WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Громадянська війна в Югославії. Участь міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту на Балканах - Реферат

Громадянська війна в Югославії. Участь міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту на Балканах - Реферат


РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
"Громадянська війна в Югославії.
Участь міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту на Балканах"
План
Вступ
1. Історія виникнення конфлікту
2. Переростання кризи в "війну на Балканах", участь міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту на Балканах
3. Аналіз Югославської кризи
Використана література:
Вступ
Регіональні конфлікти у світі не припиняються протягом всієї історії людства. Соціальна, національна і конфесіональна неоднорідність суспільства нерідко приводять до конфліктів. Конфлікти є невід'ємною частиною громадського життя. Протиріччя пронизують усі сфери життя: соціально-економічну, політичну, духовну. Одночасне загострення всіх цих протиріч створює криза. Проявом кризи суспільства служить різкий підйом соціальної напруженості, загострення всіх протиріч.
Значну роль у регіональних конфліктах грає проблема національного самовизначення тих чи інших національних спільнот. Югославська криза виникла з такої проблеми. Проблема національного самовизначення відігравала значну роль, але крім того існувало ще багато інших нашарувань. Існує кілька причин, що спонукують людей різних національностей піднімати питання автономії і сепаратизму: расові, національні і релігійні розходження з глибокими історичними коренями, на які накладаються економічні причини і соціальна нерівність. Не всі проблеми цього ряду вдається розв'язати мирним шляхом. Яскравий приклад тому Югославська громадянська війна. Черговий виток Югославської кризи - Косовський конфлікт не тільки привернув увагу усього світу, але і втягнув у його світове співтовариство, загостривши багато протиріч.
1. Історія виникнення конфлікту
Варто нагадати, що після поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні Італія, яка воювала на стороні Антанти, зажадала повернення своєї історичної області Далмації, де значну частину населення складали хорвати. Не бажаючи віддавати цю територію хорвати зволіли об'єднатися з родинними по мові сербами в єдину державу, названу Югославією.
У соціалістичній Югославії федеративним відносинам завжди приділялася велика увага. Югославія пишалася досягненнями в області міжнаціональних відносин. Особливо чуйне керівництво країни відносилося до 25 етнічних груп, національних меншостей. У краї Косово існувало безліч національних шкіл, університет, розширювалися права автономії. Після Другої світової війни Косово отримав статус національної області в складі Сербії. Але вже в 1963 р. Косово став автономним краєм. Конституція 1974 р. наділила край такими широкими повноваженнями, що він фактично став самостійним суб'єктом федерації. Представники Косово були членами колективного органу управління країною - президії СФРЮ. Автономний край мав рівні права з іншими республіками, крім одного - він не міг відокремитися від Сербії. Косово довгі роки намагався домогтися статусу республіки, мріючи про створення єдиної албанської держави. Останні 20 років албанці відмовлялися брати участь у переписі населення, тому дані про їхню чисельність різняться. По деяким даним албанці складають 77% усього населення, а серби - 13 %.
У СФРЮ націоналістична діяльність у краї Косово почалася відразу після війни і не припинялася ні на день. Підпільні організації усередині країни підтримувалися албанськими організаціями в усьому світі, такими як "Союз косоварів" (Рим, Туреччина), "Призренська ліга" (США, Туреччина, Австралія, Канада, Франція, Бельгія, Німеччина). У 1981 р. у Косово спалахнуло повстання, на ціле десятиліття підсиливши напруженість усередині Сербії, загостривши міжреспубліканські відносини в країні. Мітинги і демонстрації виступали під гаслами "Косово - республіка", "Косово - косоварам", "Ми - албанці, а не югослави". Посилення вуличної боротьби супроводжувалося активізацією діяльності по перетворенню Косово в "етнічно чистий" край. Націоналісти використовували різні методи, аж до погроз фізичного винищування сербів, чорногорців і миролюбних албанців. Процес витиснення, що неприпиняється, із краю жителів сербської і чорногорської національностей став найважливішим індикатором кризи. За даними газет сербське населення скоротилося до 1991 р. до 10%. Союз письменників Косово, що очолювався Ибрагимом Руговой з 1988 р., став рупором ідей національного відокремлення краю.
Влада використовували різні методи боротьби: вводився воєнний стан і комендантська година; розроблялися нові економічні програми рішення "проблем Косово", що містили в собі подолання замкнутості краю, зміна його економічної структури, зміцнення матеріальної основи самоврядування; починалися політичні спроби формування єдності на класовій, а не національній основі. Однак досягти позитивного результату не вдалося. Безрезультатність пошуку виходу з кризи привело керівництво Сербії до переконання, що тільки централізація влади і скасування деяких повноважень зможе стабілізувати ситуацію. У Сербії розгорнулася компанія за правову, територіальну й адміністративну єдність республіки, за скорочення прав автономних країв. Погроза розпрощатися з мріями про республіку вивела на вулиці Приштини, столиці краю, у січні 1990 р. 40 тисяч албанців. Гнівні, протестуючі, готові боротися за свої права вони являли загрозу для стабільності Сербії і навіть Югославії. Це відбувалося в той час, коли безрезультатні суперечки про майбутнє федерації дозволили Словенії і Хорватії відкрито говорити про незалежність. Все відбувалося на тлі кризи, що охопила всі сфери життя і структури влади. Введені в край військові підрозділи і поліцейські силою спробували утримати порядок у Косово. Це спричинило зіткнення і жертви. Кваплячи події, албанські депутати Скупщини проголосили Косово республікою. У відповідь Скупщина Сербії розпустила Скупщину Косово, обґрунтувавши це беззаконням, що панує в краї, і порушенням порядку. Але ці міри тільки збільшили ситуацію.
Прийнята в 1990 р. конституція Сербії звела правовий статус краю до територіальної і культурної автономії, позбавивши її всіх елементів державності. У знак протесту албанці почали компанію цивільної непокори: створювалися рівнобіжні структури влади (підпільний парламент і уряд), албанські учителі відмовлялися навчати новій шкільній програмі і почали учити по албанській шкільній програмі в підпіллі. В умовах підпілля займався й албанський університет. У
Loading...

 
 

Цікаве