WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Значення Кримського ханства в історії України - Курсова робота

Значення Кримського ханства в історії України - Курсова робота

Таким чином, Кримське ханство, що утворилося в результаті розпаду Золотої Орди, мало всі ознаки державності (територія, населення, влада). У володіння Кримського хана входили землі, як самого півострова, так і Північного Причорномор'я, Приазов'я і Прикубання. Кримські хани прагнули відновити золотоординську державу під егідою династії Гіреїв: цим пояснюється їх територіальна політика і претензії на українські, російські, польські землі, а також прагнення посадити на казанський і астраханський престоли ханів з роду Гіреїв.

Населення Кримського ханства було представлено різними народностями і віросповіданнями; більшість складали кримські татари; основною визнавалася кримськотатарська мова. Нетатарське населення мало свої церкви, синагоги, єпархії; здійснювало релігійно-звичаєві обряди; розмовляло рідною мовою. В Кримському ханстві не було й кріпосного права, як у сусідніх державах. Завдяки лояльним методам управління щодо нетатарського населення міжнаціональні конфлікти були рідкими.

Характерними ознаками державності Кримського ханства були податкова і грошова (фінансова) системи, які, хоч і відображали золотоординські аналогічні системи, але не були їх повним відбиттям, бо диференціювалися за релігійним принципом (для мусульман і не мусульман). В Кримському ханстві шанувалося і оберігалося право карбувати свої грошові знаки: кожен новий хан, тільки-но зійшовши на престол, випускав монети зі своїм ім'ям, тамгою (гербом). Жодного разу за всю історію ханства не було випущено монет з ім'ям турецького султана [20, 12].

Наявність власної армії й апарата примусу визначили характер функціонування самої держави. Кримський хан володів однією з найбільших, сильних, витривалих армій у Східній Європі, що мала могутню кінноту, яка здійснювала спустошливі набіжи на сусідні країни.

За формою державного правління Кримське ханство було станово-представницькою обмеженою монархією. Хан, який стояв на чолі держави, володів широкими повноваженнями, був головою виконавчої і судової влади. Влада хана обмежувалася вищим колегіальним органом – Діваном та муфтієм (головою мусульманського духовенства), який виконував роль своєрідного контрольно-наглядового органу, спостерігав за діями та рішеннями хана щодо їх відповідності нормам ісламу. Суттєвого обмеження влада хана зазнавала з боку беїв.

За формою державного устрою Кримське ханство було децентралізованою унітарною державою, територія якого була поділена на бейліки, на чолі яких стояли могутні беї. В кожному бейліку створювалися власні органи влади та військові сили; деякі з них вступали у міжнародні стосунки з сусідніми державами, вели переписування з зарубіжними урядами.

Система заміщення престолу в Кримському ханстві – салічеська: влада успадковувалася старшим сином або братом хана. Ханом міг бути лише чингізид з династії Гіреїв. Тільки з першої половини XVI ст. Османська імперія почала втручатися у призначення ханів на посаду та зняття з неї. Таке втручання підкреслювало релігійну зверхність турецького султану над усім мусульманським миром, зокрема, Кримським ханством, і не поширювалося на політико-організаційну діяльність хана: його самостійність у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики на міжнародній арені від цього істотно не зменшувалися [12, 27].

1.3 Геополітичне становище українських земель у першій третині ХVІ ст.

Усередині, будь-якої країни, проблеми міжнародних відносин і зовнішньої політики знаходились в центрі гострих дискусій. У ході таких дискусій доволі часто давав про себе знати дефіцит знань з проблем міжнародної політики[14, 10] у представників українського суспільства і української політичної еліти.

Тому важливо сьогодні ще раз вдатися до аналізу історичних взаємовідносин українського козацтва, як носія державницької ідеї, з Кримським ханством, хоча кримські татари сьогодні не "сусіди", а частина поліетнічного українського суспільства і громадяни унітарної демократичної держави. Карл Поппер зауважував, що "ми вивчаємо історію, оскільки зацікавлені в ній, і, можливо тому, що бажаємо дізнатися дещо про свої власні проблеми", які були, є і можуть виникнути в майбутньому.

Кримське ханство як державне утворення, що виникло у результаті розпаду Золотоординської імперії і майже до кінця ХУІІІ ст. залишалося важливою політичною силою на тлі Східної Європи [12, 27]. Як вже зазначалося, Кримське ханство 1475 р. було перетворено на васала Турецької імперії. У ІІ половині ХУІ- початку ХУІІ у суспільно-політичному розвитку Кримського ханства відбулися значні зміни, пов'язані із завершенням в ньому процесу феодалізації. Хоча в Криму ці перетворення мали свої особливості, але суть їх була тією, що і в інших державах. Грабіж, захоплення і продаж невільників примножували багатства татарських феодалів. "Вони до того збатились здобиччю від частих набігів, що найзначніші з них не поступаються навіть заможним туркам", – писав Мартин Броневський посланець польського короля Стефана Баторія до кримсько хана в 1578 році [23, 13].

Важливим питанням і воєнно-стратегічною метою своєї воєнної політики керівництво Кримського ханства обрало: разом із своїм сюзереном – султаном Османської імперії підтримувати рівновагу сил між Варшавою і Москвою та не допустити їх об'єднання проти Бахчисарая та Стамбула. Іншими словами, Крим у своїй військово-політичній діяльності дотримувався загальноєвропейської теорії балансу сил [24, 4 ].

Султани вбачали у ханах своїх партнерів і вважали, що саме Кримське ханство повинно охороняти порядок на Балканах та в східній Європі. Крім того, доречно зауважити, що на статус васальної залежності Криму впливав ще й той фактор, що ця держава виконувала роль передового мусульманського форпосту на межі з християнським світом. Закордонна політика Кримського ханства мала, таким чином, агресивний характер і була спрямована на забезпечення шляхом пограбування, захоплення і продажу рабів, а також постійного вимагання великих платежів з сусідніх держав, що були зацікавлені у припиненні татарських набігів на їхні землі. Феодальна верхівка Криму використовувала дипломатичні відносини з іншими країнами як джерело особистого збагачення, постійно вимагаючи від уряду тієх чи іншої держави данини – так званої казни, або поминок ( сплачування грішми, коштовностями, дорогим хутром та ін.). Прагнучи запобігти спустошливим татарським набігам, уряди сусідніх країн намагалися підтримувати мирні дипломатичні відносини з Кримським ханством, що обов'язково супроводжувалися підношенням поминок ханові, членам його родини і його оточення [23, 14] .

Очевидно, від цих ярликів, як прояв вдячності, беруть початок щорічні грошові винагороди та подарунки кримським ханам, які надсилалися від великого князя литовського, польського короля та московського царя. Але в середні віки поминки набрали форми відкупу або підкупу щодо татарських нападів. Часто заради отримання поминки від сусіда керівництво ханату застосовувало методи шантажу [24, 5] . Проте система умиротвореня ненажерливихх кримських феодалів не приносила бажаних наслідків. Дипломатичні переговори ханський двір вів під ознакою безмежної користі і вимагав, все більших поминок. Ці переговори супроводжувалися приниженням і образами послів, а часто і відвертими знущаннями над ними. Кримські хани, приймаючи коштовні дарунки, постійно вимагали більше. Навіть видаючи договірні грамоти з підтвердженням обіцянок про мирні відносини, татари все одно продовжували нищівні набіги на східнослов'янські і, зокрема, на українські землі. Вся територія України була об'єктом цих спустошливих набігів татарських орд [23, 14].

У досліджуваний період Україна перебувала в досить скрутному становищі, зумовленому, в першу чергу, відсутністю власної держави і розпорошенням її земель серед кількох країн. Найбільший масив українських земель перебував у складі Великого Князівства Литовського, яке з початку XVI ст. знаходилося в персональній унії з Польським королівством. Такий союз вимагав координації і спеціалізації дипломатичних акцій обох держав в політичних відносинах з Кримським ханством. З ним ВКЛ традиційно підтримувало самостійні зносини, представляючи водночас й інтереси Корони. В такий спосіб захищалися інтереси і тих українських земель, що знаходилися у складі Польщі. Відносини з Кримом вимагали від ВКЛ, що знаходилося в стані тривалої та виснажливої війни з Московським великим князівством, значного напруження сил.

Специфікою відносин з Кримом було те, що починаючи з 80-х рр. XV ст., ханат проводив щодо українських земель Литовсько-Руської держави політику широкомасштабної експансії, розорення і знелюднення значного обширу степової та лісостепової зон. У такий спосіб владна еліта Кримського ханства намагалася ліквідувати результати кампаній ВКЛ другої половини XIV ст., юридично оформлених жалуваними ярликами і повернути колись втрачені державою кочовиків південноукраїнські території. Вже з самого початку Кримське ханство фактично взяло під свій контроль степову частину Правобережжя й для закріплення свого успіху збудувало в пониззі Дніпра ряд фортець.

Loading...

 
 

Цікаве