WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Значення Кримського ханства в історії України - Курсова робота

Значення Кримського ханства в історії України - Курсова робота

Історики вважають, що татарські напади на українські землі з метою людоловства і грабіжництва розпочалися з 1482 р. і набрали форми перманентних татарсько-українських конфронтацій, які за своєю тривалістю переважали мирні перепочинки. У цих воєнних конфліктах не було ворожнечі, бо головною їх метою була нажива. Адже, торгівля людьми була найприбутковішою справою на порубіжжі, тому у цьому промислі брали участь мешканці з обох боків кордону [24, 53].

Татарські набіги у ХУІ-ХУІІ століттях здійснювалися практично кожного року, полишаючи за собою кілька десятків зруйнованих сіл, забираючи кілька тисяч невільників і стільки ж вимордованих людських жертв. Всі тоді відчували, що татарські набіги були дошкульними, а кількість знищених осель сягала сотень тисяч, а кількість "ясиру" десятків тисяч[18,с.101]. За 6 підрахунками істориків, за період з 1469 по 1514 рр. Татарами було здійснено сім набігів на Україну, рахуючи тільки найбільші, з 1516 по 1593 – вісім, а з 1605 по 1633 – сімнадцять. Навіть за далеко не повними даними історичних джерел можна відтворити жахливу картину нападів татар на окремі українські землі.

У 1500 р. кримська орда пограбувала не тільки Київщину, але й Волинь і навіть Холмську і Белзьку землі, дійшовши до Вісли[23,с.15]. І хоча набіги татарських кочівників припинилися вже в другій половині ХУ111 століття, але їх сумні наслідки відчутні й донині. "З політичного ослаблення, спричиненого півтисячолітнім татарським лихоліттям, не може український народ і до нині оговтатися", – зауважував С. Рудницький [18, 101].

З геополітичної і геоекономічної точки зору, безпосереднє сусідство степових кочівників шкодило Україні не тільки через постійні грабіжницькі набіги, але й також через перерізання найважливіших шляхів сполучення між Україною та іншими культурними землями світової людської спільноти. Адже, печеніги, половці, татари захопили побережжя Чорного моря з гирла Дунаю, Буга, Дністра, Дніпра й гальмували та зупиняли всяке сполучення України зі світовими культурними центрами цивілізації, зокрема Візантійської держави й середземного басейну взагалі.

Таким самим способом кочівники перекрили Україні важливі великі торгівельні шляхи сухопутного сполучення України з Середньою Азією, Персією, Індією, Китаєм [18, 102].

Ще Михайло Драгоманов звернув увагу на те, що кримські татари здійснювали набіги на Укаїну завдяки потуранню свого сильного північного сусіда і союзика, адже "турки підмовляли татар і допомагали їм займатися цією брудною справою" [10, 102]. Академік С.Рудницький до цього додав: "Турецькі та інші торгаші невільниками постачали цим ватагам коней та озброєння, а організовували такі бандитські ватаги, зокрема, по чорноморських пристанях. Коли такий грабіжницький чамбул щасливо верне на побережжя, відкуповують торгаші від нього всю добичу й розсилають українських невільників по всіх торгових центрах могаметанського Орієнту" [18, 103]. Полювання на невільників і торгівля ними велась на Чорному морі в набагато більших обсягах, ніж на Індійському чи Атлантичному океанах. Одначе, як зауважує академік С. Рудницький, татарське сусідство мало ще той беззаперечний наслідок, що воно дуже "упростило" політико-географічні відносини значних просторів України.

Адже, воно перетворило їх у майже "безлюдну граничну пустару, проте, дуже багату рослинним і тваринним життям. Ця широка пуста полоса, яка розділяла турецько-татарські займанщини від польсько-литовських і московських "окраїн", стала колискою й осідком українського козацтва [18, 103]. М. Драгоманов у своїй історичній та етнографічній розвідці "Про українських козаків, татар та турків" намагався популярно розповісти, "як то наші батьки терпіли й одбивалися від татарських та від турецьких розбишак і як таки одбились". Особливо вчений зробив наголос на козаках, "бо вони найбільше поклали праці, щоб одігнати від нашої землі турок і татар, щоб наш чоловік у своїй землі й хату будував, і поле орав та засівав, і дітей годував, не опасаючись чужого ворога"[8,с.6].

Автор, "Історії Русів" щодо історії взаємостосунків українського козацтва з кримськими татарами повідомляє, ще за гетьманства Дмитра Вешнивецького, що пошанований був "батьком народу", кримським татарам взимку вдалося прорватися прикордонною сторожею на Поділля. Тут вони пограбували декалька містечок під час ярмарку і захопили чимало худоби, здіснюючи все хижацьким способом.

Хоча козацькі військові команди наздогнати і зловити їх не змогли, то їх доля сама покарала через несподівані повітряні стихії. Коли татари зі здобиччю поверталися до своїх улусів,у степах їх захопив надзвичайний сніг зі страшною завірюхою. Згодом потому лютував суворий мороз із різким вітром і віщував їм неминучу загибель. Татари порізали своїх коней і худобу, повлазивши в їхні тулуби і шукали порятунку в слабкому і короткотриваму теплі, але всі до останнього загинули, і знайдено їх навесні, більше чотирьох тисяч нещасних трупів [10, 104]. По смерті князя Вишневецького, наступний козацький гетьман Єстафій Ружицький, котрий замолоду, навчаючишь та подорожуючи по чужих краях, чинив набіги на султанську Туреччину та татарський Крим з метою звільнення бранців з неволі та отримання здобичі, від чого чимало з тими народами заводилось сварок і самих війн. Коли у 1516 р. Кримський хан Мелік-Гірей, відповідно його союзу з князем московським Василієм Івановичем, йшов війною на Польщу та Україну, то гетьман Ружинський, виступивши йому назустріч, завдав татарам нещівної поразки, захопивши його табір з усім багажем і здобиччу, яку розділив з поляками і своїм військом [10, 1055].

Гетьман Богдан Хмельницький мав широку програму становлення української державності. З перших років свого гетьманування він порушує проблеми врегулювання стосунків з сусідніми державами, а також контролю на Чорному морі. Хмельницький підписав договір з Османською Портою, складовою частиною якого була українсько-турецька морська конвенція (липень 1648 р.) [21, 7].

Важливим моментом міждержавних стосунків є те, що виконання Декларації, яка була прийнята на основі Зборівської угоди 1649 р. України з Польським Королівством, вирішено поставити під контроль кримського хана, і це повинно було стати гарантією непорушних зобов'язань обох сторін [21, .7].

Якщо торкатися "Договору між Цісарем Турецьким і Військом Запорозьким з народом Руським відносно торгівлі на Чорному морі", то можна звернутися до його основних пунктів, а саме:

1)Туреччина дає свободу козацькому війську і народу українському плавати по Чорному і Середземному морях і по всіх ріках до чужих господарів держав християнських з метою торгівлі та обміну різноманітними товарами.

2) Турецький уряд звільняє українських купців від усяких мит і податків, а також їх товари, "які б вони ввозили або вивозили протягом ста років".

3) Султан турецький дозволяє козакам будувати складові приміщення по містах і портах Туреччини, "вести торгівлю і жити зі своєю свободою без жодних податків до згаданих ста років".

4) Резидент Війська Запорожського і народу українського має жити у Стамбулі при слушній пошані та повній безпеці, а також турбуватися про дотримання справедливості щодо покривджених козацьких купців. А Військо Запорозьке повинно прийняти у своєму портовому місті резидента Султанського, який видаватиме паспорти галерам або козацьким суднам .

5) Щоб застерегтися від свавільних людей, які з'являються в морі, Військо Запорозьке зі згодою Султана має побудувати кілька портів нижче порогів до гирла ріки Бугу у Дніпро;

6) Якщо якийсь свавільник із Війська Запорозького з'явиться на морському шляху, то нам ним повинен здійснитися справедлий Суд у присутності турецького резидента, і це не повинно завадити продовженню морських договірних обов'язків.

7) Якщо виникне свавільна загроза з Дону з метою грабунку, то турки і козаки повинні спільно піймати і карати 10 свавільників, аби "море було чисте і вільне".

8) Якщо якась козацька галера у чомусь порушила Закон, старший тієї галери повинен бути покараний, але вона з товаришами та робітникам-моряками має бути вільною, " щоб невинні не терпіли і щоб мир нічим не був порушений".

9) Якщо б судно козацьке розбилося при турецькому березі, всі речі, які можна зберегти, мають бути сховані й віддані спадкоємцям.

10) Закон для козацьких купців має бути таким, як і для турків у всій турецькій державі, і базуватися на справедливості.

11)Цісар турецький не дозволить забирати до жодних потреб ні до жодної послуги ані козацьких суден, ані людей, ані товарів, ані зброї та " гарантувати вільний вхід та вихід зі всім".

12) Якщо якийсь купець помирає в Туреччині чи на морі, чи на суші, його добро буде належати його нащадкам, і не може бути ніким затримане, навіть коли б він щось комусь усно чи письмово записав до смерті.

Loading...

 
 

Цікаве