союз у літературі існує багато думок. Але трактується ця проблема іноді спрощено. Часто реальні історичні події поєднуються з легендами, і навіть фальсифікуються. Якщо ж говорити про вітчизняну та польську історіографію, то роль кримськотатарського фактора в подіях 1648—1654 рр. розглядається діаметрально протилежно: у російських та українських виданнях їх роль применшується, а в польських навпаки — значно гіперболізована [14, 117].

Кожна з сторін покладала на цю угоду певні надії. Саме стратегічні геополітичні інтереси примусили Б. Хмельницького піти на такий крок, як підписання угоди з віковими ворогами — кримськими татарами. А з укладенням цієї вкрай важливої угоди вперше створювалася ситуація, коли на весь період воєнних дій була відвернена загроза грабіжницької навали на Україну з боку татар. Це давало можливість усі сили повстанців кинути проти польської шляхти та її союзників. Кримський хан вбачав у цьому договорі вигоди політичного та економічного характеру, сподівався на воєнну здобич та ясир (полонених). Була у Іслам-Гірея і думка поліпшити вкрай скрутне становище, яке склалося внаслідок неврожаю 1647 р. Ось чому він з радістю погодився на воєнні дії.

Договір козаків з кримськими татарами по суті став превентивним ударом по поновленню відповідного дипломатичного союзу між Польщею та Кримом. Цей воєнний союз був досить-таки специфічним: у союзників завжди жевріла злоба один до одного, яка виливалась у відверту бійку. Таке одвічне ставлення один до одного спричинили з часом об'єктивний розрив відносин, призвело до загострення ворожнечі та воєнного протистояння.

Розвиток відносин Криму з Україною, які почалися від підписання Бахчисарайської угоди, носив позитивний характер: у боях першої половини 1648 р., коли фактично була знищена вся наявна армія Польщі в Україні, вагомим був внесок 4-тисячного загону татарської кінноти (це спостерігалося у квітні в урочищі Жовті Води, у травні — під Корсунем). Вдало була використана татарська кіннота і під час Пилявецької битви 13 вересня 1948 р.

З початком воєнних дій у 1649 р. зацікавлений поразками поляків хан Іслам-Гірей уже сам вів свої добірні війська до Б. Хмельницького. Кочівники з великою охотою вирушили на Україну, тим більше, що їх підганяла небезпека голоду, яка нависла в той час над Кримом, та початок епідемії чуми. Переслідуючи власні інтереси, Іслам-Гірей після битви під Зборовом (30 червня — 8 серпня 1649 р.) починає проводить політику виснаження двох ворогуючих сторін — польської та української. Змова Іслам-Гірея з польським королем Яном-Казимиром спричинила підписання вкрай несприятливого для Б. Хмельницького Зборівського договору. Отримавши від польського короля дозвіл брати ясир та грабувати українські землі, які входили до Польщі, але фактично були вже визволені українським козацтвом у ході визвольної війни, кримські татари почали завдавати значної шкоди національно-визвольній боротьбі українського народу, хоча і не розірвали відносин з військом Б. Хмельницького [14, 118].

Про це свідчать передусім події 20 червня 1651 р. під Берестечком, коли татари покинули поле бою, захопили з собою Б.Хмельницького, почали по дорозі до Криму брати полонених. Це була пряма зрада, яка призвела до поразки козацько-селянських сил. Однак Б.Хмельницький у боротьбі з Польщею повинен був триматися кримського хана, бо допомога з Москви не надходила.

Воєнна кампанія 1652 р. показала вірність орієнтації Б. Хмельницького на допомогу кримських татар: у результаті блискавичної перемоги у травні над 20-ти-сячною польською армією на Брацлавщині під Батогом знову на більшій частині України була ліквідована влада Польщі.

Однак 1653 р. кримський хан все частіше не виконує своїх союзницьких зобов'язань. Татарські загони, які прибували на Україну з початком чергової польсько-української воєнної кампанії, як правило, не йшли на з'єднання з козацьким військом, а займалися грабунком мирного населення. Справа нерідко доходила до збройних сутичок між козаками й татарами. На "чорній раді" (червень 1653 р.) козаки висловили обурення діями союзників та почали вимагати якнайскорішого завершення війни, яка жорстоко руйнувала край.

Восени 1653 р. під час останньої битви періоду визвольної війни поблизу Кам'янця-Подільського під Жванцем татари врятували королівське військо поляків від остаточного винищення. Іслам-Гірей 5 грудня 1653 р. уклав з королем Яном-Казимиром сепаратну угоду. Ці ворожі дії примусили Б. Хмельницького зняти облогу і відвести свої війська. А коли татарські загони розсипалися по Україні за здобиччю, вислав козаків громити татар та відбирати ясир, в якому звичайно переважали українці.

З початком 1654 р. Кримська орда з так званого союзника знову перетворилась на відвертого ворога: кримські татари разом з поляками почали плюндрувати українські землі.

Таким був генезис відносин Криму з Україною в надзвичайно тяжкий і відповідальний час в її історії: від союзу — через допомогу і неодноразове відступництво — до лихої зради.

Аналіз подій, битв, вивчення тогочасних джерел і різноманітних досліджень дозволяє зробити деякі висновки. Військовий союз Б. Хмельницького з кримськими ханами був вимушеним кроком у боротьбі за національне визволення українського народу: компромісна угода з татарами ніколи не була порушена козаками, як би тяжко не було під час кривавих виснажливих битв і походів; хани ж постійно відстоювали свій інтерес за рахунок використання протиборства між Польщею і Україною; зраджували козаків як тільки вбачали ту чи іншу невигідність для себе тощо. У XVII—XVIII ст. спільні дії з кримськими татарами проводили гетьмани М. Дорошенко, І. Виговський, П.Дорошенко, І.Самойлович, І.Мазепа, П.Орлик. Гетьман І.Виговський домігся від Польщі внесення до Гадяцького договору 1658 р. статті, яка забезпечувала йому право "бути в дружбі з ханом кримським". Гетьман І.Самойлович добивався від Росії включення до Бахчисарайського договору з Туреччиною 1681 р. положення про необхідність збереження дружніх стосунків між Україною і Кримським ханством. Але це йому не вдалося — Москва була проти цього.

Loading...

 
 

Цікаве