WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Генеральний Секретаріат та його склад - Курсова робота

Генеральний Секретаріат та його склад - Курсова робота

Якщо наприкінці 50-х – середині 60-х рр. положення законодавчих актів хоча б у загальних рисах декларували рівноправність у вивченні рідної та російської мов, то прийняті у першій половині 80-х рр. нормативні акти вищого політичного і державного керівництва СРСР вже повністю віддавали пріоритет російській мові. У 70—80-х рр. партійно-державне керівництво СРСР продовжувало здійснювати заходи, спрямовані на русифікацію дошкільної, середньої, середньої спеціальної та вищої освіти, які призвели до негативних наслідків щодо мовної ситуації в Україні у цей період. Одним із ключових моментів у реалізації постанов партійного та державного керівництва стало вирішення ряду кадрових питань. Так, уже 1985 р. кількість студентів прийнятих на факультети російської мови та літератури зросли у шість разів. Із 635 у 1983 р. до 3500 у 1985 р.

Наріжним каменем у сфері русифікації освіти стало встановлення на законодавчому рівні принципу добровільності у виборі мови навчання, який призвів до різкого скорочення українських шкіл та кількості учнів, що у них навчалися. Процес русифікації охопив духовне життя українського суспільства, завдавши шкоди українській культурі, став першопричиною негативних явищ в суспільній свідомості.

Стимулювання процесу русифікації в гуманітарній сфері здійснювалося як на основі законодавчих і нормативних актів, так і на рівні конкретної практичної діяльності органів державного управління СРСР та УРСР, які проводили в життя положення сумнозвісної теорії "злиття націй і народностей". Процес русифікації у сфері гуманітарної політики здійснювався на тлі вихолощування з наукових праць, творів літератури, мистецтва найбільш яскравих подій з історії України, імен видатних діячів, що внесли помітний внесок в українську культуру.

Негативні процеси виразно спостерігалися у видавничій справі. Протягом 70— 80-х рр. простежується стійка тенденція до зменшення кількості україномовних видань та їх тиражів. Переважно російськомовним ставало кіновиробництво. Після незаслуженої критики стрічок "Тіні забутих предків" С.Параджанова, "Джерело для спраглих", "Білий птах з чорною ознакою" Ю. Ільєнка та деяких інших, кінематографісти з винятковою обережністю бралися за українську тематику, за озвучення фільмів українською мовою.

Російська мова все активніше визначала союзний, республіканський і місцевий телерадіоефір, репертуарна політика якого формувалася здебільшого у Москві, на основі численних "методичних рекомендацій" та "інструктивних листів". При цьому, нерідко порушувався широко рекламований принцип "рівноправності і взаємозбагачення братніх мов і культур".

Політика русифікації України викликала серйозні невдоволення у різних прошарках українського суспільства і, в першу чергу, в середовищі української інтелігенції і молоді. В цей період протестна кампанія проти політики русифікації набувала гострих за своїм змістом і спрямуванням форм, служила консолідуючим фактором спротиву українського народу. Активно порушила мовні питання студентська молодь, яка вимагала переведення навчального процесу у вищих, середніх спеціальних навчальних закладах на рідну мову, домагалася розширення її вжитку в сферах суспільного життя. Також мовні питання займали помітне місце у програмних документах і конкретній практичній діяльності правозахисних організацій, які діяли в Україні в 50-х — 80-х рр. В оприлюдненні численних фактів порушень у сфері національної політики, помітну роль відіграла Українська Гельсінська група, яка розповсюджувала відповідні матеріали в Україні і за її межами. Належну підтримку національно-патріотичним силам в Україні надавала українська діаспора, яка розгорнула широку петиційну компанію, створювала умови для вивчення і популяризації рідної мови в місцях компактного проживання українського населення за кордоном.

Завдання 3. Я ви думаєте чи можна було б уникнути голоду 1921-1923 років?

Перший голодомор в Україні стався в 1921—1922 рр. Головною його причиною були наслідки політики "воєнного комунізму", тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні, степові райони України. Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях та на півдні Харківщини. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба. Голодувало близько 7 млн люду. Лютувала епідемія холери.

Голоду можна було уникнути, якби влада своєчасно подбала про перерозподіл ресурсів, які тоді були в її розпорядженні. Цього, однак, не було зроблено: Москва вимагала хліба для промислових центрів Росії.

Протягом багатьох десятиліть у шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише район Поволжя. Так оголошувалося тоді і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю Південну Україну, звідки масово вивозився хліб на Північ і на експорт, Москва мовчала.

Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР в екзилі вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року повноважний представник УНР Олександр Шульгин звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР порушила в Парижі.

На жаль, тоді західний світ так не перейнявся трагедією українського селянства, страшний голод поширювався далі півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1890000 осіб, у березні - 3250000, в червні - 4103000.

Партійне керівництво республіки довгий час приховувало масштаби голоду, відмовлялося від міжнародної допомоги. Тільки в другій половині 1922 р. було дозволено діяти міжнародній організації "Американська адміністрація допомоги". Проте більшу частку допомоги забирала Росія. Окремі дослідники вважають, що чисельність втрат, пов'язаних з голодом, становила 1,5 млн осіб. У той же час на територію України прибуло близько 440 тис. переселенців із голодуючих районів Росії. Внаслідок цього офіційна статистика "не бачила" скорочення населення України.

В Україні голод удалося ліквідувати лише в 1923 р. Це стало результатом не стільки зусиль влади, скільки поліпшення загальної економічної ситуації, пов'язаної з першими успіхами нової економічної політики. Випадки голоду, хоч і в менших масштабах, спостерігалися і в інші роки. Наприклад, на Поділлі він повторився в 1925 р. і також був значною мірою спровокований більшовицько-радянською владою, котра мала змогу запобігти лихові, але не зробила цього.

Завдання 4. Продовжте речення:

Народний рух України виник 8-10 вересня 1989 у середовищі численних демократичних угруповань, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту. У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Домінували настрої національної демократії, що привели до виходу з Руху частини комуністів і національних радикалів. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв вихованню історією.

Список використаної літератури:

  1. Бойко О. Д. Історія України. — К., 1999;

  2. Віденко В.В., Коломієць С.С. Історія України. Курс лекцій. — К., 1999;

  3. Голод 1932–1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990;

  4. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст.: Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів. – К.: Генеза, 1996 – 360с.;

  5. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996 – 463с.;

  6. Субтельний О. Україна: історія ./ пер. з англ. Ю.І. Шевчука, 3-е вид. – К.: Либідь, 1993. – 720с.

5

Loading...

 
 

Цікаве