WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років - Курсова робота

Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років - Курсова робота

Завдання 1. Охарактеризуйте отаманщину як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років

У результаті всенародного протигетьманського повстання в листопаді грудні 1918р. до влади прийшла Директорія Української Народної Республіки (УНР) орган, що виник як широка політична коаліція, яка представляла політичні сили різнопланової орієнтації з протистоянням державницької лінії та соціалістичних ілюзій.

Історія не дала для УНР можливості мирного будівництва, щоб уповні відновити демократичні органи влади, створити надійну національну збройну силу держави. В той же час на плечі українського народу та його провідників ліг важкий тягар боротьби за визволення. Уже на початку 1919р. війна велася одночасно на трьох фронтах, причому українська армія була слабшою від кожного окремо взятого противника і, на відміну від них, не мала жодної зовнішньої підтримки.

Найбільшою перепоною у становленні УНР стала друга російсько-українська війна. Анулювавши Брестську мирну угоду, більшовицька Росія заявила, що не визнає Україну суверенною державою. Директорія УНР змушена була розпочинати не налагодження державного життя, а вести війну з більшовиками, до якої зовсім не була готова і яка перманентно, одразу ж за протигетьманським повстанням була розв'язана Червоною армією. Прикриваючись маріонетковим, створеним 28 листопада 1918р. у Курську "Тимчасовим робітничоселянським урядом України" та його "збройними формуваннями", більшовики розгорнули наступ на Україну. Агресія супроводжувалась жорстокістю, кривавими злочинами, тортурами і садизмом червоноармійських військ на українській землі. Частини Червоної армії 3 січня 1919 р. увійшли в Харків. 2 лютого 1919р. перед неминучим захопленням Києва радянськими військами Директорія та уряд УНР залишили Київ і перебазувалися до Вінниці.

На заклик Директорії в армію УНР вливалися сотні повстанських загонів зі слабкою дисципліною та небажанням виконувати накази командування. Мали місце непокора армійських командирів, спроби різних отаманських переворотів тощо. У війську поглиблювалася деморалізація та анархія.

За таких обставин зародилося явище, що отримало назву "отаманщина". Загалом історична наука дала отаманщині негативну оцінку, як деструктивній силі, що паралізовувала українську визвольну боротьбу, поглиблювала внутрішній фронт, підточувала провідні сили народу і послаблювала можливості протистояти перед зовнішнім фронтом, яким були передусім російські біла і червона імперії. Глибока роз'єднаність та антагонізм, що панували між окремими загонами, та ворожнеча між отаманами завдавали великої шкоди. Отамани часто виявляли багато геройства і самопосвяти в боротьбі з ворогами, але, виступаючи відокремлено, розпорошували національну енергію, занархізовували життя, деморалізовували національні сили. Сваволя і отаманія у війську часто зводили нанівець плани командування.

До проблеми отаманщини в добу Директорії УНР зверталося багато авторів історичних досліджень, нарисів, спогадів тощо. У працях сучасників тієї доби В.Винниченка, Д.Дорошенка, М.Шаповала та інших це явище було застосовано до характеристики загалом усієї української армії. Ними до української історіографії привнесені суб'єктивні твердження, що нібито вся армія УНР була недисциплінованою, малосвідомою, здатною лише на бунти, а її командири були хворі "отаманією". Головною з причин отаманщини ці автори неправомірно називають незадоволення політикою С.Петлюри та українських урядів. В.Винниченко вважав, що з народженням отаманщини скінчилася влада Директорії. Він неправомірно переносить визначення "отаманщина" на все суспільнополітичне життя цього періоду, характеризуючи його епітетами суцільно негативного спрямування і перекладаючи всю відповідальність за неї на С.Петлюру, начебто тому, що він "поєднав в своїх руках військову і політичну владу, яка стала на загал "отаманською".

Отже, існування феномену отаманщини в добу Директорії УНР має такі глибинні причини, як-то пробудження селянської стихії, стислі строки формування армії, наявність незаконних збройних формувань, самоуправство окремих місцевих політичних та отаманських авторитетів, слабкість державного апарату і центральної влади, вплив підривної більшовицької пропаганди, внутрішні суперечності між українськими політичними силами.

Завдання 2. Як ви вважаєте у чому виявляється обмеженість суверенітету УСРР на початку 20-х років ХХ ст

Курс на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків. Для цього Москва застосовувала широкий набір засобів — від зброї до "політичної дипломатії" в усіх її формах.

Ще влітку 1919 р. під приводом "спільної небезпеки", "спільних інтересів" та "зміцнення військово-політичного союзу" Москва добилася злиття найголовніших наркоматів Росії та національних республік. Після закінчення війни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам.

Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав звинувачення Москви, і чим далі, тим більше. В січні 1921 р. Командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий—березень 1921 р.) проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій — УКП та лівих есерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу центральних наркоматів Російської Федерації.

Наставала черга сфери міжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження "незалежних" республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури.

Додамо до цього, що в тому ж році в Україні був закритий спеціальний навчальний заклад, який готував національні дипломатичні кадри, — Інститут зовнішніх відносин. Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестися виключно в Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли в Київському університеті був започаткований факультет міжнародних відносин (з 1990 р. — Інститут міжнародних відносин).

Повернімося, однак, до періоду, що передував створенню СРСР. Розроблений Й. Сталіним проект "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками" передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії.

Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізації виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип — принцип рівних прав у складі федерації.

10 грудня на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік, у тому числі і України обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов'язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, "добровільно" передавалися Союзу РСР. Це ярмо український народ вимушений був тягти протягом майже 70 років.

Loading...

 
 

Цікаве