WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Значення Кримського ханства в історії України - Курсова робота

Значення Кримського ханства в історії України - Курсова робота

13) Козацькі купці можуть явно викуповувати християнських невільників у турків, а також турецьких у християн [7, 11-13].

Доречно зауважити, що спочатку взаємовідносини між українським козацтвом і кримськими татарами мали форму взаємодопомоги та укладання воєнних союзів. Апогеєм цієї співпраці був військовий союз 1648 – 1653 рр. Між кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ та гетьманом Війська Запорізького Богданом Хмельницьким. Гетьман ефективно використав суперечності між Кримським ханством і Річчю Посполитою й домігся укладення з ханом Іслам- Гіреєм військово-політичного союзу; все це у сукупності й забезпечило здобуття українським військом блискучих перемог у боях під Жовтими Водами та Корсунем (травень 1648 р.) [20,с.24].

Згодом, цей союз забезпечив переможний хід воєнних дій під час першого етапу ( 1648 – 1652 рр.) українській революції середини ХУІІ ст., яку очолив сам Б. Хмельницький. Запорукою цих успіхів було поєднання на полі бою високорухливої татарської кінноти з вогневою міццю української (козацької) піхоти. Переможні воєнні дії українсько-кримсько-татарського війська продемонстрували потужну силу цього союзу, який дав шанс змінити співвідношення сил у регіоні на користь України й Криму.

Не випадково Конституція Пилипа Орлика наголошує на 11 необхідності "...відновлення давнього братерства з Кримським ханством для збройного об'єднання і скріплення вічної дружби, щоб надалі сусідні землі, зауваживши це, не намагалися зухвалим нападом у спину покорити собі Україну, а навпаки – самі побоювалися нападу"[16, 29].

Союз України з Кримським ханством мав безумовну перевагу у суто воєнному аспекті, оскільки зрівнював шанси козаків у боротьбі з численною польською кіннотою, але й були негативні сторони цього союзу. Справдилися найгірші побоювання Хмельницького – татари чинили насильства і грабунки на території "союзної" України. До того ж татари проявили себе ненадійними союзниками, готовими зрадити Україну в будь-який момент, як, наприклад, трапилося під час битви під Берестечком (1651р.).

Сучасні історики В.Смолій та В.Степанков зауважують, що хан хотів "домовитися про мир", тому відмовляв гетьмана від проведення генеральної битви; наводяться дані, що Іслам-Гірей вступив у таємні стосунки з Яном Казиміром, пропонуючи посередництво в переговорах з українцями, а в разі відмови останніх прийняти "справедливі пункти" обіцяв допомогти їх утихомирити й видати Б. Хмельницького [20, 67]. Кримський хан зненацька втік, залишивши козацько-селянське військо напризволяще, чим багато в чому сприяв поразці свого українського союзника [23, 16].

Отже, Берестечкова трагедія стала закономірним результатом антиукраїнського курсу Криму [20, 68]. На превеликий жаль, шанси, які давала співпраця у військовій сфері між Кримом і Україною, не були використані ні українськими, ні кримськотатарськими державними діячами як за часів Б. Хмельницького, так і в наступні десятиліття.

Але, крім військової співпраці, між кримськими татарами і українськими козаками існували й економічні зв'язки. Зокрема, кримські хани дозволяли козакам рибалити у чорноморських лиманах та прибережних водах Азовського моря. Натомість козаки надавали татарам право мати кочів'я і випаси на українських землях.

Співпраця у військовій та господарській сферах між татарами та козаками виконувала роль стабілізуючого компонента на Великому Кордоні як системі, яка досягла піку свого розвитку в 1648-1653 рр. Протягом 60-80-х рр. ХУІІ ст. спостерігається спад збалансованості і сталості Великого Кордону як системи, руйнівним компонентом якої стають збройні сили Росії, що увійшла до цієї системи як навколишнє середовище і гінтерланд замість Речі Посполитої.

Таким чином, враховуючи історичний досвід взаємовідносин українського народу з сусідами, щоб не було проблем, із якими мали справу українці в історії взаємин із сусідами, необхідно ретельно культивувати історичну пам'ять, вивчати і знати психологію, генеалогію, менталітет свого народу і народів, які можуть бути і друзями і ворогами, тому що добро і зло, правда і брехня йдуть завжди поруч, і часто міняються місцями. А що стосується Криму, то доцільно мати на увазі, що цей регіон зовсім непростий в минулому, сьогоднішньому і майбутньому контекстах. А кримські татари свою державність мали, потім втрачали, і не виключена можливість що через певний проміжок часу виявлять бажання її поновити. Тому українським політичним елітам потрібно прогнозувати майбутній розвиток подій, особливо близько 2017 року, коли Крим може стати регіоном, де перехрещуватимуться воєнно-морські, електоральні, економічні, конфесійні інтереси не тільки України а й Росії і країн чорноморського басейну, якщо не більше.

2.2 Політика Російської імперії щодо Кримського ханства

До останнього часу панувала думка, що Росія вела війну з Кримським ханством і Туреччиною тільки через агресивну, войовничу політику з їх боку.

З початку XVIII ст. історія Криму тісно взаємопов'язана з устремлінням росіян на південь, що кінець кінцем призвело до приєднання Криму до Російської держави. Відносини Росії з Кримом розпочалися ще за Івана III, який 1474 р. уклав з Менглі-Гіреєм союз і пообіцяв притулок на випадок потреби.

З тих пір відносини підтримувалися постійно і носили то дружній, то войовничий характер. Головним предметом для дружніх стосунків була торгівля. Якщо ж виникали непорозуміння, які не могли владнати посли, кримці здійснювали набіги на російські землі. За часів Кримського ханства вони були дуже частими: 1532 р., 1535, 1536, 1562, 1571, 1591, 1592, 1595 р. і т.д. У XVII ст. набіги повторювалися все рідше. Це пояснювалося, з одного боку, розбратом у Криму і тим, що кримські хани змушені були брати участь у численних війнах, які вела Туреччина, з другого — тим, що Росія значно зміцнила до цього часу південний кордон рядом фортець і колонізувала його служилим елементом.

З кінця XVII ст., особливо після приєднання України, Росія починає активно прагнути на південь у Крим. Першою серйозною, хоча і невдалою спробою здійснити цей намір, якщо не враховувати маловідомий похід росіян у 1559 р., були кримські походи часів цариці Софії Олексіївни. Перед початком тієї війни Москва вимагала від Туреччини віддати Крим і обидві фортеці, що закривали виходи в Азовське і Чорне моря, а також виселити всіх татар із Криму.

Фактично вперше Росія офіційно заявила про свою південну політику. З цього часу кримські татари вже знали, чого вони можуть чекати від Росії. Однак похід під командуванням В. Голіцина 1687 р. був невдалим.

Загарбання одним народом території іншого, якщо цього вимагали "інтереси нації", здавна вважалося чимось "природним", навіть "історично виправданим", про що з цинічною відвертістю писав К. Маркс: "Жодна велика нація ніколи не існувала і не могла існувати в такому віддаленому від моря положенні, в якому первісне знаходилась держава Петра Великого; ніколи жодна нація не мирилася з тим, що її морські узбережжя та гирла рік були від неї відірвані; Росія не могла залишати гирла Неви, цього природного виходу для продукції північної Росії в руках шведів, так само як гирла Дону, Дніпра та Бугу і Керченської протоки в руках кочових татарських розбійників". (Ця цитата наведена із праці П. Надінського "Очерки по истории Крыма", ч.І, с. 83. Самої ж праці К. Маркса "Секретная дипломатия XVIII века" в наших бібліотеках немає.) [12, 33]

Взагалі ж доля Криму і його народу вирішувалась не в Бахчисараї — столиці ханства, а в столицях Росії і Туреччини. Правителям цих імперій було байдуже, що станеться з цим народом, так само байдужою їм була і доля своїх народів. Постійні війни Росії і Туреччини впродовж XVIII—XIX ст. втягували у свою круговерть Крим, що врешті-решт закінчилося приєднанням півострова до Росії. Детально і ґрунтовно ця тема висвітлена у спеціальних працях. Однак слід зазначити, що впродовж походів під проводом Мініха 1736 р., графа Лассі 1737 і 1738 рр., а потім В. Долгорукого 1771 р. Крим фактично обезлюднів. У 1774 р. відповідно до Кючук-Кайнаджирської угоди Крим отримав так звану незалежність від Туреччини під протекторатом Росії. Однак і таке становище не задовольняло російську імператрицю Катерину II, і 9 квітня 1783 р. Крим був оголошений приєднаним до Росії. Хоча тільки 1792 р. Туреччина, згідно з мирною угодою в Яссах, визнала цей факт.

Як же розвивалися відносини Кримського ханства з найближчим сусідом — Україною? Історія і природа навічно поєднали Крим з територією України. Тісно були переплетені і долі народів, які населяли ці землі. Особливо драматично склалися взаємини держав Східної Європи з Кримом, коли півострів і північне узбережжя Чорного і Азовського морів заполонили в XIII ст. татарські племена.

Слов'яни були поступово витіснені з Причорномор'я, і протягом багатьох віків у цьому регіоні складалось напружене становище, в якому визначальним було військове протистояння, війни та взаємні грабунки.

Loading...

 
 

Цікаве