WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті - Курсова робота

Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті - Курсова робота

Одночасно з москвофільством і народовством в західноукраїнських землях з середини 70-х років став розвиватися радикальний рух, який за своїм характером був подібним до руху, що в Росії й Східній Україні в історичній літературі дістав назву революційно-демократичного. Найбільш видатними діячами цього руху в Східній Галичині були відомі письменники, публіцисти і вчені І. Я. Франко (1856—1916), М. І. Павлик (1853—1915) і О. С. Терлецький (1850—1902). Франко походив з сім'ї селянина-коваля, Павлик — з сім'ї селянина-бідняка, Терлецький — з сім'ї священика. Ще будучи студентами філософського факультету Львівського університету, вони включилися до студентського руху й стали активними громадськими діячами. За соціалістичну пропаганду і революційну діяльність австрійські власті неодноразово заарештовували Франка, Павлика й Терлецького, але вони продовжували боротьбу за кращу долю народу. У розвої цього радикального руху активну участь брали також такі українські й польські громадські діячі, як Й. Данилюк, А. Маньковський, М. Драбик, Я. Козакевич та ін. Особливе місце серед них займала Г. І. Павлик (1855—1828), сестра М. Павлика, проста швачка, яка самотужки навчилася грамоти, стала читати соціалістичну літературу й пропагувала соціалістичні ідеї серед селян і робітників [16, 33].

На формування світогляду І. Франка та його послідовників великий вплив справили твори російських та українських громадських діячів і прогресивних письменників — Герцена, Чернишевського, Шевченка, Драгоманова, Полонинського та ін. Разом з тим вони вивчали праці Маркса і Енгельса — "Капітал", "Маніфест Комуністичної партії" тощо. Як відомо, І. Франко вперше переклав на українську мову 24-й розділ "Капіталу" про первісне нагромадження капіталу і уривок з книги Енгельса "Анти-Дюрінг". У своїх працях "Катехізис економічного соціалізму" (1878), "Про працю" (1881) та інших Франко популяризував марксистські ідеї, показував протилежність інтересів робітників і буржуазії.

І. Франко та М. Павлик у 1878 р. у Львові почали видавати гостро радикальний, демократичний журнал "Громадський друг" (видали два номери), а після його закриття — альманахи "Дзвін" і "Молот". Вони брали також активну участь у виданні робітничої газети "Ргаса" ("Праця"), яка почала виходити у Львові польською мовою 1 липня 1878 р. і яка відіграла велику роль у поширенні соціалістичних ідей серед робітників і в їх політичному вихованні [16, 35].

І. Франко та його соратники, захищаючи інтереси селянства, виступали проти залишків кріпосництва, за передачу селянам поміщицьких земель. Разом з тим вони викривали експлуататорську суть капіталізму і визнавали необхідність його заміни соціалістичним ладом. Методом повалення старого експлуататорського ладу радикали вважали народну революцію, в якій основною рушійною силою мало стати селянство.

Отже, Іван Франко і його товариші викривали несправедливість капіталістичного ладу, шукали соціального ідеалу і в цих пошуках зверталися до праць соціалістів, в тому числі й праць Маркса та Енгельса, проповідували необхідність переходу до соціалізму. Але разом із тим, Франко, особливо на схилі літ, дуже критично став підходити до уявного майбутнього соціалістичного суспільства, вважаючи, що в ньому всемогутня держава може пригнітити людину й завести авторитарно-тоталітарний режим.

І. Франко та інші діячі радикально-демократичного напряму, борючись проти соціального гноблення трудящих, разом з тим брали діяльну участь у національному русі, виступали за національне визволення українського народу і возз'єднання всіх українських земель. Так, у збірці віршів "З вершин і низин" в циклі "Україна" Франко закликав не служити польським і російським гнобителям, боротися за волю, щастя і честь рідного краю. У вірші "Не пора" (1880) Франко писав:

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й Ляхові служить!

Довершилась України кривда стара—

Нам пора для України жить!

Не пора, не пора, не пора

За невігласків лить свою кров

І любити царя, що наш люд обдира,—

Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздор!

Най пропаде незгоди проклята мара!

Лід Украйни єднаймось прапор!

Бо пора се великая єсть.

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і славу, і честь.

Рідний краю, здобути тобі! [34, T.8, 283]

А у вірші "Розвивайся, ти високий дубе" (1883) Франко впевнено пророкував, що прийде час, коли Україна стане вільною і об'єднаються в її межах усі українські землі:

Встане славна мати Україна,

Щаслива і вільна

Від Кубані аж до Сяну-річки

Одна, нероздільна.

Радикальна партія [34, T.10, 63].

І. Франко та М. Павлик взяли активну участь у створенні в 1890 р. "Русько-української радикальної партії", яка виражала й відстоювала інтереси широких мас селянства. Вона видавала журнали "Народ" та "Хлібороб" і газету "Громадський голос".

Програма, схвалена радикалами на їх першому з'їзді в 1890 p., складалася з двох частин: програми-максимум і програми-мінімум. У програмі-максимум говорилося, що партія прагне до встановлення нового способу виробництва "згідно зі здобутками наукового соціалізму, т. є. хочемо колективного устрою праці і колективної зласності средств продукційних". Але шляхів здійснення соціалістичного ідеалу і його конкретних форм програма не визначала. У програмі-мінімум радикали заявляли, що вони домагаються "матеріального добробуту всіх робітних людей і усунення всякого визискування економічного". Вони висували ряд вимог, здійснення яких привело б до ліквідації залишків феодалізму, більш швидкого розвитку капіталізму і певної демократизації країни. Вони вимагали загального виборчого права при таємному і прямому голосуванні, введення прибуткового податку, заборони продажу селянських наділів з публічного торгу, скорочення регулярної армії і строку служби в ній, безкоштовного навчання у всіх школах, викладання в школах Східної Галичини українською мовою і визнання української мови офіційною мовою та ін [31, 57].

Ліва частина радикалів, очолювана І. Франком та М. Павликом, розгортала роботу в селянських масах, організовувала масові селянські збори (віча), закликала селян до революційних виступів і до їх союзу з робітниками. Ліві радикали рішуче виступали проти "угоди" народовців з польсько-австрійськими консервативними колами 1890 p., яка, як вони говорили, продала інтереси українського народу за українські надписи на поштових скриньках.

Радикали приділяли велику увагу вихованню у народних масах національної самосвідомості і відчуття єдності всіх частин української нації. Вони першими стали називати свою партію українською. На своєму IV з'їзді, який відбувався в 1895 р. у Львові, радикали прийняли як стратегічну мету положення про державну самостійність України. "Стоячи на ґрунті наукового соціалізму і годячися на всі випливаючі з цего консеквенції, на полі політичнім, економічнім і культурнім, — говорилося в постанові з'їзду, — заявляє Українська радикальна партія, що здійснення усіх її соціалістичних ідеалів можливе при повній політичній самостійності українського народу і повнім неограниченім праві його рішати самому у всіх справах його дотинаючих. Зокрема в Австрії стремить вона до утворення окремої руської політичної території з руських частей Галичини і Буковини з якнайширшою автономією" [14, 328].

Праве крило радикалів, лідерами якого були С. Данилович і В. Будзиновський, дедалі більше переходили на ліберальні позиції. Внаслідок цього в 1899 р. в радикальній партії стався розкол, і її права частина разом з народовцями створили уже згадувану нову партію, яка дістала назву націонал-демократичної.

Важливу роль у розвитку національної самосвідомості і національного руху взагалі як у західних, так і в східних українських землях відіграла книжка Ю. Бачинського "Ukraina irredenta" ("Україна уярмлена"), опублікована у 1895 р. у львівському журналі "Диттє і слово", в якій автор уперше в українській політичній думці висунув і сформулював ідею незалежності України. Юліян Бачинський (1870 — дата смерті невідома) — громадський діяч, публіцист, один із діячів Русько-української радикальної партії у Східній Галичині. У своїй книжці Бачинський поставив завдання "розслідувати фактичний стан теперішньої України і віднайти дорогу, по якій піде її дальший розвій". Проаналізувавши становище українських земель у складі Російської та Австро-угорської імперій, автор зробив висновок, що необхідною умовою економічного й культурного розвитку України є її політична самостійність.

Loading...

 
 

Цікаве